"Ми не будемо підлаштовуватись під дитину", – цими словами директора розпочався навчальний рік Данила в одній з чернівецьких шкіл.
Перший навчальний рік, коли жодна загальноосвітня школа в Україні не може відмовити дитині з інвалідністю в інклюзивному навчанні.
Данилові відмовити не могли, у нього – аутизм.
Данилові відмовити не могли, у нього аутизм
В травні 2017 року Верховна Рада прийняла зміни до закону "Про освіту" щодо доступу осіб з інвалідністю до освітніх послуг.
Відтак інклюзивні класи можуть бути створені при будь-якій загальноосвітній школі. Єдина умова – аби клас нараховував до 20 учнів і з них не більше 1-3 дітей з інвалідністю.
Водночас, спеціальні школи для дітей із затримкою психофізичного розвитку припиняють набір до перших і підготовчих класів.
Діти з інвалідністю, які навчаються в спеціальних закладах освіти, почуваються всередині комфортно, але вийти за їхні межі їм важко.
Інклюзія передбачає вихід таких дітей із закритих груп і реальне залучення в активне суспільне життя.
НЕЗРУЧНИЙ УЧЕНЬ
"Все, кінець!" – Данило написав крейдою на дошці посеред п’ятого уроку. Діти з аутизмом не вміють приховувати нудьгу.
Данило не відповідатиме двічі на одне запитання.
Він ніяк не зрозуміє, навіщо прописувати цілу сторінку з цифрою "7", якщо вдало виходить з першого рядка.
Діти з аутизмом – дуже раціональні. Данило сприймає довкілля по-своєму, він чутливий до деталей, але це загадка, як саме такі люди фокусують увагу.
Тепер в Чернівцях на одну інклюзивну школу більше. Директор і завуч наполягали, щоб Олена віддала сина в ту школу, яка вже давно працює з такими дітьми, в якій створено для них умови.
Директор і завуч наполягали, щоб Олена віддала сина в іншу школу
На думку мами Данила, це суперечить ідеї інклюзивності, адже такий підхід створює окремі осередки для дітей з інвалідністю, тільки вже в загальноосвітніх школах.
Для того, аби школа таки "підлаштувалась під дитину", їй довелось здійняти галас в соціальних мережах і піти з цим питанням на засідання Чернівецького міськвиконкому.
"Ми прийшли в цю школу через вчительку, нам її порадили. Вона наважилась взятись за це, не побоялась. Якби не це, я б просто знайшла іншу школу, – розповідає Олена.
У неї вже були такі дітки, вони були, є і будуть. Питання тільки в тому, наскільки батьки відкрито про це говорять. Бо більшість боїться, що їхню дитину в загальноосвітній школі зацькують".
Вивчати мову Данило починав з іменників за малюнками, потім були дієслова, а згодом з’явились і цілі речення.
Зараз хлопчик пізнає прислівники. Олена записує, скільки нових слів він вивчає щотижня.
Данило уникає складних речень, але мама всіляко провокує його говорити і висловлювати свої думки розгорнуто, щоб отримати те, що йому потрібно від неї.
Батьки так переживали за школу, що самостійно з Данилом пройшли програму першого класу. Математика – його сильний бік, а от з усними предметами складно. Для людей з аутизмом дуже важлива інтерактивність і точність, так вони краще сприймають інформацію.
Вдома Данило ліпить планети Сонячної системи, а в школі слухає розповідь про перелітних птахів.
Данило сприймає довкілля по-своєму, він чутливий до деталей, але це загадка, як саме люди з аутизмом фокусують увагу
ЗРОЗУМІЛІ ПРАВИЛА
Хлопчик став першою дитиною з інвалідністю у своїй школі, його клас поки єдиний інклюзивний.
У Тетяни Степанівни, класної керівниці, був досвід роботи з такими дітьми ще тоді, коли це офіційно не називали інклюзивною освітою.
Вона погодилась взяти Данила до класу всупереч адміністрації школи, бо сама – мама дитини з інвалідністю.
"Не всі вчителі можуть одразу зрозуміти, не можуть, а не не хочуть, з багатьох причин. Моя дитина вчилась в спеціалізованій школі, бо їй не було б комфортно в загальноосвітній, – пояснює вона.
Я розумію, що не для всіх підходить інклюзивна освіта, але Данилові дуже добре в звичайній школі".
Вчителька Данила підтримує запровадження інклюзії в загальноосвітніх школах, але у вигляді частково-змішаного інклюзивного навчання.
З її власного досвіду виховання такої дитини зрозуміло, що через свої фізіологічні або психологічні особливості не всі можуть навчатися в звичайних класах, на рівні із здоровими учнями.
До інклюзії мають бути готові й батьки дитини, щоб допомогти вчителю краще розуміти її особливості.
У вчительки Тетяни Степанівни вже був досвід роботи з дітьми з інвалідністю
Олена пояснила, що Данило краще сприймає візуально, тепер Тетяна Степанівна прописує йому запитання, на які він потім усно відповідає.
Від батьків вона дізналась, що дітей з аутизмом важливо спонукати відповідати повними реченнями, щоб їх мовлення розвивалось. Пані Тетяна приділяє цьому увагу на уроках – Данило тепер вірші розповідає перед класом.
"Він слухає уважно, але коли йому нудно, починає протестувати, – розповідає вчителька.
Тоді я йому кажу: "Данилко, у нас ще п’ять хвилин до кінця!". Він дуже добре реагує на часові проміжки, йому важливо розуміти, скільки треба досидіти і скільки завдань треба виконати за цей час".
За два місяці навчання Данило став ближчим до дітей. Якщо на початку навчального року він грався осторонь, тепер він хоч і не грає за правилами, але намагається ці правила зрозуміти.
"Коли падало листя з дерев, я вивела клас на уроці природознавства і сказала: "Давайте поділимось на дві команди. Одна команда – ті, хто не буде ображатися, якщо в нього кинуть листям, а друга команда – ті, хто не хоче гратись в таку гру".
Тоді Данилко вперше включився в гру з усіма дітьми, він такий щасливий кидався цим листям", – пригадує Тетяна Степанівна.
Данилко вперше включився в гру з усіма дітьми і кидався листям
Інклюзія – це не спеціальна система для дітей з інвалідністю, це система, яка зручна всім дітям в класі й реагує на освітні запити всіх учнів.
У класі Данила між дітьми жодних непорозумінь немає. Вчителька ще в перші дні пояснила, що вони – одна команда:
"У нас є дівчинка, яка до Данилка дуже прикипіла, вона може його обняти, бере його за руку, коли ми йдемо в їдальню. Він приймає цю увагу".
ВІД СУПРОВОДУ ДО САМОСТІЙНОСТІ
Вчителю в інклюзивних класах допомагає асистент.
Допомагає у випадках, коли Данило самостійно не справляється із завданням або, навпаки, швидко закінчує вправу і не розуміє, чому повинен чекати решту дітей.
Так може статися з будь-яким учнем у класі, але реакція людини з аутизмом є більш емоційною. Тому завдання асистента – приділити увагу такій дитині, щоб вчитель міг продовжувати урок.
"Першою асистенткою, яку нам надали, була вчителька української мови пенсійного віку. Коли мені кажуть, що у неї тридцятирічний стаж роботи в школі, я не розумію, як це пов’язано з інклюзією, – розповідає Олена.
Вона не знала діагноз Данила, коли прийшла. Їй в Управлінні освіти сказали "Там така мама, вона вам все розкаже!". Але я не повинна вчити асистента, тому ми відмовили їй. Я не повинна бути спеціалістом, я – мама".
В Україні не вистачає кваліфікованих асистентів, щоб забезпечити новостворені інклюзивні класи, розповідає Ганна Мороз, старша асистентка громадського об’єднання "Аутизм. Альтернатива".
В Україні не вистачає кваліфікованих асистентів, щоб забезпечити новостворені інклюзивні класи, розповідає Ганна Мороз
Для роботи асистентом обов’язкова освіта педагога або психолога.
Асистенти працюють дві з половиною години на уроках безпосередньо з учнем і півгодини виділяють на адаптацію навчального матеріалу до його потреб.
"Вчитель може видихнути, коли в класі є асистент. Він пояснює йому, з чого почати навчальний процес, навіть може допомогти вчителю обрати місце в класі, де дитині буде найзручніше сидіти", – пояснює Ганна.
Асистент допомагає учневі сприймати програму, вибудовує його комунікацію з учителем, при потребі допомагає налагодити стосунки в колективі, та його головне завдання – навчити дитину з інвалідністю самостійності в шкільному середовищі.
"Найважче протистояти агресії, яка трапляється з дітьми з аутизмом. В цей момент важливо вимкнути співчуття і швидко орієнтуватись.
Я розумію, що це важко через емпатію, але треба бути професіоналом, тоді легше напрацювати модель виходу з різних нетипових ситуацій", – говорить пані Мороз.
Якщо учень з аутизмом починає сердитись або протестувати на уроці, його треба відвести в сенсорну кімнату. Це обладнаний простір, де дитина може полежати, вимкнути світло і просто відпочити. Сенс кімнати у тому, щоб розвантажити учня, а не в окремому перебуванні від однокласників.
Важливо, щоб асистенти під час розробки індивідуальної програми школяра з інвалідністю радились з батьками, адже саме вони є найкращими спеціалістами у вихованні своєї дитини.
Мама Данила не побоялась публічно відстояти права сина на інклюзію
ВПОРАТИСЬ
"Інклюзія залежить і від батьків, і від освітян. Здається, що люди, які працюють із такими дітьми, повинні володіти надзвичайними якостями. Насправді, ні. Вони повинні володіти тими самими людськими якостями, що і будь-який інший педагог, – зазначає Олена.
У нас же пропагується індивідуальний підхід, але чомусь, коли справа доходить до особливих дітей, одразу індивідуальний підхід перетворюється на проблемний".
Мама Данила не побоялась публічно відстояти права сина на інклюзію і стала прикладом для батьків, які не наважуються на це.
Адже суть інклюзії в тому, що вона системно вибудовується, враховуючи інтереси кожної дитини з інвалідністю. А не вибудовується на рівні окремої школи, яка готова прийняти такого учня, або вчительки, яка погодиться або не погодиться.
Клас став місцем, де інклюзія тільки розпочинається для Данила. Хоча шкільний період є незначним проміжком життя, він багато в чому визначає, як людина потім будує стосунки зі світом.
Данило вчиться приймати увагу в свій бік, а його однокласники – приймати різноманіття.
Інклюзія розширює світ дитини з інвалідністю і те, наскільки вона впорається з цим, залежить від освітян, батьків та асистентів.
Христина Гаврилюк, журналістка, спеціально для УП.Життя
Фото Анни Ільченко