Ми живемо у час, коли розмова стала майже неможливою. І не тому, що нікому говорити. Навпаки — в кожного з нас накопичилось багато думок, рішень, втрат і болю. Але ми все рідше знаходимо простір, де можемо говорити по-справжньому: без страху, що нас не зрозуміють. Без очікування «правильної» відповіді. Без натяку на сором. Особливо це стосується підлітків та молоді — тих, хто лише на порозі дорослого життя, щодня змушений приймати рішення без надійних опор та орієнтирів. І часто — без середовища, де ці рішення можуть «визрівати», а не пришвидшуватись під тиском.
Сучасний публічний простір — гучний, насичений порадами, виступами, інтерв’ю. Але в ньому все менше місця для тиші, присутності, співпереживання. І саме тут пригадується метафора, яку часто приписують психотерапевту Ірвіну Ялому: уявіть людей, що сидять навколо казана зі смачною їжею, тримаючи ложки, довші за руки. У пеклі кожен намагається нагодувати себе — і не може. У раю ті ж ложки, але люди годують одне одного. І всі насичуються.
Цей образ — не про їжу. Він про зустріч людей.
Сьогоднішній світ рясніє контентом, але в ньому відчувається брак: розуміння, зв’язку, щирості. Молодь має доступ до «їжі» — історій, порад, досвідів — але не має простору, де ці історії звучать по-людськи. Без тиску. Без змагання. Без лекційності.
Саме потреба в такому просторі стала поштовхом для створення «Діалогів для довіри» — нового формату, що виріс з живого запиту на чесну присутність і розмову.
Далі ми розповімо більше про формат через досвід Анастасії Киреєвої-Кислинської — його ініціаторки, фасилітаторки та людини, яка вірить у силу щирого діалогу.
На зустрічах «Діалоги для довіри» молоді люди говоритимуть про досвід, який пережили зовсім нещодавно — коли стояли на межі вибору, пробували, помилялися, переїжджали, поверталися, шукали себе в часі війни та змін. Їх ніхто не виправляє, не доповнює, не підштовхує до "моралі". Тут важливе не лише що сказано — а як: голос, пауза, тиша, напруга, з якою звучить спогад.
«Це не тільки розмова про те, що відбулося. Це — повернення в моменти вибору, щоб відчути, що ми тоді переживали. Адже саме через це — тіло, емоцію, тишу — відбувається справжнє пізнання».
Формат дозволяє глядачам не просто дізнатися про чужий досвід, а прожити власну тіньову історію — ту, що досі не мала слів. І зробити свій вибір — усвідомлено.
Дивитися, як інша людина ділиться тим, що для неї важить, — це вже подія. Але справжня зміна настає не тоді, коли ми «запам’ятали щось нове», а коли в нас раптом щось відгукується. Це не схоже на перегляд виступу. Це схоже на внутрішній поштовх — згадати себе, впізнати щось своє, розгледіти тінь свого питання у чужій відповіді.
Саме така взаємодія відбувається в «Діалогах для довіри». Тут ніхто не навчає. І не переконує. Але кожен — і той, хто говорить, і той, хто слухає — входить у простір співприсутності, де зникає бар’єр між «чужим» і «своїм».
«Наша задача — не дати молоді правильну відповідь, а допомогти їм прийняти саме своє рішення. Показати, що вони не самі у своїй невизначеності. І що досвід інших може стати підтримкою для них», — каже Анастасія.
Бути присутнім — не завжди означає бути фізично в залі. Іноді ми сприймаємо глибше, коли перебуваємо в знайомому середовищі: наодинці собою, в навушниках, з теплим чаєм. Саме тому «Діалоги для довіри» доступні також онлайн — і ця форма не менш жива.
«Навіть через екран відбувається щось важливе. Цей формат — не про події, а про повернення в стан. Через розмову ми підіймаємо саморефлексію — не когнітивну, а цілісну: з тілом, емоцією, тишею. Людина, яка слухає, може проживати ці моменти не менш глибоко, ніж той, хто говорить», — зазначає Анастасія.
Формат працює, бо не тисне. Він запрошує. І тому кожен — незалежно від ролі — може знайти в цьому свою відповідь.
Часто ми недооцінюємо, як складно бути молодою людиною у світі, який постійно змінюється. І ще частіше — забуваємо, як це було: не знати, сумніватися, боятись помилитися, не мати внутрішніх опор. Коли молода людина тільки починає шлях до автономії, дорослі поруч можуть ненавмисно тиснути: порадами, очікуваннями, турботою, яка стає обмеженням.
Саме тому в коло «Діалогів для довіри» запрошуються не лише учасники й глядачі, а й ті, хто поруч із ними щодня: батьки, освітяни, ментори, представники бізнесу, громадські діячі.
«Коли проходиш до автономії — стаєш дорослим — забуваєш, як це було: не знати, не розуміти, боятись, соромитись. Цей формат допомагає відчути, чим сьогодні живе молодь. Не з новин, не з узагальнень, а наживо — через історії. І зрозуміти, чому так важливо не тиснути, не скеровувати, а просто бути поруч і підтримувати простір пошуку», — говорить Анастасія.
Це простір, де дорослий не є наставником. Він — свідок. Уважний, відкритий, співприсутній. І саме така присутність — теж дія. Вона говорить: «Я не знаю краще. Але я поряд. І я слухаю».
Щира розмова — це не завжди просто. Особливо коли йдеться про складні, неоднозначні теми, в яких не буває правильних відповідей. Саме тому у форматі "Діалогів для довіри" важливою частиною є фасилітація — підтримка процесу, що дозволяє розмові відбутись без тиску, з повагою до кожного.
Фасилітатори — це не ведучі й не експерти. Вони не мають завдання навчити, виправити чи скерувати учасників. Їхня роль — тримати простір: психологічно безпечний, відкритий, чуйний до темпу й динаміки групи.
«Фасилітатори не коригують. Вони просто зберігають рамку довіри, — пояснює Анастасія. — Вони не ведуть до певного результату, а допомагають побачити й проговорити те, що виникає в кожного».
У фасилітації важливі не техніки, а присутність і людяність. Це коли людина поруч здатна підсвітити думку запитанням, завершити суть словами, коли самому ще бракує формулювання. Це коли хтось у кімнаті дихає разом із групою — не керуючи, а підтримуючи.
У майбутньому «Діалоги для довіри» можуть стати не проєктом однієї команди, а відкритим форматом для всіх, хто хоче створювати простір довіри. У школі. В університеті. У сім’ї. У невеликому ком’юніті. Достатньо знати основні принципи, мати бажання — й створити простір, де люди можуть говорити по-справжньому.
«Це розмова. Ми всі постійно розмовляємо — але рідко замислюємось, як це робимо. Ми хочемо показати приклад, щоб кожен, хто відчуває потребу, міг відтворити це у своєму середовищі. Без гуру, без складної методології. Просто — з людяністю», — каже Анастасія.
І саме тому цей формат може стати звичним у громадах, школах, родинах. Бо він не потребує нічого, крім свідомої уваги, бажання бути в контакті та правил, які оберігають довіру.
14 червня в Києві відбудеться перша зустріч «Діалогів для довіри». Вона присвячена темі вибору: залишатись чи шукати можливості за кордоном — та включає живі історії молодих людей, які вже пройшли цей досвід. Це початок серії подій, які будуть відбуватись у різних форматах і для різних аудиторій.
І, можливо, одного дня «Діалоги для довіри» стануть не проєктом, а звичкою. Частиною звичної освітньої екосистеми — як простір для визрівання рішень, поряд із розвитком критичного мислення, самосвідомості та людяності. Культурною нормою. Способом бути разом — навіть у часи, коли світ роз’єднує.
{{read_more|Читайте також| 6977, 2716}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram