Навчаючись рахувати, ця дівчина і не здогадувалась, що колись виведе формулу пошуку загальних елементів для декількох груп фігурних чисел, над якою годинами розмірковували математики П’єр Ферма і Блез Паскаль, та стане призеркою конкурсу Intel ISEF. Сьогодні 18-річна вчена Фионг Ань Чан — активна спікерка, яка надихає молодь займатися наукою та власним розвитком. 7 жовтня вона виступить на конференції для унікальних підлітків «Завтра_2037». А сьогодні Фионг Ань розповість, у чому полягає користь для людей такої науки, як математика, та яким чином її можна полюбити.
Мені подобається те, що у математиці все очевидно. В сенсі, коли я щось роблю, то одразу бачу результат. І саме через те, що я точно знаю, що результат буде, я математикою і займаюся. Мене це мотивує, а ще в цій науці подобається її точність. Тут не буває так, що у якихось випадках 2+2=4, а в якихось інших 2+2=5, усі результати будуть сталими. Як я часто кажу: яким би чином не змінювався час, математика завжди буде залишатися сталою, такою, якою вона завжди була. От ви мені кажете, що ірраціональні числа – це складно. А я не розумію, що з ними не так? Класні, довгі числа! Взагалі, числа, як і люди, бувають різними, але нічого складного у цьому немає.
Змалечку мене вчив рахувати тато, а в школі я на планових уроках та поза ними займалася з учителем. Він готував мене до олімпіад і саме він дав мені міцну базу знань, заклав величезний фундамент. У 10-11 класах я займалася зі своїми науковими керівниками, яких я мала змогу обирати сама. Всі мої дослідження властивостей фігурних чисел та робота над формулою для знаходження спільних елементів двох послідовностей були мені у кайф. До свого керівника я ходила двічі на тиждень, але не завжди ми з ним щось рахували та писали. Бувало так, що ми три чи чотири години поспіль щось розв’язували, адже виникла якась ідея у голові. А бувало і так, що я приходила, і ми пили чай із печивом, спілкувалися. Заняття не були нав’язливими. У мене було бажання, яке йшло від серця, і саме тому я займалась математикою без примусу. Отже, витрачений на факультативах час приніс мені лише користь.
Мене дуже надихає історія Олександра Конотопського, засновника компанії Ajax, яка розробляє системи безпеки. Він дуже цікава та талановита людина. Мене найбільше вражає його простота, вміння говорити зрозуміло про складні речі. Мені сподобалась його історія, яку він розповів під час виступу на одній науковій конференції. Це була історія про його факапи, про те, що багато чого не з першої спроби йому вдалося втілити у життя. Його сторітелінг був дуже корисним для підприємців-початківців, особливо для тих, які не мають фінансової «подушки безпеки». Він дуже надихнув аудиторію своєю промовою про боротьбу, віру в себе та омріяне досягнення результатів. А якщо говорити про вчених минулого, то це – Діофан, тому що під час дослідження я працювала із діофантовими рівняннями.
Мені батьки увесь час казали, мовляв, що ти будеш робити у цій математиці, адже там самі хлопці?! «Краще обери собі іншу галузь – економіку або медицину», — радили вони. Але я, навпаки, почуваюся добре, я ніби така собі принцеса у математичному королівстві. Жартую!
Насправді коли доходить до справи, то не важливо, скільки вам років, якої ви статі чи який у вас колір шкіри. Головне те, що ви робите, та те, як ви мислите. Я знаю, зараз є STEM-проєкти для дівчат, і це дуже класно, бо у дівчат є можливість долучитися до science, technology, engineering, mathematics і не боятися бути засудженими чи засміяними. Треба точні науки популяризувати серед молоді та показувати, що стать тут не важлива.
Так, раніше жінкам було набагато важче, я маю на увазі ті часи, коли їх права сильно утискалися і розвитком багатьох галузей займалися чоловіки. Але зараз у дівчат є незалежність вибору, і взагалі всі займаються тим, чим хочуть. Отже, потрібно розвиватися у тому, що вам до душі, і не дозволяти обмежувати себе застарілими стереотипами.
А ще існує стереотип, що дівчата-технарі дуже страшні. Типу, от на «жіночих» факультетах навчаються самі красуні, а на технічних – невдахи. Це неправда. Просто я, наприклад, не буду витрачати свій час на макіяж чи досконалу зачіску, але якщо обставини потребують, то нехай. І ще треба не забувати про вислів: intelligence is sexy. Зараз за таким девізом живуть.
Мені дуже не подобається, коли батьки вирішують за підлітка. В мене був випадок, який запам’ятався на все життя. Я виступала на форумі у Дніпрі, розповідала свою історію, про те, чим зараз займаюся. Ідея була в тому, щоб надихнути дітей займатися наукою. І от після виступу у мене був інтерактив із залою, і один із відвідувачів форуму питає: «От ви розповіли про те, як любите математику. А як мені змусити мою доньку її полюбити?» В мене очі на лоба полізли – я стільки часу говорила про те, що я займаюся математикою, бо мені це подобається, і що дітей не потрібно змушувати, а він питає, як примусити! Я не знала, що відповісти, бо я не зрозуміла: чи то я щось неправильно пояснила, чи то він просто мене не зрозумів.
Мені не подобається, коли відбувається примус з боку батьків чи вчителів, чи оточення, мовляв, будь, як усі. Дуже часто різні застереження та відмовляння я чула і від власних батьків. Коли я вибирала спеціальність, за якою мала вчитися у виші, вони вважали, що мені буде дуже важко, а ще у групі будуть лише хлопці. Але я обирала спеціальність, опираючись на власні інтереси. Плюс у тому, що батьки мені не заважали діями, вони лише зітхали з приводу того, чи вистачить мені хисту. Але мій вибір вони прийняли! І коли я іноді скаржусь, що мені важко, вони кажуть: «Сама обрала, отже подужаєш!».
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram