Парадокс повернення: чому люди їдуть із безпеки в небезпеку

31.01.2026

219

Психологиня Ірина Коваль у своєму блозі в фейсбуці розмірковує про «парадокс повернення» – чому люди залишають відносну безпеку еміграції й повертаються туди, де триває війна, і чому цей вибір значно складніший, ніж здається на перший погляд

Останнім часом мене часто запитують (іноді з подивом, іноді з осудом): «Чому вони повертаються? В Європі допомога, безпека, тиша. А вони тягнуть дітей назад під сирени. Вони що, безвідповідальні?».

На перший погляд, це виглядає нелогічно. Інстинкт самозбереження мав би кричати: «Стій там, де не стріляють!». Але людська психіка – складніша за інстинкти. Як психолог я бачу, що за цим «нелогічним» рішенням часто стоїть вибір між двома видами страху».

Звісно, у кожного своя історія. Хтось повертається через кохання, хтось через роботу, хтось просто не зміг адаптуватися. Але є один потужний психологічний механізм, який пояснює цей феномен для багатьох – це вибір між фізичною небезпекою і соціальною смертю.

Що таке соціальна смерть? Для нашого мозку бути «вигнаним зі зграї» або втратити свій статус – це майже такий самий стрес, як фізична загроза.

В Україні: ти – Крістіна, головна бухгалтерка, шанована людина, у тебе є друзі, дім, звична кава і перукар. Ти «своя». Але тут літають ракети.

В еміграції: ти часто стаєш ніким. Твій диплом не визнають, твоя мова недосконала, ти працюєш на складі або прибираєш, щоб вижити. Ти втрачаєш своє соціальне «Я». Для багатьох жінок біль від втрати себе і свого статусу виявляється нестерпнішим, ніж страх обстрілів. І це я вже мовчу за оренду житла, ксенофобію і самотність.

Психіці легше мати справу з передбачуваною небезпекою, ніж із непередбачуваною, бо навіть мінімальний контроль знижує тривогу і дає відчуття опори.

Вдома війна, але ти знаєш правила: лунає тривога – йдеш у коридор. Ти розумієш мову, менталітет, ти знаєш, як працює «Нова Пошта» і лікарня. Це зрозумілий стрес.

За кордоном – все чуже. Ти не знаєш, як записати дитину до лікаря, як сплатити податок, як орендувати житло. Ця тотальна невідомість і безпорадність (стан дитини) виснажує нервову систему сильніше, ніж конкретний ворог вдома.

В умовах війни піраміда Маслоу ніби перевернулася – цінності стають вищими за безпеку, бо в умовах постійної непередбачуваності саме сенс і вибір дають психіці опору.

Для багатьох потреба в приналежності (бути зі своїм чоловіком, своїми батьками, своїм народом) переважила потребу в безпеці. Люди повертаються не тому, що їм байдуже на життя. А тому, що життя окремо від сім'ї для них втрачає сенс.

Ті, хто повертається — не «божевільні» і не «безвідповідальні». Вони просто зробили свій вибір: їм легше витримувати тривогу від сирен, будучи Вдома і Кимось, ніж витримувати депресію від безпеки, будучи на Чужині і Ніким.

Це не добре і не погано. Це просто різні стратегії виживання психіки. І ми маємо поважати вибір кожного: і тих, хто рятує дітей там, і тих, хто рятує свою душу тут.

Читайте також