Чи потрібні відмітки у школі. 6 освітніх експертів про застосування оцінок

Напевно нема більш суперечливого запитання в сучасних педагогічних колах, чим питання "Навіщо в школі відмітки".

Щоби розібратись в темі, ми запропонували фахівцям, причетним до освіти, декілька запитань:

До розмови також приєдналась Світлана Ройз із своїми думками на тему оцінювання.

СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ МОЖЕ БУТИ ДОЦІЛЬНА ПОЧИНАЮЧИ З 12 РОКІВ

ВАЛЕНТИНА МЕРЖИЄВСЬКА,

співзасновниця і викладач альтернативної школи "БеркоШко"

– З вашої точки зору, які функції відміток в шкільній освіті?

– У відміток є очевидні функції – повідомлення інформації про успішність дитини від вчителя до батьків, а також від школи до наглядових органів.

А є приховані – мотивація, порівняння, розподіл бонусів між учнями, вчителями, школами, маркетинг і рейтинги шкіл тощо.

Тому якщо мати можливість налагодити зворотній зв’язок про успішність в інший спосіб – розлогим обговоренням роботи учнем і вчителем, спілкуванням з батьками або довірою вчителеві, то можна відмовитись від відміток і від їхніх прихованих функцій.

– З вашої точки зору, які негативи витікають із застосування відміток?

– Найбільше недоліків застосування оцінок є у молодшій школі, приблизно до 5-6 класу.

Коли діти ще не абстрагують свою роботу від себе. Низька оцінка виконаного завдання сприймається як "я поганий" і засмучує дитину, але зовсім не мотивує.

Також підбурює змагальність між дітьми, кепкування і висміювання, що аж ніяк не сприяє здоровій взаємодії з однокласниками.

Але вже приблизно з 12 років у середовищі дітей оцінки вже мало впливають на їхню репутацію і авторитет, на власну самооцінку.

В підлітковому віці вже потреба бути хорошим не є визначальною, часто навпаки замінюється протестними формами. Тому роль зовнішньої оцінки змінюється.

Якщо у дітей не виникло хворобливого ставлення до рейтингів і оцінок під час молодшої школи, то вони цілком адекватно можуть сприйняти їх в старшій школі.

Коли оцінки дають лише зворотній зв’язок про якість виконаної роботи і не переносяться на особисті якості.

Це так, як у фінській системі, де оцінки з’являються з 6-го класу, а навчання має різні рівні заглиблення в предмет.

– Чи можна щось покращити в системі застосування відміток, не відмовляючись від них зовсім?

– Система оцінювання, байдуже яка – 5-, 12-бальна, літерна, відсоткова – може бути доцільна і вже не нашкодить ані колективу, ані окремим особистостям, починаючи з 12 років, – не раніше, а також за необхідної умови безпечного середовища і доброзичливого спілкування.

– Чи можна взагалі обійтися без відміток?

– Так. Для процесу навчання вони не принципові. На сьогодні відмітки потрібні тільки для визнання результатів навчання державною системою освіти. Так само як результати ЗНО потрібні лише для вступу в українські виші.

Для інших – альтернативних – варіантів здобуття освіти шкільні відмітки не принципові. Але в старшому віці вони вже й не шкодять, тож це не принципове питання.

– Яка може бути альтернатива відміткам для виконання функцій, які досі виконували відмітки?

– Альтернатива відміткам: для внутрішніх цілей – розлогий зворотній зв’язок від вчителя для розуміння, що вдалося, а що ні, куди рухатись далі.

Для зовнішніх – свідоцтва про завершені проекти, пройдені онлайн-курси, здобуті практичні навички – по принципу резюме.

– Чи знаєте ви приклади успішного застосування/НЕзастосування відміток в Україні?

–Успішний приклад незастосування відмітки в Україні – у нас в "БеркоШко". 7 років без внутрішнього оцінювання.

Оцінки ж на контрольних в екстернаті настільки емоційно не значимі для дітей, що вони їх навіть не запам’ятовують, не надають їм значення.

АФФЕКТ, ВЫЗВАННЫЙ СТРАХОМ ОЦЕНКИ, ТОРМОЗИТ ИНТЕЛЛЕКТ

ЕКАТЕРИНА ГОЛЬЦБЕРГ,

детский психолог, "Центр освіти "Оптіма", Детская клиника "Добробут"

– С вашей точки зрения, какие функции у отметок в школьном образовании?

– В современном школьном образовании, к сожалению, функция отметок сводится к тому, чтобы определить рейтинговое место данного конкретного ребенка в учебном коллективе. И больше никакой другой функции отметка сегодня не несет.

Эта же рейтинговая оценка дает потом возможность поступить в вуз – она дает понимание, какой ты в рейтинговом списке поступающих по таким-то дисциплинам.

– С вашей точки зрения, какие негативы вытекают из применения отметок?

– Отметка в нашей школе слишком фиксированная вещь, она не гибкая. И из-за этого мы теряем много талантливых детей.

Огромное количество детей-дислектиков не могут многие предметы сдать на хорошую оценку.

При этом – есть такая замечательная книга "Дар дислексии" – огромное количество ученых, артистов, великих людей, страдавших этим заболеванием, достигали потрясающих результатов в своей сфере деятельности.

Человек просто не может точно выражать свои мысли, но мыслей у него много, и они интересные.

Такое рейтингование не дает нам возможности выявить детей, которые действительно в каких-то областях имеют выдающиеся способности. Потому что мы их забиваем этой оценкой, делаем их не очень успешными и не даем им фактически развиваться.

Ребенок очень быстро привыкает, что он троечник, и не хочет с этим бороться. Чтобы что-то доказать, ему нужно перевернуть такой пласт, что у многих детей на это просто нет душевных сил.

Отметка имеет негативный аспект еще и в том, что она провоцирует уравниловку, – когда одни и те же критерии оценивания применяются к совершенно разным детям.

Есть такая картинка, где в школе рыбке, птичке, обезьяне и слону говорят: "А теперь мы будем оценивать, как вы умеете лазить по деревьям". Вот это то, что происходит сейчас в нашей школе.

Есть отдельный сегмент детей, которых отметка действительно сильно мотивирует. Обычно родители этих детей реально борются за то, чтобы детям ставили оценку, причем хорошую.

Но в чем тут проблема? Огромное количество детей, приходящих ко мне на прием, страдают тиками – двигательными, речевыми, грызут ногти, усиленно моргают, заикаются, дергают плечом. Спрашиваю: "Ты не отличник, случайно?" Чаще всего оказывается, что отличник.

Уровень напряжения у этих детей настолько высок, что их организм не справляется с этим напряжением и выдает некое лишнее движение. Ребенок страдает от этого. Хотя при этом он действительно имеет какие-то выдающиеся оценки.

К сожалению, у очень многих таких детей, если копать вглубь их знаний, они абсолютно неглубокие.

– Можно ли сохранить существующую систему оценивания, систему оценок как таковых, но при этом избежать всего этого негатива?

– Сохранить можно, – возможно, даже нужно – для таких условных вещей, как, например, аттестат.

Если у тебя есть аттестат, у тебя есть результаты ЗНО – ты имеешь право поступать в ВНЗ. Как бы там ни было, в современном мире мы без этого, скорее всего, не обойдемся.

Но я бы сказала так – нам нужно уменьшить количество оценок. При условии, что оценка станет комплексной, с опорой на несколько разных измерений, мы можем сделать ее более объективной.

Пусть будет один контрольный экзамен по предмету, ребенок его сдает или пишет и по итогам получает оценку. И таких всего четыре.

А не так, как у нас сейчас – когда ребенок за каждый урок получает оценку, а потом за каждую контрольную, а потом за каждую четверть. Это очень напрягает – ребенок все время находится в ситуации контроля, а это постоянный стресс.

Кроме того, мне кажется, что огромный вред приносят оценки за прилежание и поведение.

Мы понимаем, что в какой-то момент учительница рассердилась и поставила плохую оценку за плохое поведение или невыполненное задание. Но я считаю, что за это мы не имеем права ставить оценку.

Оценка должна соответствовать фактическим знаниям, а не отношению учителя или экзаменатора к данному человеку.

Она в этом смысле должна быть свободной от субъективизма. И мне кажется, что ЗНО – как раз неплохой инструмент для реализации этой идеи.

– Возьмем другую крайность. Можно, ли вообще отказаться от оценок?

– В начальной школе это было бы даже полезно.

Но ребенок все-таки нуждается в похвале. Я бы сказала, что мы должны отказаться от плохих оценок. Мы должны дать ребенку позитивную оценку, к которой ребенок стремится.

Он все равно всегда стремится к тому, чтобы соответствовать ожиданиям тех людей, которые для него значимы.

Мы можем с этим соглашаться или нет, но первоклассник всегда хочет порадовать родителей, и он несет им эту оценку. Так пусть он несет им хорошую оценку.

– Как решается проблема с оценками в развитых странах?

– Очень по-разному решается. Но мне кажется, что в большинстве стран оценивание – все-таки редко используемый инструмент. Он используется не так часто, как у нас.

Многие страны отказываются от постоянного, поточного оценивания. Есть одна итоговая оценка.

Мне кажется, что эта система была бы и нам под силу, и она бы не фрустрировала ребенка каждый день. Потому что ежедневная фрустрация приводит к тому, что ребенок не хочет идти в школу. "Потому что я приду, и меня будут спрашивать".

– Знаете ли вы примеры в Украине, где отказались от отметок?

– К сожалению, не знаю.

Знаю, что в рамках новой украинской школы предусматривается система, при которой в начальной школе будут обходиться без отметок.

Но, к сожалению, пока большинство педагогов формально отказываются, а на практике применяют ту же систему, просто она изменилась с цифровой оценки на какое-то обозначение в виде бабочек, солнышек, тучек и прочего.

Ко мне приходит ребенок, который принес пять тучек домой, и он говорит "я не хочу идти в школу, у меня одни тучки". Все, вот и кончилась школа.

Вообще жизнь наших детей в последнее время превратилась в сплошной экзамен. Ребенок все время под страхом оценки других людей во всех аспектах, не только в учебе. И это стопорит развитие. Аффект тормозит интеллект!

ВСЯ ШКОЛЬНАЯ ОЦЕНОЧНАЯ СИСТЕМА ВОСПРИНИМАЕТСЯ УЧЕНИКАМИ КАК ВОЛЮНТАРИСТСКАЯ И НЕСПРАВЕДЛИВАЯ

АЛЕКСЕЙ ГРЕКОВ,

частная школа "Афины", г. Киев, соучредитель и директор по стратегическому развитию

– С вашей точки зрения, каковы функции отметок в школьном образовании?

– На самом деле существуют четыре вида отметок. Все они выполняют разную функцию и по-разному влияют на мотивацию детей.

Перечислю их в последовательности от самой "справедливой" и мотивирующей до самой "несправедливой".

Первый вид отметок – это сравнение с эталоном. Например, количество правильных ответов в тесте. С этой отметкой не поспоришь, и она, как правило, вызывает желание улучшить свой результат.

Вторая отметка – когда эталоном является другой человек. Здесь сложнее. Ученик не всегда может превзойти своего товарища в знаниях и умениях, и это демотивирует отстающих.

Третий вид отметок – "компенсирующий", когда учитель пытается применить разные оценочные шкалы для разных детей.

Это уже демотивирует успевающих учеников: почему я должен выкладываться, если получу такую же отметку, что и слабый ученик?

И, наконец, четвертый вид – "наказующая" отметка, когда учитель сигнализирует родителям: с учебой у ребенка не всё в порядке и необходимо принять решительные меры.

Поскольку часто неясно, с какой отметкой мы имеем дело в данный момент времени, то и вся школьная оценочная система воспринимается учениками как волюнтаристская и несправедливая.

– С вашей точки зрения, какие негативы вытекают из применения отметок?

– Потеря мотивации, ориентация на внешнее подкрепление, страх совершить ошибку и боязнь не угодить учителю.

– Можно ли что-то улучшить в системе применения отметок, не отказываясь от отметок?

– Можно использовать накопительную систему оценивания, когда ученики получают определенное количество баллов за выполнение учебных заданий на свой личный "накопительный счет".

С одной стороны, такая система субъективно воспринимается как "более справедливая": сделал – получи. С другой стороны, она не снимает полностью ни одной из перечисленных выше проблем, а лишь смягчает их.

– Можно ли вообще обойтись без отметок? Как это реализовано в "Афинах"?

– Систему оценивания нельзя рассматривать в отрыве от задач, которые ставит перед собой та или иная образовательная система. В зависимости от того, что и как мы измеряем – такой результат мы и получаем в конце.

Поэтому обычная отметка прекрасно решает задачи традиционной школы – выпускать взаимозаменяемых послушных работников. Если вы ставите перед собой другие задачи – от отметки можно отказаться.

За 23 года существования школы "Афины" мы экспериментировали с очень разными системами оценивания. Некоторые мы забраковали (например, различные варианты рейтинга), а другие оказались нам весьма полезны.

Нет необходимости придерживаться одной системы для всей школы.

Младшие дети любят играть, поэтому для них можно нарисовать большую карту, по которой они будут вместе путешествовать, а за выполнение учебных заданий получать различные игровые ресурсы.

Для старших детей мы применяем систему уровней (грейдов), позволяющую ранжировать учебные курсы по степени важности для ученика.

В начале каждого триместра ученик сам определяет уровень, на котором хочет овладеть предметом, и получает соответствующий этому уровню перечень заданий.

По окончанию каждой темы фиксируется, достигнут ли желаемый результат или нет.

При этом всегда есть возможность пересмотреть свои цели и либо повысить планку достижений, либо понизить ее.

БЕЗ ЗАСТОСУВАННЯ ВІДМІТОК ДЕРЖАВІ НЕМОЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ, ЧИ УСПІШНО ВОНА ВИТРАЧАЄ ГРОШІ НА ОСВІТУ

НАТАЛІЯ ШУЛЬГА,

професор, заступник директора у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС, головний експерт групи "Освіта. Наука. Інновації" Реанімаційного Пакету Реформ

– З вашої точки зору, яка функція відміток в шкільній освіті?

– В будь-який процес навчання або освоєння якихось знань чи навичок завжди має бути закладений елемент оцінювання в кінці. Це оцінювання може мати різні форми. Але це абсолютно необхідна річ.

А от спосіб оцінювання, критерії оцінювання і доступ до результатів оцінювання можуть бути предметом обговорення.

В деяких розвинених суспільствах в якийсь момент збагнули, що в перші роки розвитку дитини закладаються головні основи майбутнього успіху особистості, і в той самий період психіка дитини є найбільш вразливою.

І у зв’язку з цим скандинавські освітні системи, наприклад, прийшли до висновку, що виставляти оцінки на загальний розгляд та обговорення в групі дітей, як, до речі, й в групі чутливих дорослих – не дуже добре.

Чому?

Тому що публічне оцінювання не всіма дітьми сприймається однаково. Є категорія дітей, які дуже чутливі до оприлюднення оцінок. Від страху бути оціненими такі діти можуть замкнутися, і це призведе тільки до зниження мотивації до навчання.

– Це як раз відповідь на моє наступне запитання – щодо негативів системи оцінювання.

– Протягом десятиліть у всьому світі проводились серйозні дослідження, і світовий педагогічний консенсус поступово прийшов до висновку, що до віку, коли підліток має вже більш менш стале уявлення про себе, – що я таке, яке моє місце, чим я займаюся, а це, як правило, період статевого дозрівання, – до цього віку є великий ризик оцінюванням, а тим більше публічним, завдати шкоди дитині.

От в цей період, – 13-14 років, в процесі навчання можуть вже публічно виставлятися оцінки.

А до цього віку в скандинавських системах, як правило, оцінки не оголошуються ані в класі, ані відкрито між вчителями. Вони залишаються предметом обговорення тільки з батьками конкретної дитини.

– А як в цьому сенсі cправи в Україні?

– Ми все-таки погодилися робити початкову школу за фінською моделлю, у нас навіть угода про співпрацю підписана з фінами на декілька років. Так що ми теж будемо закладати такий принципнегласності оцінювання. Але у нас це процес поступовий і повільний.

– Це до якого класу?

– Початкова школа – це до 4-5 класу. Я думаю, що до 5-го включно. Десь до 12 років має застосовуватись такий принцип. А потім поступово, з подорослішанням підлітків, можна буде щось міняти.

Як це робиться, наприклад, в фінських школах?

Там всі батьки підключені до інтернету, і вони бачать, як оцінюються роботи їхніх дітей у своєму батьківському персональному кабінеті. Викладач, як правило, дає коментарі, на що звернути увагу. І це завжди робиться в позитивний спосіб.

Що нам говорили вчителі в фінських школах?

Що їм не просто заборонено бути негативними стосовно дітей, вони інакше вже не можуть, їх просто так навчають в університетах – не потрібно вносити негатив ані в життя дитини, ані в життя батьків.

Якщо вчитель бачить якусь проблему, щось, на чому потрібно зосередити свою увагу, він так навчений, що він представить це дитині та його батькам як заохочувальний позитивний процес розвитку, в якому долається проблема.

До певного віку вони взагалі не рекомендують вживати з дітьми таких негативних словосполучень, як "не можна!", "не роби!".

Вони кажуть, що такі слова треба вживати тільки в крайніх випадках, і те з певною інтонацією, щоби дитина точно знала, що це остаточне рішення.

– Невже це й у нас колись буде?! Що для цього потрібно?

– Для цього нам треба абсолютно по-іншому вчити вчителів. Треба змінити методологію їх підготовки.

Треба також підвищувати кваліфікацію тих вчителів, які вже мають досвід.

Треба ставити їх в ситуації, де вони будуть розуміти, що від попередніх методів, які призводять до сумних наслідків, треба відмовлятися і треба міняти повністю спосіб спілкування.

Це повинно починатися з раннього дитячого віку, з садочків, початкової школи і так далі.

Також потрібно змінити ставлення батьків, тому що більшість батьків, які є найбільш активними, вважають, що їхні діти повинні вчитися до втрати свідомості, робити величезні домашні роботи і ввечері падати мертвими в ліжко.

От фіни пішли іншим шляхом. І вчителю надається право мати персональний підхід до дитини, і дитині – можливість мати персональний шлях навчання. Це дуже важке завдання, але в світі воно вирішується. Чому ми не можемо це здійснити?

Нам просто треба поміняти вимоги до вчителів, до їхньої підготовки і заохочувати всіма можливими способами креативність і нові методи, які вчитель може використати для того, щоб в позитивному середовищі мотивувати дітей до навчання.

– Як ви вважаєте, чи можна взагалі обійтися без відміток?

– Не можна, тому що коли ви займаєтеся масовою освітою, то це тягне за собою обов'язкову наявність певного стандарту.

Тому що якщо держава витрачає кошти на підготовку вчителів, взагалі на обов’язкову середню освіту, то вона в кінці повинна оцінити, наскільки успішно це було зроблено.

Тому завжди буде присутня якась атестація, якісь екзамени. Воно обов'язково буде, тому що в інший спосіб дуже важко зрозуміти, наскільки глибоко дитина осягнула матеріал, наскільки якісно вона може працювати з інформацією, і яким чином які навички вона може використовувати.

Адже у нас буде йти акцент на компетентісну освіту, тобто не просто знання заради знань, а на те, як вміло дитина може використовувати знання в своєму щоденному житті.

Тому обов'язково буде потрібно час від часу оцінювати це. І для цього застосовувати такий інструмент, як відмітка. Це важливо робити, тому що в дорослому житті подібні оцінювання відбуваються постійно.

До речі, для тих же самих вчителів ми в законі передбачили, що з певною періодичністю вчителі повинні проходити підвищення кваліфікації і неформальну атестацію, яка буде показувати, наскільки вони творчо ставляться до своєї професії, як вони самі можуть вирішувати певні творчі завдання.

Тепер за законом матеріальне заохочення вчителів буде напряму відповідати тому сумлінню, тому бажанню, тій ініціативі, яку вони будуть проявляти під час такого підвищення кваліфікації.

Успіхи школярів, студентів звичайно вимірюються світовими тестами.

Наприклад, наступного року Україна буде тестувати своїх 15-річних школярів в форматі PISA. Там завдання як раз побудовані на компетентісному підході. Тобто на володінні навичками використовувати знання. А це глибше, ніж просто написати якусь формулу чи розв'язати якусь задачку.

І ми побачимо, наскільки якісно, на якому рівні у нас в Україні зараз здійснюється освіта школярів.

ЧИСЛОВУ ВІДМІТКУ МОЖНА ВИКОРИСТАТИ ЯК НАКОПИЧУВАЛЬНИЙ БАЛ В ГРІ

БОГДАН ОЛЕКСАНДРУК,

засновник і керівник мережі приватних шкіл ThinkGlobal

– Яка функція відміток у школі?

– На мій погляд, система оцінювання виконує дві основні функції. Перша – це надання зворотного зв'язку. А з іншого боку, це мотиваційна функція.

Коли зараз говорять про те, що систему оцінювання потрібно відмінити, то по суті це для мене означає відмінити взагалі зворотний зв'язок і відмінити мотивацію. Залишити щось зовсім інше. Тут важливо не виплеснути немовля разом із водою.

– Які є негативи в нинішній системі оцінювання?

– Якщо ми говоримо про функцію надання зворотного зв'язку у поточній системі, я як студент, учень отримую 12, 10 або 6 – ця цифра мені не дає ту інформацію, на базі якої я можу трансформуватися. Я не отримую це як зворотний зв'язок і не розумію, що я маю з цим робити далі.

Тепер щодо функції мотивації. Повертаючись до попереднього питання, уявімо собі, що я працюю в компанії, ми працюємо над якимось проектом. Єдиний зворотний зв'язок, який ми отримуємо по цьому проекту – це цифра 5, 7, 50. Як "прилади – 300" – це ні про що.

І ще щодо системи мотивації. Система оцінювання, яку ми зараз маємо, була побудована на негативній мотивації. Ймовірно, це наслідок авторитарного стилю управління. Тобто це мотивація страхом, негативним результатом.

Система оцінювання використовувалася, з одного боку, як інструмент тиску через батьків, а з іншого боку – як механізм штучного підживлювання конкуренції.

А нездорова конкуренція зазвичай також створює негативну мотивацію, тобто небажання лишатись лузером, бути в кінці списку або страх втратити високі позиції і потрапити до групи лузерів.

– Як ви вважаєте, як покращити цю систему оцінювання?

– Якщо ми говоримо в цілому про систему оцінювання, то, перш за все, ми маємо значно розширити функцію зворотного зв'язку.

Більш цінною є не відмітка як число, а зворотний зв'язок як текст, як певний зміст.

Щось у мене вдається чудово, в чомусь у мене є здібності, а щось я не зрозумів, не зміг розкрити. З певного текстового аналізу я можу зробити висновок, що мені з цим далі робити чи не робити.

А відмітка – це вже може бути певним інтегральним вираженням. Хоча межі її застосування не дуже широкі, тому що неможливо все звести до одного універсального показника.

– Чи можна взагалі обійтися без відмітки? Чи може бути якась альтернатива відміткам?

– Без відмітки як числа можна було б обійтися, однак ми можемо числову систему використати більш вдалим способом.

Наприклад, за аналогією з ігровими системами, де це прикольно, де це дає відчуття прогресу, де це надає відчуття впевненості в собі і так далі.

Якщо ми говоримо про щоденний зв'язок, то, напевно, гарно було б створити поєднання, де з одного боку буде цифра, як елемент гри, як елемент накопичення, а з іншого боку є текстовий зворотний зв'язок, з якого дитина може черпати для себе інформацію.

Якщо ми говоримо про великі часові дистанції, то можна використати систему сертифікації, яка працює в інших сферах. Ми з вами або отримали права категорії А, В, С, або ще не отримали.

На мій погляд, зараз варто експериментувати з різними інструментами. Скоріш за все, тут не може бути єдиного правильного рішення.

Для різних шкіл можуть працювати різні інструменти. Важливо, щоб ці інструменти оцінювання не використовувалися як карально-репресивний інструмент. Тоді різноманіття піде на користь.

– Як ви вирішуєте це питання в ThinkGlobal?

– Ми використовуємо кілька систем одночасно: електронну бальну систему оцінювання саме як систему гейміфікації накопичувального типу разом із системою сертифікацій. Додатково ігрову картонну систему кепсів для накопичення та обміну колекцій на кшталт вкладишів, які в дев’яності роки діти збирали та обмінювали у школах.

Демократія на відміну від анархії тримається на певних правилах гри. У нас в формуванні цих правил гри беруть участь самі учні. Але після прийняття правил настає час для їх дотримання.

Ми запровадили систему гейміфікації, побудовану на магнітах для контролю дотримання правил. На кшталт, коли у героя, певного персонажа, аватара є 100% ігрового здоров’я. З порушеннями правил здоров’я зменшується.

– Але це теж негативний каральний момент!

– Це представлено як ігровий момент, оскільки каральні наслідки не дуже серйозні, це скоріше індикативний інструмент. Адже каральні наслідки – це, наприклад, позбавлення навчання на один день.

Позбавлення від навчання символізує те, що дитина не готова працювати з правилами всієї спільноти, в формуванні яких вона сама взяла участь.

– А як поєднується оцінювання по предметах і поведінкове оцінювання?

– Це окремі системи гейміфікації – по академічних результатах і по особистісних, персональних проявах певних рис характеру, в тому числі якихось вольових якостей, креативних здібностей.

Система, що пов'язана із поведінковими моментами, працює так, що у персонального героя дитини зменшується життя при порушенні якихось правил, і збільшується при...

– До речі, як збільшується ігрове життя?

– Один з інструментів – воно наростає саме в часі. Якщо порушень немає, то воно поступово відновлюється.

Але навіть якщо воно зменшується, то дитина може прийти і сказати "як я можу виправити цю ситуацію?" Тобто "гаразд, я завдав шкоди своїй спільноті, в якій знаходжуся, але я готовий виправити це, що я маю зробити?"

Фактично тут вже і сама спільнота або викладач, як фасилітатор, може запропонувати якісь варіанти сатисфакції, які можуть відновити це здоров’я персонажа.

Ще завели систему сертифікації, про яку я казав, як експеримент – проміжних і кінцевих сертифікацій. Навіть експериментували з паперовими сертифікатами, які дитина отримувала як опановувач певного курсу. Це цікаво, це мотивує дітей, стимулює до роботи. І немає значних негативних наслідків.

– Тобто ви таким чином знімаєте каральний аспект?

– Так, і, що є важливим, ми не використовуємо батьків як важіль тиску на дитину, важіль карального тиску.

– І яке б ще запитання ви могли запропонувати, яке допоможе розкрити суть проблеми оцінок.

– Якщо ми бачимо, що все-таки ті дії, до яких ми спонукаємо системою оцінювання, мотивуються негативними чинниками, то, можливо, ми не зовсім вдало обрали систему оцінювання.

Тому я поставив би питання, яку інформацію дитина для себе, а вчителі для зворотного зв’язку мають отримати з тієї чи іншої системи оцінювання для конструктивного застосування.

ОЦІНКИ НЕ ПОТРІБНІ ВЗАГАЛІ

ЄВГЕН ЛАПІН,

співзасновник альтернативної школи "Скворечник"

Незважаючи на те, що у всіх експертів дуже різний бекграунд, в цілому їх думки сходяться.

У оцінки дві основні функції – зворотний зв'язок і мотивація.

Більшість негативів пов'язано з мотиваційної функцією – коли мотивація через оцінки стає карально-репресивною і тому травмує дітей. Загалом все згодні і з тим, що до 11-12 років дітям як мінімум небезпечно виставляти оцінки публічно.

Не принижуючи думок шанованих мною експертів, я ризикну висловити більш радикальну точку зору – про те, що оцінки не потрібні взагалі.

Напевно ніхто не буде сперечатися, що найгірше, що ми можемо прищепити нашим дітям – це почуття провини, сорому, страху й образи, а також почуття жалю до самих себе.

І напевно мало хто не погодиться з тим, що однією з основних причин цих почуттів завжди є засудження, – проявлене або непроявлене, або проявлене частково, пряме або непряме, яке прозвучало давно в дитинстві або звучить день у день.

На жаль, ми частіше за все не усвідомлюємо, що засудження випливає з самої природи оцінювання. Адже оцінювання – це завжди виявлення, що добре, що погано, що відповідає, що не відповідає, що краще, що гірше. Те, що нам здається поганим, ми природньо засуджуємо.

З іншого боку, найкраще, чому ми можемо навчити наших дітей – це самоорганізовуватися. І тут головною перешкодою знову ж стає, як це не парадоксально, традиційна освіта – адже вона прищеплює звичку орієнтуватися не на внутрішню, а на зовнішню оцінку.

Виходячи з вищесказаного, вважаю, що інститут відмітки як освітнього інструменту починає вмирати.

Яка ж може бути альтернатива?

З точки зору зворотного зв'язку на даний момент мені бачаться два інструменти.

По-перше, це індивідуальний план для кожної дитини, який в реальному часі коригується, виходячи з потреб, можливостей і досягнень дитини в кожен конкретний момент. В результаті наприкінці будь-якого періоду ми будемо мати протокол вирішених дитиною задач і завдань.

По-друге, це портфоліо дитини. Протягом всього процесу навчання фіксуються результати всіх діяльностей, в яких брала участь дитина, – малюнки, вироби, твори, фото, відео, події, проекти etc.

Зведені разом, вони можуть дати досить точне й повне уявлення про те, чому навчилася дитина за цей період.

З точки зору мотивації. А ви вважаєте, що дитину потрібно мотивувати в самому природному для неї процесі – у вбиранні знання про світ? У діяльності, мотивацію якої закладено самою природою в нервову систему дитини (тут повинен стояти смайлик).

Можливо, просто потрібно створити такий простір, в якому ця природна потреба максимально б реалізувалася? В якому освітній процес йшов би за цією потребою, а не тягнув би її за собою на повідку.

Що ж робити?

Відмовлятися від осуду! Познайомитися з досвідом тих людей, хто вже досить довго йде цим шляхом.

Наприклад, з концепцією НеНасильницького Спілкування (ННС), що розроблено Маршалом Розенбергом, яку просуває в даний час в Україні Міжнародний інститут інтегрального розвитку на чолі з її засновником Катериною Ясько.

Я прекрасно усвідомлюю, що в даний момент в масштабі всієї держави цю концепцію застосувати малореально. Але точно знаю, що за цими ідеями майбутнє. І це майбутнє може наступити раптово.

Тому, мені здається, варто починати думати в цьому напрямку вже зараз. І краще якщо ми не просто будемо до цього майбутнього готові, а самі станемо тими, хто його принесе.