Одного разу я взяв день відпустки на роботі і просто відсидів у класі сина кілька уроків. У цій колонці — про пережиті мною враження
Перше вересня
Усіх дітей вишикували на стадіоні (неасфальтованому і без трави). Незрозуміло навіщо це досі робити — спека, пил, офіційні промови. Батьки нудьгують, діти відверто страждають.
Добив мене піп. Там був реальний батюшка — він прочитав напуття, потім пройшов і окропив усіх водою (діти були тільки раді — божественна свіжість!). У нас церква начебто відділена від держави — це взагалі законно? ХІХ століття якесь.
У Данії діти просто починають вчитися (в кінці серпня), жодного показного офіціозу і попів.
Що сподобалося: у нашого сина красива вчителька.
Загальні враження
Вразило, що діти на перервах не можуть виходити на вулицю — «школа не може забезпечити там їх безпеку». У Данії діти виходять на 40-хвилинну перерву — адже ці потужні "генератори енергії" потрібно регулярно розряджати.
У туалетах немає туалетного паперу. Питної води теж.
Зате нам сказали, що дуже бажано приходити за 15 хвилин до першого уроку, щоб усі діти співали гімн у вестибюлі. (Ви серйозно?)
Загальноосвітні предмети
Отже, урок. Діти сидять належно — з перших хвилин учитель майстерно бере дисципліну в свої руки. Відповідають по черзі — від них очікується старанність і увагу. Українська мова, природознавство — клас працює, як налагоджений механізм.
Але щось мені не подобається цей стройовий спів. Якщо подивитися вглиб, то тут і з'являється український патерналізм і відсутність критичного мислення.
1. Дітям показують слайд про те, скільки звуків можуть видавати різні тварини. Списком, розумієте? Курка — 13, жаба — 6, свині — 23. Це навчання? В ідеалі потрібно було б з'їздити в зоопарк і вивчити все на місці. Подивилися на власні очі, отримали життєвий досвід. У крайньому разі можна поставити записи з YouTube (проектор зараз є скрізь). Але ні, натомість голі цифри на екрані. Моя дитина знатиме багато цифр — і нічого не знатиме про реальність.
Данські ж діти ходять на екскурсії до лісу, в будиночок лісника або вчаться робити деревне вугілля. В океанаріум (квиток оплачують батьки). Що завгодно, щоб діти інтегрувалися в світ з молодих років.
2. Від дитини не чекають, що вона подумає і сміливо висловить свою думку, ні. Потрібно сказати правильну відповідь, а весь інший час вона повинен просто не ворушитися.
Над дошкою висить Тарас Шевченко. В Україні і світі є багато поетів, але кожен український учень знає, що правильна відповідь на питання «Хто твій улюблений поет?» — «Тарас Шевченко» (перевіряв на своєму синові після року навчання в українській школі).
Дитині говорять не тільки, що знати, а й що відчувати і що любити. Розумієте? Наших дітей вчать потрібної відповіді на питання «Що ти любиш?» Це догматизм — перший крок до гіпнозу свідомості. (Ті, хто від такого прикладу «реве та стогне», не поспішайте. Шевченко — тільки приклад).
3. Дітям прочитали розповідь, як дельфіни вивели корабель на правильний курс. Потім їм ставили питання за текстом: якого кольору було небо, як називалося море, в якому загубився корабель, як називався корабель.
Не забувайте, що відповідати треба було правильно і швидко. Але тут один хлопчик підняв руку і поставив питання, за яке я б відразу поставив йому найвищий бал (запам'ятав навіть його ім'я — Кирило. Молодець, Кирило!). Питання було таке:
«А звідки дельфіни знали, куди потрібно було кораблю?»
Учитель обіцяє розібрати це питання наступного разу, лунає рятівний дзвоник. Усе.
А адже хлопчик виявив рідкісний талант — критичне мислення. Зверніть увагу: він був один такий у той момент проти по-конформістськи налаштованого класу. Очевидно, ці паростки свідомості просто зів'януть без участі дорослого, який їх підтримає і направить.
А що, це прям так важливо, запитаєте ви? Навіщо це потрібно? А від того, що мільйони українців голосують за одних і тих же кандидатів, не думаючи. Не міркують критично. Тобто не дивляться, що обіцяв цей кандидат минулого разу і що з цього виконав, просто дивляться на нього як ніби з чистого аркуша. І так у всьому.
Англійська
Діти по черзі вписують дієслова am та is у прочерки. Для них це занадто легко, вчителька не дуже добре знає їх рівень, оскільки вона на заміні. Гаразд.
Але коли мій син приходить зі школи і питає, чому the zoo їхня штатна вчителька вимовляє як ze zu (звуки th і z дуже різні, а у неї це однаковий звук), я не знаю, що йому відповісти. Рівень підготовки вчителів часом дуже низький, що не дивно з нашими зарплатами.
Фізкультура
Тут питань немає — дітям подобається активність.
Їдалка
Їжа — не найкращої якості. Діти з'їдають 50% порцій — не подобається. Хтось приносить своє.
Були зайві порції, тож я зміг спробувати — риба найдешевша, не дуже приємна. Гарнір нормальний, але його зіпсувати важко.
Між рядків
У завданнях з математики серйозно знижують оцінки за помарки. За приклади, які мій син розв'язує в розумі, в зошиті він отримує посередні оцінки — за почерк і виправлення. Так математика перетворилася на чистописання.
У одного хлопчика наша красива вчителька при всіх двічі рвала і викидала на смітник зошит з домашко, мовляв, занадто погано. Про це мені розповів мій син. Але ж діти болісно переживають сцени насильства. Той хлопчик плакав. Більше того, у всього класу всередині, напевно, стиснуло. Це основи психології.
Я пішов розбиратися. Виявляється, вчитель так робить за погодженням з його мамою — вона попросила так робити, щоб він старався. Йдемо до мами. Мама сувора — голова батьківської ради. Говоримо. Вона сміється, мовляв, все добре, хлопчикові це на користь. Я не вгамовувався, пояснюю їй, що мій син погано засинати став від цієї сцени, що вже говорити про її сина? Загалом, ми знайшли спільну мову. Здається, достукався.
Шкода, що доводиться виносити сміття з хати, але якщо у нас у країні так травмувати дітей — норма, то про це мовчати не можна.
Батьківські збори
Що найбільше здивувало — батьки обговорюють тільки побут. Наприклад, «скільки в цьому році скидаємося на мастику для паркету в класі» і «хто буде покривати підлогу цієї мастикою». Я запропонував дізнатися у школи, чи є у них ця мастика (якщо є паркет, то повинні виділяти гроші на покриття), і хто відповідає за цю роботу. Всі обернулися і подивилися на мене. Ідея загалом сподобалася, тому що «мастичити» підлогу ніхто не хотів. Довелося взяти це на себе і дізнаватися у директора школи. (Виявилося, мастика реально є і роботу цю повинна виконувати школа.)
Потім я запропонував встановити в класі воду в балоні, тому що дуже важливо, що діти п'ють весь день. Пити воду з крана в нашій країні поки що шкідливо для здоров'я. Всі знову обернулися і подивилися на мене.
Спочатку все вперлося в те, скільки конкретно скидатися. Чи не простіше давати воду з собою в пляшці? Ок, швидкий розрахунок показав, що якщо дитина випиває дві склянки, а дітей в класі 32, нам потрібно стільки-то балонів на місяць, тобто 50 грн на місяць з батьків — копійки (на мастику для підлоги готові були здавати вдвічі більше ). Другий етап опору — хто це буде робити. Я свідомо не хотів брати і цю задачу на себе, тож дві мами взялися довідатися про ціни постачальників, але в підсумку в тому році так нічого і не вирішилося.
Загалом, ми грузли в побуті. Я не чув, щоб піднімали питання про якість освіти своїх дітей.
Мої висновки:
1. Україна продовжує жити в ХІХ столітті.
2. Тепер зрозуміло, де людини починають перетворювати в another brick in the wall.
3. Замість розвитку мислення і впевненості в собі дітям "впедалюють" затверджені МОН факти.
4. У школи є гроші, але крадійство процвітає, тому «немає туалетного паперу» і взагалі нічого.
5. Я подивився і платні школи. Так, там краще і матеріальне забезпечення, і підготовка вчителів, але розвиток мислення все одно на низькому рівні. Поки мало хто навіть так ставить питання.
Що, на мій погляд, потрібно робити:
1. Потрібно розвивати не тільки дітей, а й учителів. А найважливіше — батьків, щоб у них був правильний запит.
2. Батьківський контроль дуже багато що може змінити. Потрібно більше активності від батьків.
Після цього мені стало цікаво подивитися на це очима вчителя, тому в наступній статті я розповім, як став вести уроки інформатики в школі.