Уже два місяці 100 шкіл (по два класи в кожній) пілотують проект нового Державного стандарту початкової загальної освіти.
Наступного року Стандарт запрацює по всій країні – 22 тисячам вчителів початкових класів доведеться вчити дітей по-новому.
За словами міністра освіти, найголовніші зміни стосуються методів навчання: перехід від знаннєвої школи до школи компетентностей. Змінитися має і навчальне середовище: на модернізацію перших класів, з яких у 2018 році стартує Нова українська школа, у бюджеті закладено один мільярд гривень.
Журналістка “Нової української школи” відвідала одну з пілотних шкіл у Києві і подивалися, яких змін слід чекати наступного року.
“Я педагог. Я маю право”
“Діти змінилися – мають змінитися і методи навчання”, – найпопулярніше пояснення, для чого київська СЗШ №35 взялася за пілотний проект.
Тепер Тетяна Василівна і Галина Валеріївна, які ведуть перші класи, мають свободу переставляти теми місцями, визначати, скільки часу потрібно на вивчення кожної. Але в цій свободі, зізнаються, їм буває складно.
Галина: Але мені подобається, що нам нарешті сказали, що вчителі важливі, що ми головні і маємо право випробовувати щось, а якщо воно не пішло – прибрати. І ніхто не скаже: “Вчителька, що за фантазії?”. Я педагог. Я маю право. Я знаю до чого їх (учнів, – прим.авт.) вести. У мене 23 роки педагогічного стажу. Час наздоганяє і переганяє. Захотілося відчути себе на передовій: з новими методиками, підходами і баченням.
Тетяна: А головне завдання школи – щоб дитина була адаптована до життя.
Вчителька Тетяна Василівна
Наплічники в “пілотних” першокласників легкі, бо зошити і підручники вони залишають у шухлядках новеньких парт. Для всіх творчих робіт і перших зошитів, батьки зробили папки-портфоліо з фотографією дитини на кожній (так звертають увагу на важливість перших досягнень).
Найбільший страх, потрапивши до пілотного кабінету, – побачити знерухомлений клас: руки складені в цю вічну шкільну конструкцію – одна на одну. Очі – на дошку. Так, ніби життя вивітрилося.
Але двері відчиняються у процес, який називається ранковим колом. У класі не вистачає місця для килимка, тому учні стоять.
Діти передають одне одному зшитий м’ячик і діляться планами на свої перші в житті канікули.
Вчителька нагадує, що розмова між двома людьми називається діалогом, і повторює правила: сказати, а потім уважно слухати інших. М’ячик іде по колу:
“Я хотіла б поїхати до бабушки і дєдушки”.
“Я – в аквапарк”.
“Я хочу в музей авіації”.
За іншими дверима, у першому класі, – концерт із синтезатором: Галина Валеріївна грає, діти співають про “Добрий день”.
Вчителька Галина Валеріївна грає дітям на синтезаторі
Але найперше, що робить вчителька – перевіряє, чи в дітей день справді добрий.
На дошці висять три смайлики різних настроїв. Котрийсь з них дитина може обрати звичайною прищепкою.
Біля дошки черга і ажіотаж.
“У нас аж п’ятеро сумних діток! Чому так сталося?”, – уточнює вчителька.
Діти відповідають чесно і серйозно: у когось боліла нога, хтось пізно ліг спати, а когось розбудила “бабуля”. Висловитися хочуть більше дітей, аніж є на це часу.
“Найперше, що робить вчителька ‒ перевіряє, чи в дітей день справді добрий”.
В обидвох класах парти розставлені так, щоб учні дивились одне на одного і вчилися працювати в групах.
“Система, коли потрібна ідеальна тиша на уроках відходить у минуле, ‒ пояснює вчителька Тетяна Василівна. – Головне – правильно організувати спілкування. Ми вчимо дітей спілкуватися в парах. А потім по четверо. Це складно, бо поки вони чують тільки себе”.
Крім того, у класі з’явилися ігрові зони, на які, щоправда, зовсім не вистачає місця: зараз це вузька смужка з іграшками в кутку.
Кожен тиждень у пілотних класах – тематичний. Зараз діти вивчають техніку, тому Галина Валеріївна тріумфально підіймає над головою праску і ставить класу запитання: що це, як працює, чи користуються цим батьки.
“Кожен тиждень у пілотних класах ‒ тематичний”.
У сусідньому класі тема – “роботи”: діти вже встигли розфарбувати одних і скласти малюнки в конус, а тепер вписують у тіло іншого робота цифри. І розповідають, з яких геометричних фігур він складається.
Більшість уроків у цих перших класах ‒ інтегровані. Це означає, що одну тему діти вивчають з перспективи різних предметів. (“Я досліджую світ”, наприклад, об’єднує сім освітніх галузей). Також діти вчаться використовувати отримані знання на практиці. Так від “я знаю” переходять до “я вмію”.
“Інтегровані курси цікаві. А все, що цікаве, добре йде дітям, – говорить Галина Валеріївна. – Але вчителю треба більше готуватися. І потрібне обладнання. У мене є телевізор, і я по-іншому можу донести матеріал”.
На додаткове обладнання (проектори, настільні ігри, конструктори тощо) чекають обидві вчительки.
У класах, які навчаються за новим Стандартом, не може бути більше тридцяти дітей, але і це, кажуть Тетяна Василівна і Галина Валеріївна – забагато. (Таку максимальну кількість дітей закріплює закон “Про освіту” для будь-якого класу).
“Для нового підходу головне – дати час міркувати, висловитися, почути, – каже Галина Валеріївна. – Але діти по-різному виховані і підготовлені. Ранкові зустрічі нам вдаються. Вони дають вміння проявити себе, презентувати, навіть якщо спочатку їм важко вимовити своє ім’я і привітатися”.
Четверо батьків першокласників, з якими вдалося порозмовляти, відзначають, що поки їхні діти не завантажені і з радістю йдуть до школи.
“Урок математики може проходити на вулиці: вийшли і порахували листочки. А коли вчитель бачить, що дитина відволікається, то можна перейти на інший вид роботи, який потребує менше концентрації. Якщо діти втомилися, можуть бути перерви посеред уроку”.
“Урок математики може проходити на вулиці: вийшли і порахували листочки”.
Двоє з присутніх батьків порівнюють навчання дітей зі своїм шкільним досвідом, і виразно більше цінують теперішні зміни:
“Пам’ятаю вчительку з довгою товстою указкою: “Руки склали. Увага. На мене”. Навіть зараз бачу цю картину: однокласник встав посеред уроку, вчителька йде на нього: “Чому ти встав?!”. Він задкує, аж поки на нього не падає горщик з квітами. Нічого не можна було без дозволу”.
“А в мене з першого класу був червоний щоденник. За поведінку. Я був активною дитиною. З того часу (зараз вже не так сильно), коли називають моє прізвище, думаю, що провинився. А тут оцінок нема. Дитина не боїться”.
Дві мами
Завуч школи, присутня при цій розмові, підсумовує: “Вчитель має і позитивне враження залишити, і навчити. Тому вчителів треба розвивати, щоб вони були особистостями, щоб хотілося за ними йти і поважати. Тоді буде все”.
Дві енергійні жінки з понад 20-річним педагогічним стажем Надія і Наталя вчитимуть першачків за новим Стандартом наступного року. Обоє спостерігають за роботою колег у пілотних класах. Інколи буквально. Крізь вікно.
Наталія: Вони виходять на вулицю на 15 хвилин, щось роблять, граються – і вже мені хочеться! (сміється).
Надія: Завдяки ранковим зустрічам дитина вільно висловлюється, не з’їжачується, не зашорюється. Але перш ніж когось виховувати і навчати, хочеться змінити себе.
Наталія: Хочеться від рамок відійти. Свободи дій. У новому Стандарті буде більше творчості, можливості і дитині, і вчителю розкритися. Я і зараз намагаюся, щоб діти могли мене все питати. Не так, що я вчителька і жандарм. А тут вчителю ще трішки треба бути більш розкутим і творчим.
“Завдяки ранковим зустрічам дитина вільно висловлюється, не з’їжачується, не зашорюється”.
Надія: Що лякає? Завантаженість. Готуватися доведеться ще більше. Але якщо держава не мотивує вчителя, то мотивують батьки. Коли кажуть: “Що ви з ними робите, що вони не хочуть йти додому?”. Острах перед новим є. Але елементи інтегроване навчання, і диференційований підхід ми вже застосовували, тільки не так багато. Велосипед вже придуманий. Він може бути яскравішим, красивішим. І дитина, звісно, захоче їхати на ньому, а не на старому.
Для молодих вчителів це буде потужна праця. Для нас – ні. Так що ми готові!(сміється).
Останні два місяці директор Віталій Васильович найчастіше відповідає на запитання з інших шкіл про новий Стандарт. Доводиться пояснювати, що кількість годин не змінилася, і що з найголовнішого тут ‒ відхід від практики постійного сидіння за партою.
Директор школи
Коли директор зазирає до пілотного класу, і йому не вдається зрозуміти, що там відбувається – це означає, що відбувається інтегрований урок.
“Раніше творчість була тільки на уроках праці і малювання. А тут (директор малює рукою в повітрі уявну парту) пластилін, тут малюють, тут рахують, тут пісні співають. Спочатку, думав, що хаос. А потім зрозумів: вчителька знає, що робить”.
У школі є ще два класи, які навчаються за старим Стандартом, тому директор може робити перші порівняння: у пілотних, на його думку, адаптація до школи пройшла набагато краще, бо діти не потрапили до авторитарної системи. Учні тут більш розслаблені і менше бояться. А в четвертому класі, припускає директор, ці діти будуть краще адаптовані до життя, бо в їхньому навчанні більше практики. Єдиним мінусом вважає дисципліну – на уроках немає звичної тиші.
“Більшість уроків у цих перших класах ‒ інтегровані. Це означає, що одну тему діти вивчають з перспективи різних предметів”.
“Новий Стандарт для всіх шкіл буде корисним. Але, думаю, не всі вчителі освоять інтегрований курс… Двадцять дві тисячі вчителів треба перевчити. Наші педагоги спілкуються між собою, тому наступного року проблем з новим Стандартом не буде. Найважливіше, зрештою, – завжди кадри. Коли б не було Тані і Галі, за пілотний проект ми б не взялись”.
А Галина Валеріївна свій вибір пояснює просто:
“Не можна сидіти позаду потяга і нарікати, що він погано їде. Спробуй сам кермувати! Ми спробували”.
