Про те, чому в гімназії більше немає традиційних батьківських зборів, для чого вчителям спільний чат і що їй пишуть діти в записках
Чотири роки тому Оксана Проскура перемогла на конкурсі і стала директоркою Гімназії східних мов у Києві. Тоді й розпочались поступові зміни. Вона розповіла “Новій українській школі”, чому в її гімназії більше немає традиційних батьківських зборів, для чого вчителям спільний чат і що їй пишуть діти в записках.
Крім обов’язкових, але коротких педагогічних нарад, ми з вчителями перейшли до онлайн-спілкування. Щоб швидко ознайомитися з документами, обговорити важливі питання чи привітати з днем народження у нас є чат у Viber. Там також вчителі діляться фото і короткими описами цікавих уроків. Інколи я пишу там натхненні слова, щоб підтримати чи заспокоїти когось.
Чат існує, здається, четвертий рік. Розпочинали з невеликої кількості однодумців. Ми не тиснули. Але коли зранку бачиш, як весь колектив обговорює повідомлення, то починаєш працювати в цьому напрямі. 99% вчителів вже підключилися. Але соцмережі не можуть замінити живе спілкування і зустрічі.
Наради я розпочинаю з двох новин. Перша – офіційна, а друга – приємна. Про те, що нарада буде тривати півгодини. Це викликає найбільше оплесків.
З адміністрацією ми маємо окремий чат. Крім того, ми працюємо в гугл-документах, там можна разом вносити правки.
На день вчителя і закінчення навчального року ми з колективом виїжджаємо на спільну екскурсію. На Новий рік йдемо в кав’ярню. Цього року це був китайський ресторан. На 8 березня ходимо в театр. Ці події гуртують.
Я запрошую для вчителів цікавих лекторів. Нещодавно в нас була психолог Катерина Гольцберг. Наша робота – як поїздка на велосипеді – мусимо крутити педалі. Якщо кинемо – впадемо. Є багато безкоштовних заходів, є платні, але вони не настільки дорогі, і вчителі можуть собі їх дозволити.
“Кошти з батьків ми не збираємо. У нас немає усталених внесків чи зобов’язань. Нас підтримують посольства країн, чиї мови ми вивчаємо”.
У нас є благодійники і меценати, які допомагають школі, але не постійно. Є фонд гімназії. На сході благодійність – це ритуал і мистецтво. Ми абсолютно нормально ставимося до допомоги. Є батьки, які можуть подарувати вчителям похід у театр, і я вважаю, що це нормально.
Кошти з батьків ми не збираємо. У нас немає усталених внесків чи зобов’язань. Нас підтримують посольства країн, чиї мови ми вивчаємо. Усі допомагають прозоро.
Від звичайних батьківських зборів ми відмовилися. Натомість, на початку року проводимо загальну конференцію, обговорюємо перспективи, проблеми і досягнення, оголошуємо, за якими програмами вчитимемось, даємо оглянути приміщення.
Менш офіційний захід – вересневі чаювання і кавування. Це атмосферна зустріч батьків з вчителем, на яку часто беруть і дітей. На цих зустрічах часто придумують якісь цікаві заходи. Батьків до них ми долучаємо завжди.
У кінці листопада ми проводимо ділові зустрічі батьків з вчителями віч на віч щодо результатів навчання. Щоб не створювати черги, класні керівники проводять опитування, коли батькам зручніше підійти до вчителя. Зустрічі призначаємо з 15 до 19. Якщо потрібно – вчителі затримуються.
Важливо, щоб батьки поважали роботу вчителів. Якщо ми починаємо роботу о 8:15, то це означає, що ми вже займаємося з дітьми. Наша головна місія в цей час – навчати і виховувати. У нас є правило, що батьки можуть звернутися до вчителів до початку робочого дня (до 8:15) і після 15:00.
У мене є відведений час по п’ятницях, коли будь-хто з батьків може прийти і поспілкуватися. Часто я зустрічаю батьків зранку, і вони можуть до мене підійти.
Сьогодні цінується швидкість реакції. Буває, що у Viber запитують, чи правдива якась інформація. Мені достатньо відписати “Вітання, ні” і питання вирішено. Якщо ти вчасно і чітко все пояснюєш, то уникаєш незрозумілих ситуацій. Наприклад, не ввімкнули опалення вчасно. Діти пишуть батькам, що холодно. Я як директор маю вийти з офіційною інформацією про те, що відбувається і який буде результат.
Я активна у фейсбуці і максимально пишу про те, що відбувається в гімназії. Наприклад, у нас змінився постачальник, і батькам цікаво, які тепер сніданок і обід. Ми сфотографували і розмістили в групі.
Два роки тому ми впровадили електронний щоденник. Але чи то через саботаж вчителів, чи то недостатню підтримку батьків, ця гарна ідея не спрацювала. Коли був щоденник, мені було достатньо написати офіційне оголошення і зробити розсилку для всіх батьків. Це було правильно і був фідбек. До мене чи до будь-кого з вчителів міг звернутися будь-хто з батьків. Ця система однаково в нас буде.
Коли ми хочемо дізнатися про проблеми чи побажання, то використовуємо опитування і анкетування в гугл-формах. Майже всі вчителі вже вміють ними користуватися.
“Коли ми хочемо дізнатися про проблеми чи побажання, то використовуємо опитування і анкетування в гугл-формах”.
Наприклад, коли підвищився рівень захворюваності на ГРВІ, і ми закрилися на карантин, просили у батьків надавати актуальну інформацію, щоб знати, скільки дітей уже готові відвідувати школу.
Одне із ноу-хау, які ми впровадили в гімназії – тижневий марафон взаємодії усіх учасників освітнього процесу. Ми на тиждень відчиняємо двері для батьків і міняємося ролями – уроки проводять і батьки, і діти, а вчителі виконують домашню роботу.
У нас працює шкільне самоврядування: парламент і президент. У них є окрема кімната, з ними працює заступник з виховної роботи. Президент має право голосу як будь-хто з моїх заступників чи вчителів. Наприклад, президент Даша мала у своїй передвиборчій кампанії пункт про створення Wi FI зони. І сьогодні ця зона працює, бо Даша приходила до мене в кабінет і ставила серйозні запитання.
Наші діти створили сторінку гімназії в інстаграм, і якщо мені треба обговорити, на що ми можемо витратити гроші від здачі макулатури, то президент швидко проводить там онлайн-опитування.
Часто учні пропонують проводити змагання, дискотеки і свята. Це вони нам диктують програму виховної роботи.
До мене часто звертаються діти. Я завжди повторюю: якщо бачите проблему – скажіть. Хтось пише у фейсбуці чи інстаграмі, малеча передає записки. Вони знають, що я не буду розбиратися на користь якоїсь однієї сторони.
Якось приходжу, а в мене записочка: “Мені сьогодні поставили 7, бо я підказував однокласникам. Я спробував пояснити вчительці, але їй було однаково! Зробіть з цим щось, будь ласка”. Тут доводиться включати освітню дипломатію (сміється). Бо і діти хвилюються, що буде далі, і треба обережно підійти до вчителя.
Це забирає час, але це для мене більш важливо, ніж якісь безглузді дорослі речі. Ми ж працюємо з дітьми. Якщо вони пишуть – значить їм болить, значить вони сміливі та небайдужі.