22 листопада у світі відзначають День синів, а 19 листопада — присвячене Міжнародному чоловічому дню. Отже ці дві дати мотивували нас поговорити із експертами та лідерами думок стосовно проблем, із якими щодня стикаються та долають хлопчики та чоловіки.
Цього разу свій погляд на «невидиму» дискримінацію, порушення прав та суспільний тиск на представників чоловічої статі висловлює Юлія Сєдая, програмна консультантка National Democratic Institute.
Які права чоловіків/хлопчиків в сімейних відносинах дискримінуються на рівні законодавства?
Перше — право на батьківство. Досі ми живемо у світі, де панують патріархальні стереотипи, що при розлученні дитина має лишатися саме з матір’ю, а право на батьківство треба вибороти. Нещодавно Верховний Суд прийняв постанову про те, що працедавці не зобов’язані відпускати в декрет батька, але у той самий час батьки мають на цю відпустку право. Це взагалі якийсь нонсенс. В усіх розвинених країнах батьки користуються цією відпусткою, а чому у нас вищою юридичною інституцією це забороняється, я не розумію.
Друге — це право на плод. Наприклад, робити чи не робити аборт, — часто таке рішення приймає жінка, з тих міркувань, що “моє тіло, моє право”. Але ж у процесі зачаття приймають участь дві людини. І якщо чоловік не хоче, щоб жінка робила аборт, а бажає забрати цю дитину після її народження, то жодних юридичних прав це зробити він не має. Дуже частими є випадки, коли жінка все ж таки лишає дитину, але потім дитина стає засобом маніпулювання. Це теж дискримінація. Щодо прав на опіку над дітьми, то тут перевага досі віддається мамам. Але є багато батьків, які буквально виборюють право на спілкування, на утримання, на сумісне прожиття із дітьми до їх повноліття.
Чи можна вважати психологічний тиск з боку матері або дружини насиллям?
Взагалі, коли ми говоримо про насилля в сім’ї, то часто маємо на увазі фізичне насилля над жінками з боку чоловіків, але забуваємо говорити про психологічне насилля з боку жінок над чоловіками або синами. Це факт. Треба тут зазначити, що дуже часто чоловіки навіть не усвідомлюють, що вони є жертвами такого насилля. Вони просто відмахуються, мовляв, дружина/мати/дівчина «виїла» їм мізки. Але це є форма газлайтінгу, ситуації, коли одна людина може поселити сумнів в адекватності іншого і майже звести його з розуму, постійно не підтверджуючи реальність оточуючих подій. І дуже часто жінки вважають, що вони мають право так поводитись. Причина такого ставлення у тому, що немає культури домовленостей, культури комунікаційних стратегій між партнерами або батьками та дітьми.
Так, насилля може спіткати хлопчика або чоловіка й поза межами сім’ї. Але так само хлопці не усвідомлюють, що це є проблема, а вони є жертви. У гендерній теорії є таке поняття — «плата за привілеї» я б навіть сказала «розплата». Бо порівняно із жінками, які є найбільш дискримінованою групою, чоловіків у таку групу виділити не можна, тому що найчастіше вони дискриміновані не жінками, а саме чоловіками. Вони формують та підтримують стереотипи у групі, говорячи про те, що обов’язково бути сильним, не втручатися у «жіночі» справи стосовно виховання чи опіки над дітьми і т.д. І якщо хлопчик хоче бути «справжнім чоловіком», то він має стати саме таким. Тобто заплатити своїми почуттями за привілей бути серед сильних чоловіків. Ця плата стає причиною високої смертності у молодому віці, скорочення терміну життя, різних захворювань, алкоголізму, наркоманії й т.ін.
У багатьох сферах життя враховуються біологічні особливості жіночого організму. Чи можна вважати дискримінацією той факт, що біологічні особливості чоловічого організму ніде не враховуються?
Вважаю, що так, тому що дуже часто приділяється увага фізиологічним проблемам та статевому розвитку саме дівчат. Я маю на увазі українську школу, бо в розвинутих країнах увага розподілена й на хлопчиків. У процесі соціалізації дівчаткам стереотипно приділяється більше уваги як майбутнім матерям. А хлопці у нас лишаються поза увагою. Їх вчать тому, що вони мають добре заробляти, багато працювати бути успішними і т.п.
Також зверніть увагу на те, що у нас на державному рівні проводиться багато заходів щодо підтримання здоров’я жінки, впроваджуються програми, наприклад, із боротьби з раком молочної залози, або із поліпшення репродуктивного здоров’я. А чи чули ви про програми щодо поліпшення репродуктивного здоров’я чоловіків? Чи про програму боротьби із раком простати? Медичний факт — в Україні у 50% випадків саме через проблеми чоловіків жінки не можуть завагітніти. У нас в країні таких програм немає. Я не чула, щоб на державному рівні підіймалася проблема ранньої імпотенції, або проблема серцево-судинних захворювань саме серед чоловіків. Чому це так? Знову ж таки, тому що, в нашому суспільстві, піклуватися своїм здоров’ям – це привілеї жінок як майбутніх матерів, але не хлопців. Турбота про здоров’я, емоційне вираження свого стану, — це соціально схвалювані патерни поведінки дівчат. Досі в нашому патріархальному суспільстві чоловічі сльози це ознака слабкості та фемінності. З дитинства хопці змушені скривати свої емоції, щоб не здаватися слабкими. Хоча плач — це емоційна реакція людини, не “чоловіка” чи “жінки”, а саме людини на якісь події у житті — гарні чи погані.
Чи існують в Україні громадські організації, які займаються питаннями гендерної дискримінації чоловіків та хлопців?
В Україні є такі організації, але вони, в основному, направлені на захист прав батьків. Їх не дуже багато, особисто мені знайомі ГО «Батько має право» та ГО «Об’єднання батьків-одинаків України». Взагалі, у нашій країні організації, що захищають права чоловіків як соціально-демографічну групу, дуже мало. Бо практики захисту чоловіків у нас немає, навіть на ментальному рівні. Тому що це не вважається «чоловічою справою». Чоловіки вчать синів захищатися силовими, або психологічними методами, але не юридичними. А от у розвинутих країнах таких організацій набагато більше, тому що і суспільні, й сімейні цінності там інші.
У нас така проблема існує. І якби саме чоловіки звертали увагу на ці проблеми, то, можливо, й не було б такого перекосу, що питання гендерної рівності стосуються лише жінок, бо насправді гендерна рівність — це про жінок і про чоловіків.
Вела бесіду Іра Керст