Наприкінці лютого перша офіційна група освітян з України з 16 осіб зустрілась з лауреатом Нобелівської премії миру, духовним лідером Тибету Його Святістю Далай-ламою XIV.
Експедиція групи українських освітян в індійське місто Дхарамсала, де з 1959 року живе Далай-лама, організувала ГО “ЕдКемп Україна” в межах програми обміну найкращими освітніми практиками з країнами світу “ЕдМандри #2. Малий Тибет в Індії”. Метою поїздки було вивчення секулярної етики та соціально-емоційного навчання (SEE Learning). “Нова українська школа” розпитала учасників поїздки про їхні враження і нові знання.
Ми – промоутери НУШ, в основі якої закладені ціннісні підходи та орієнтири. Наш випускник повинен бути особистістю, патріотом та інноватором. Питання для мене було в тому, як від декларації цінностей перейти на рівень практики?
“Соціально-емоційна освіта – це про те, як виростити хорошу людину”
Далай-лама, крім того, що він духовний лідер і Нобелівський лауреат миру, відомий у світі як лідер, який зробив величезний внесок у просування секулярної етики. За ініціативи Далай-лами розроблені програми з соціально-емоційного навчання. Вони впроваджені в таких країнах як США, Канада, Ізраїль. І є вже приголомшливі ініціативи, які перейшли від рівня усвідомлення цінностей до практичної реалізації. Нашим головним завданням було поговорити з ним про це.
У підсумку ми отримали запрошення на освітню конференцію в Делі у квітні, матеріали із соціально-емоційного інтелекту і, звісно, цінні ідеї для обдумування.
Соціально-емоційна освіта – це про те, як виростити хорошу людину. Зараз бути хорошою людиною нібито немодно і не головне. Але насправді – це ключ. І це те, на чому наголосив Далай-лама.
Освіта – це не витрати, це – інвестиції. Навіть невелика нація може створити таку систему освіти, якою можна пишатися і популяризувати. І ми, українці, можемо вибрати це нашою перевагою. Ми її не побудуємо за рік або два. Але якщо ми поставимо правильні пріоритети зараз, то можемо отримати вже через десятиліття хороші результати.
Сучасна школа повинна фокусуватись не стільки на тому, як давати знання, скільки як створювати атмосферу, де б діти набували навичок співпраці, причетності, самомотивації. Ми живемо в час, коли сама школа ще багато разів буде змінюватися. Вчитися і переучуватися потрібно буде протягом життя не раз.
Інтерес до розвитку повинен закладатися в школі, а школа повинна ростити насамперед хороших людей.
Найголовніший інсайт – це те, що треба починати з себе. Ми начебто це знаємо, але Далай-лама про це так сказав, що я раптом зрозуміла, як через внутрішні зміни відбуваються зміни навколо. Другий важливий меседж про те, як поводитися з ворогом. Далай-лама порадив не тримати в фокусі свого опонента, а сфокусуватися на розвитку себе, своїх якостей і талантів.
Мені дуже сподобалося, як тибетці намагаються зберегти свої культуру, мову, але водночас використовують сучасні технології для освіти. Я подумала, що ми в НУШ можемо в трудове навчання “закласти” українські ремесла, символи, що допоможуть нашим дітям краще зрозуміти свою ідентичність.
“Розуміння себе, визнання і прийняття своєї ідентичності дають дітям велику психологічну стійкість”
Розуміння себе, визнання і прийняття своєї ідентичності дають дітям велику психологічну стійкість. Нам є за що себе любити та поважати як народ. І нам треба це почуття власної гідності в собі культивувати.
Знайомлячись із чужим досвідом, ми часто радіємо і хочемо щось перейняти, але нам насправді теж є чого навчити інших. Ось це я зрозуміла, коли Далай-лама сказав, що нам не слід ходити навшпиньки, що маленькі нації можуть багато дати світу.
Ще одна важлива думка, яка відвідала мене під час аудієнції, – що конкуренція стає гальмом розвитку освіти. Наприклад, школи конкурують одна з одною своїми здобутками через те, що від цього залежать їхні рейтинги. Відтак, вони перестають ділитися важливими напрацюваннями, які можуть допомогти їхнім колегам. Але зараз час колаборації і співпраці. Людство стоїть перед дуже важливими завданнями – збереження природи, планети – і тут роль освіти колосальна.
Юлія Шпак, доцентка кафедри англійської філології Харківського національного педагогічного університету, координаторка волонтеріату та перекладачка EdCamp
Є люди, які представляють собою так багато, що на їхню думку звертають увагу мільйони. Перед зустріччю з Далай-ламою я хвилювалася, тому що повинна була синхронно перекладати учасникам і учасницям групи, хто не дуже добре володіють англійською. Але перекладати його було легко.
Для мене зустріч з Далай-ламою – це зустріч життя. Я відчула, що таке безумовна любов і повага до світу, до всього живого. Його думки про співчуття, любов, секулярну етику в освіті та світі дуже резонують з тим, що відчуваю я.
“Конкуренція стає гальмом розвитку освіти”
Для себе я винесла підтвердження того, до чого йшла, – пізнання світу через пізнання і прийняття себе. Після зустрічі з Далай-ламою я поставила собі завдання – продовжувати працювати над собою і вчитися приймати людей такими, як вони є, а завдяки вмінню слухати і чути, сприяти порозумінню між людьми.
Я постійно ставлю собі запитання: чому батьки не розуміють дітей, нав’язують їм те, що в них не вийшло в житті? Чому діти відчувають себе самотньо? Чому стають жорстокими? Чому єдине місце, де дітям зараз добре і спокійно, – комп’ютерні ігри? Часто стикаюся з таким феноменом як соціальне сирітство.
До Далай-лами я летіла із запитанням, як це можна виправити. Під час спілкування з ним та іншими представниками й представницями тибетського народу мені стало очевидно: ми зациклилися на знаннях і навичках, часто забуваючи про цінності – доброту, турботу, співчуття, які треба “прищеплювати” в дитинстві.
Ще мені було важливо почути від Далай-лами, що світ навколо починається з миру в душі кожного. Неможливо розв’язувати глобальні питання, поки ми не розібралися в собі. Далай-лама вважає, що людина не може бути щасливою сама по собі. Це ілюзія. Вона щаслива, коли приносить радість іншим, коли служить, може допомагати – ось це справжня радість і цього потрібно вчити дітей.
Я відчуваю цю радість служіння, не тільки працюючи над освітніми програмами для школи, але й створюючи платформу для вчителів з інших шкіл і міст. Це наш соціальний проект, у межах якого ми ділимося і навчаємо колег з інших шкіл своїм коштом.
Під час цієї поїздки я зрозуміла, що ми можемо робити навіть більше – привозити наш “освітній десант” педагогів в інші міста і школи для майстер-класів. Чому це важливо? Тому що ми всі взаємопов’язані. І ми повинні думати не тільки про свій успіх, але й про успіх сусіда. Після поїздки в Індію я абсолютно впевнена, що бізнес, який сповідує цінності співпраці, має більше можливостей і перспектив у майбутньому.
Я спитала Далай-ламу: якими мають бути якості та компетентності людини у ХХІ столітті? Його відповідь була такою: “Розуміння на національному та міжнародному рівнях потреби спільних цілей і того факту, що всі ми – просто люди. Через освіту це легше пояснити”.
“Внутрішніх спокою і впевненості тибетці досягають їх завдяки медитації, постійним тренуванням в управлінні емоціями та вмінню мозку концентруватися на чомусь”
Тези про спільність, співпрацю, щиросердя ми чули впродовж всієї поїздки. Я внутрішньо абсолютно з цим погоджувалась, але весь час думала: “Як забезпечувати співпрацю в дуже конкурентному світі? Як вести діалог з тим, хто хоче просто врізати тобі по обличчю (а тобі дуже хочеться миттєво дати здачі)? Як не зробити дітей “беззубими” у світі, де треба вміти вкусити у відповідь для самозахисту і відстоювання своїх границь?”
Рішення і відповіді на ці питання значно складніші, ніж здаються на перший погляд. Частина пояснення, яке я почула, – мотивація до дії. Навіщо це все і з якою метою щось робиться (чи не робиться)? Інша частина відповіді – у теплоті серця і співчутті. Ненависть – найбільший ворог людини, вона нищить її зсередини. А об’єкту ненависті в цей час абсолютно байдуже, що ви казитесь зі злості.
Ось цих внутрішніх спокою і впевненості тибетці досягають їх завдяки медитації, постійним тренуванням в управлінні емоціями та вмінню мозку концентруватися на чомусь.
Ще важливий для мене інсайт – вміння зберігати традиції і культуру. Тибетці підходять до цього з великою увагою і турботою. У Міністерстві освіти навіть є своєрідний відділ турботи про традиції. Він шукає паралелі в тибетській мові для нових слів і висловів і пропонує рішення замість бездумного калькування іншомовних слів.
Для мене поїздка до Далай-лами стала благословенням. Я отримала підтвердження, що те, чим я займаюся (програми з розвитку емоційного інтелекту та емпатії), потрібне і вкрай важливе для світу. Мені дуже відгукується шлях тибетського народу, який попри окупацію Китаєм, вибрав шлях “ахімси” (філософію ненасильства).
Мені хочеться на цьому наголосити, що цей шлях розділяється кожним тибетцем – на рівні кожної сім’ї, школи, інституції. Люди живуть такими принципами: що посієш – те й пожнеш, практикують щоденну медитацію. Це все підвищує свідомість і дозволяє сприймати життя навколо з цим відчуттям. З такою філософією діти стикаються в дуже ранньому віці. У школах розвивають соціально-емоційні навички, свідомість, емпатію, співчуття щодо інших, як цінувати взаємозалежність.
Мій головний інсайт – як важко Україні без духовного лідерства. Духовні лідери дуже важливі для балансу між економічним і політичним, духовним, моральним. Мені було боляче усвідомити, наскільки нашому суспільству не вистачає по-справжньому свідомих, емоційно та морально зрілих лідерів та лідерок. Без повернення в освіту духовних цінностей, повноцінного морального і соціального розвитку ми як країна не зможемо домогтися значних результатів.
“Духовні лідери дуже важливі для балансу між економічним і політичним, духовним, моральним”
Під час відвідування монастирських шкіл я запитала: “Як би ви описали випускника школи?”. І почула у відповідь: “Хороша людина. Ми даємо гарантію”. Когнітивні та інтелектуальні здібності в дітей найрізноманітніші, але на “виході” зі школи повинна бути хороша людина. Як вони домагаються цього? Через єдність освітнього середовища. В Україні в суспільстві немає єдиних принципів, цінностей. Виходить так, що школа, сім’я, ЗМІ – як лебідь, рак і щука – “тягнуть” дитину в абсолютно різні площини. І це наш виклик.