Переможець Усеукраїнського конкурсу «Вчитель року – 2015» у номінації «Українська мова та література», педагог Хустської гімназії-інтернату Закарпатської області Олеся Калинич побувала у Празі й поспілкувалася з чеськими колегами та учнями.
Про освіту в Чехії я дізнавалася не з офіційних джерел, а з розповідей учителя загальноосвітньої школи й українців (дорослих та дітей), які офіційно проживають, працюють і навчаються за кордоном. Мандрівка не була робочим відрядженням, однак я не могла не скористатися можливістю ознайомитися із закордонним педагогічним досвідом. Тож цей текст – не аналітична стаття, а власні враження.
Про будні чеських освітян мені розповіла вчителька чеської мови із шістнадцятирічним стажем роботи Дана Ражова. Чеські вчителі не обмежені чітким розподілом годин програмового матеріалу, констатує вона. Наприклад, кількість контрольних визначається не програмою, а вчителем. Він може переносити контрольну, якщо діти не встигли засвоїти тему (до речі, це робиться офіційно, а не «головне, щоб дати в журналі й календарних збігалися»). «Наша мета – не проконтролювати будь-якою ціною, а навчити», – пояснює чеська колега.
До речі, стати вчителем із частковим навантаженням мають право навіть студенти після 2-3 курсу профільних ВНЗ. Але лише за умови, якщо вони поєднують роботу й навчання: якщо студент перестає вчитися, його одразу звільняють із посади.
Мінімальна заробітна плата, гарантована державою при повному навантаженні,– 27-28 тисяч крон (це приблизно тисяча у.о.). Кожні 5 років – доплата за педагогічний стаж. До речі, обов’язкових курсів підвищення кваліфікації в інститутах післядипломної освіти в Чехії нема. Учителі за бажанням проходять різні тренінги (зараз і в нас планується реалізувати такий спосіб підвищення освіти вчителів), бо вмотивовані доплатами. Перемоги учнів у конкурсах та олімпіадах, власна участь у конференціях і навіть друк у фахових виданнях – усе це впливає на суттєве зростання зарплати педагога. Можливо, саме тому роботу педагогів суворо і скрупульозноне перевіряють. У цьому немає необхідності, адже кожен педагог зацікавлений працювати максимально якісно, бо від цього залежить його зарплата. Зазвичай у школах перевіряють фінансову й господарську сфери, до речі – дуже строго. Прикметно, що вчитель надзвичайно захищений. Якщо батьки жаліються на педагога, то відповідний орган спочатку ретельно вивчає ситуацію, а вже потім приймає рішення, чи варто перевіряти безпосередньо вчителя.
Відкриті уроки й семінари чеські колеги не проводять, навіть дивуються з мого запитання.Учитель може як переймати досвід, так і ділитися власним під час тренінгів, навіщо ж змушувати учнів працювати для гостей на уроці? Діти повинні вчитися, а не працювати «на публіку».
Оцінки вносяться і до паперового журналу, і до електронного. Тож батьки можуть слідкувати за навчальними досягненнями дітей через інтернет. До електронного журналу мають доступ і вчителі, і батьки. До речі, система працює так, що батьки бачать оцінки тільки своїх дітей, а не всього класу.
Проте у чеській освіті, зізнається колега, теж є проблеми: зараз діти із серйозними вадами навчаються разом із здоровими – за однією програмою. Збільшується кількість учнів, які не встигають; таких дітей не виключають зі школи, бо державні кошти «підуть» за учнем до іншого навчального закладу.
Евеліна й Костя, учні однієї з загальноосвітніх шкіл у Празі (район Прага-1), із задоволенням розповідають про навчання.
У чеській школі (5-8 класи) учні практично не ведуть конспекти, а домашнє завдання виконують тільки з математики – це, як правило, одна задача чи один приклад. За ведення зошита в Чехії оцінок не ставлять, тому конспект має довільний вигляд і зручний саме для дитини, а не для вчителя. Записи в робочому зошиті можна вести будь-якими кольорами, крім червоного. Уже листопад, а на уроках літератури у 8 класі діти ще взагалі не конспектували: вони читають твори, обговорюють їх у класі і пишуть есе (асоціації, думки у формі потоку свідомості, без регламентування обсягу). Кожен учень на уроці літератури отримує завдання на семестр – прочитати п’ять книжок на вибір: дві книги вибирають дорослі (батьки, старші брати чи сестри), дві – сам учень, тільки одну книгу рекомендує вчитель. «Ти схитруєш і спишеш щось про вибрані книги з інтернету чи будеш читати?» – питаю Евеліну й подумки порівнюю зі своїми учнями. «Ні, ти що! – дивується дівчина. – А як я відповідатиму на питання друзів у класі?!» Уявіть собі, учителі мають можливість і час обговорювати з дітьми додатково прочитані книги в класі… Це ж розкіш!
Чеські учні, крім навчання, отримують обов’язкові завдання: тричі на семестр вони повинні здійснити «акцію» (піти в кіно, відвідати музей чи картинну галерею). Власні враження й здобутки описують у журналі. Учнівський журнал – це своєрідний результат кейс-навчання: тут малюнки, зразки задач, есе, відповіді на проблемні питання, заготовки до дискусій на різні теми. Такий журнал є матеріальним надбанням, його можна продати на шкільному ярмарку чи подарувати комусь.
Методи, прийоми та форми робіт нагадують наші уроки. Евеліна (8 клас) і Костя (6 клас) наввипередки розповідають, що на уроках у них є і лекції, і робота в групах, і нестандартні завдання. Кажуть, що зазвичай цікаво, але інколи й… нестерпно нудно – все залежить від учителя.
Особисто мене у празькій школі вражає «наука життя». Кожен учень повинен уміти кататися на лижах чи сноуборді. Дівчата й хлопці вчаться готувати (зверніть увагу – і хлопці) на пристойному рівні протягом року. У восьмому класі до розкладу введено уроки профорієнтації. Якщо дитина не може самовизначитися, їй допомагає психолог. До речі, шкільний психолог – це людина з абсолютною учнівською довірою. «Якщо в мене проблеми, питаю поради чи допомоги в психолога. Я точно впевнена, що він не розкаже ані вчителям, ані учням, ані батькам», –пояснює Евеліна.
Щоденники в учнів є, проте вони кардинально відрізняються від українських, адже в них… не записують домашніх завдань.
Незважаючи на те, що, наприклад, восьмикласники вивчають 15 шкільних предметів, чеська мова в розкладі 4 рази на тиждень (порівняймо з нашими двома уроками української мови у 8 класі). «Зараз протягом двох-трьох уроків вивчаємо тільки іншомовні слова, – розповідає Евеліна. – Перед цим три уроки вчили застарілі слова». Зауважу: Евеліна у 8 класі вивчає лексикологію, а її українські однолітки такі ж теми з української мови повинні засвоїти протягом двох годин у 6 класі.
Отже, маленькі чехи майже не отримують домашніх завдань, обсяг матеріалу для засвоєння в них значно менший, ніж в українців-однолітків. Але практично всі діти займаються з репетиторами. Нормальним уважається займатися з кількома репетиторами– з різних предметів. Дехто користується послугами, щоб готувати різні форми робіт (оформити буклет, створити рекламу, написати есе). До речі, репетитори податків не сплачують і, як мені пояснили, така діяльність вітається – вважається, що додаткове навчання за власні кошти піднімає загальний рівень освіченості населення.
А що ж думають батьки? Школи фінансує держава, проте батьки роблять невеликі добровільні внески (офіційно – на рахунок школи) для різних потреб: для подарунків дітям на Різдво чи на екскурсії. Зауважу, ремонти кімнат чи будівель батьки не спонсорують.
Українці, добре знайомі з нашими школами, переважно не задоволені полегшеним варіантом навчальних програм. Для порівняння, якщо український шестикласник розв’язує задачі з дробами, відсотками, пропорціями, то чеський одноліток вивчає геометричні фігури (розфарбовує кола, квадрати, ромби). «У Чехії школа нагадує навчально-розважальний комплекс – українські діти знають набагато більше. Хотілося б, щоб і в Чехії навчання було ґрунтовнішим. А з іншого боку…
На жаль, часто буває, що застосувати знання в житті діти не можуть, – коментує мати. – Моя дочка-восьмикласниця, крім чеської й української, вільно володіє англійською, французькою, грає на фортепіано, катається на лижах й самостійно готує обід. Напевно, це їй у житті знадобиться більше, ніж уміння розв’язувати складні математичні задачі…».
Підсумовуючи, можна сказати, що свобода й довіра до вчителя, широке використання фінансових засобів мотивування розвитку професійності педагога – ось те, чим відрізняється чеська школа й чого бракує українській.
Мрію про час, коли й українські учні отримають обов’язкові завдання – відвідати театр, виставку, сходити на екскурсію чи покататися на лижах. І після цього зможуть не поспішаючи поділитися власним унікальним досвідом з однокласниками і вчителем.
Олеся КАЛИНИЧ