«Погана мати» – хоч раз в житті ми так думали про когось. Може, навіть і про себе. Скільки оцінок сиплеться звідусіль, коли жінка стає матір'ю. «Як можна так робити», «Вона не вміє виховувати дитину», «Дитина голодна/хоче пити/хоче спати, ти що, не бачиш, мамочка»... І контрольний в голову – «Де твій материнський інстинкт?» Саме до нього часто апелюють мамо-критики. Часом дістається і батьку малюка, у нього ж теж мають бути інстинкти. Чи ні? life.pravda розпитала про батьківський та материнський інстинкти перинатального репродуктивного психолога, президента Української асоціації психосоматики репродуктивної перинатальної психології Антоніну Наконечну. Вона пояснює, як виникають почуття матері та батька до дитини, чи можна їх якось пробудити та чому до власних дітей ми іноді не відчуваємо тепла.
Давайте спочатку розберемося, що таке інстинкт взагалі. Це сукупність дій, які проявляються у нас автоматично. До інстинктів можна віднести агресію. Це головний вроджений інстинкт, він вмикається одразу. Ми не думаємо: «Я зараз зреагую і буду захищатися». Агресія дається для захисту своїх кордонів, потреб, роду, нащадків, свого простору та особистості.
Чи існує батьківський інстинкт? Це досі велике питання. На сьогодні такого собі «вікіпедійного» визначення немає. Потреба у батьківстві, та зокрема материнстві, не є вродженою. Серед базових потреб людини цього немає. Є секс та сексуальне задоволення. Є потреба видова – збереження роду, але вона не притаманна всім індивідам.
Тваринам більш характерні дії за інстинктами. Людські ж інстинкти модифікуються згідно з набутим досвідом. Саме тому батьківський інстинкт формується упродовж життя. Сюди входить те, як дівчинку чи хлопчика (майбутніх батьків) виношували, як вони народжувалися, яких жінок та чоловіків бачили навколо себе, як ці люди ставилися до дітей.
Почуття до дитини та інстинкт – це різні речі. Почуття змінюються, а інстинкти – автоматичні. Вони або вмикаються, або ні. Вродженого інстинкту материнства не існує. Дуже часто він «вмикається» в процесі виношування плоду, найчастіше в «піковий момент», коли дитина проявляє перші рухи – починає штовхатися.
Жінка може розчулитися, бо це перше свідчення присутності дитини, хоча насправді ж до того моменту вона існувала вже тривалий час. У матері почуття до дитини також «вмикає» пролактин. Його інколи так і називають гормоном материнства.
Пролактин – це гормон грудного вигодовування. Він відповідає за формування грудного молока і його продукування. З'являтися у організмі він починає ще під час вагітності. Іноді кажуть «по тобі видно, що ти – вагітна» або дівчата кажуть про себе «стала якась дурненька, незграбна». Це пролактин.
У перші місяці вагітності його задача трохи «завантажити» жінку, щоб закрити її від подразників зовнішнього світу, звернути всередину себе. Справді реакція стає трохи загальмована, за три місяці це проходить. Науково доведено, що період адаптації до дитини у жінки, яка її виносила сама, менший, аніж у жінки, якій дитину виносила і народила сурогатна матір. Є також матері, які всиновили дітей, і вони теж їх люблять.
Майбутнім батькам я рекомендую сходити на курси для вагітних, щоб наблизитися до інформації про материнство.
Там вчать не тільки народжувати. Розповідають також про догляд за новонародженим та його потреби, про причини плачу та як їх розрізняти. Це те, що наближує до батьківських функцій. Материнству треба навчатися.
Якщо говорити про механізм любові до дитини, то треба уточнити, що спершу вмикається любов між чоловіком та жінкою. Діти народжуються у пари. Ми не хочемо дитину від кожного пересічного. Ця потреба індивідуальна, між двома людьми. Між ними спершу виникає любов, ніжність, трепет та ласка.
Коли настає вагітність, любов до майбутньої дитини теж зав’язана на комунікації між чоловіком і жінкою, бо саму дитину ще відчути не можна. Після народження дитини та з її зростанням, любов до неї також буде трансформуватися. Вона залежатиме від того, скільки часу ми проводимо з дитиною, від фізичної прив’язаності. Чим маля стає старшим, тим воно самостійніше, і мама отримує полегшення. Це не віддалення, ні, це просто інша якість стосунків між батьками й дитиною.
Існує стереотип, що малюк докорінно змінює життя, що це безумовна любов, це 24/7. У жінок, які багато очікували від вагітності, а потім це не зійшлося з реальністю, дуже часто зустрічається післяпологова депресія. Я завжди говорю дівчатам: «Спочатку ви народилися жінкою, аж потім стали мамою, не забувайте про це».
Мами стикаються також з тим, що відчувають до своїх дітей злість. Так, мама відчуває любов, але періодично можуть бути спалахи ненависті. Коли дитина кричить, плаче, її не можна заспокоїти, відмовляється від грудей, кидає іграшки, боляче кусає.
Жінки лякаються таких почуттів. Вони думають, що якісь неправильні, неповноцінні матері. Але це неправда. Ми маємо почуття і емоції, й ними керують гормони. Мамам треба казати: «Почуття до дитини будуть різні. І це не означає, що ти неправильна чи неповноцінна мама. Бути постійно на хвилі любові неможливо».
Материнський інстинкт буває й гіпервираженим. Така поведінка характерна як жінкам, яких з малечку дуже сильно любили, і вони перебрали цю модель поведінки, так і тим, хто навпаки отримав мало опіки й турботи у дитинстві. У других – частіше.
Не можна сказати, погано це чи добре. Скажімо так: це досить добре для цієї дитини у цих обставинах. Гіпервиражений материнський інстинкт – це не тільки про постійне перебування з дитиною, а й про те, що жінка стає матір'ю у збиток собі, своєму часу, зовнішності та жіночності. Діти таких жінок часто до трьох років ще ходять у підгузку, самі нічого не роблять, їх довго годують з ложки. Не тому, що дитина не може, а тому що мама так хоче і вважає, що це так треба.
Дитину водять на безліч гуртків, бо «вона має розвиватися, якщо не воджу, значить я не повноцінна мама. Діти – це не бумеранги, це стріли. Вони не належать нам. Народжуються, виростають і йдуть від нас. Тому, правильно казати не «це мій син», а «я мама цього хлопчика».
Якось мені подзвонила знайома і каже про дочку: «Ти уявляєш, їй 10 років, а вона досі не може знайти в рюкзаку свій бутерброд». Я запитую, а хто поклав бутерброд у рюкзак. Мама. Кажу, нагадай дитині: бутерброд на столі, не забудь його взяти в школу. Вона, мабуть, його забуде. Раз, два, три, а на четвертий покладе – і знайде там, бо поклала сама.
Коли ми у всьому підхоплюємо дітей, то заважаємо їм формуватися, жити та рости самостійно.
Жінки після народження дитини часто розчаровуються у чоловіках, бо мали багато очікувань. Наприклад, є пара. Обоє хочуть дитину, планують її. Але жінка та чоловік різні по психотипу. У матері почуття вмикаються швидше, у батька – пізніше.
Є дані, що зі 100% чоловіків 85% взагалі не вмикаються в батьківство емоційно та внутрішньо у формі інстинкту. І це не означає, що вони не люблять дитину. 10% чоловіків вмикаються в батьківство, коли дитина досягає статевої зрілості, у період 20-30 років.
Лише 5% чоловіків вмикаються в батьківство через рік після народження дитини. Це норма. Татусі водять дітей в садок, витирають їм носики, турбуються про них. Але внутрішньо, базово у них немає такого відчуття, як у жінок.
Часом можна почути такі спогади: «Тато ніколи до мене не проявляв особливої уваги, я тепер доросла, переїхала в інше місто, а він почав мені дзвонити кожен день. Дивно, але приємно». Це ось ті згадані вище 10%.
Материнська любов безумовна, батьківська – умовна. Дитиною в рік вже можна похизуватися, щось з нею робити, показати комусь. Чоловікам це властиво, що ось якщо отримав гарну оцінку, то це мій син, отримав погану – твій син.
На формування батьківського інстинкту гарно впливають партнерські пологи. Чоловік має емоційну прив’язаність до жінки. Більшу, аніж до ще не народженої дитини. Тому, є моменти, які «вмикаються» тоді, коли він бачить біль партнерки, її кров.
Існує можливість, що після спільних пологів чоловік більше не відчує сексуального потягу до жінки. Рідко, але зустрічаються такі випадки, коли у чоловіка виникає негатив до дитини, бо цей об’єкт завдав болю жінці. Тому рекомендовано, щоб чоловік перебував поряд з породіллею, допомагав у комунікації з медперсоналом та робив масаж у період переймів.
На період потуг, коли дитина саме народжується, йому варто стати біля узголів’я ліжка, де не видно всієї цієї фізіології, або виходити на час другої фази пологів. Партнери мають це обговорити разом.
Якщо роблять кесарів розтин або жінці потрібна допомога лікарів після пологів, дитину можуть викладати на груди батьку. Тоді його просять оголити торс і кладуть немовля. Таким чином продовжують тепловий ланцюжок.
Це добре, бо діти чують батьків голос упродовж всієї вагітності і розпізнають його з інших. Діти справді заспокоюються на батькові. Для чоловіків це теж добре. Вони насправді більш вразливі, ніж жінки. Розчулюються, можуть плакати.
Єдине – у чоловіка і жінки все одно інший механізм того, що відбувається далі. Мати більше вмикається в любов. Чоловік – більше мисливець, здобувач. Тому зв’язку між тепловим ланцюжком від батька і виникненням батьківського інстинкту майже немає. Є такі чоловіки у яких батьківський інстинкт може і не ввімкнутися ніколи. Це неусвідомлений процес.
Дітям не важлива кількість часу, яку ви з ними проводите. Важлива якість. Ми пам’ятаємо наше дитинство фрагментарно, спалахами, коли ступінь включеності батьків у спілкування з нами був досить високим. Власне, коли говоримо про міру любові, то мова йде про усвідомлене батьківство.
Це про те, що ми можемо проводити час з дитиною просто тому, що так треба, і тому, що ми свідомі навіщо це потрібно і хочемо цього. Коли є усвідомлення – міра включеності в батьківство вища. Це не лише впливає на стосунки між батьками і дитиною, а й між батьками самими. Рівень турботи, стосунки кращі, більш трепетні та сповнені поваги.
«Ввімкнути» материнський інстинкт штучно – неможливо. Тому, якщо він не виникає, не треба себе гризти. Запам’ятайте золоту фразу «Я досить хороша мати для цієї дитини у цих життєвих обставинах». Ці слова – щит від усіх засуджень. А вони будуть завжди, особливо від старшого покоління.
Пам’ятайте, коли люди кажуть щось про вас, вони часто говорять це про себе, такі ж хиби є у них самих. Ще один випадок з практики. Шестирічна дитина постійно хворіє на бронхіти, при чому вони завжди переходять у пневмонію. Коли приводять дітей з психосоматикою, я завжди кажу – дайте маму.
Поговорили з мамою, в процесі роботи з’ясувалося, що вона, як жінка, поводить себе дуже стримано, багато чого собі не дозволяє. Це тому, що її рідна мати, бабуся дитини, засуджує її материнство. Причина захворювань дитини – жінка могла дозволити собі провести вихідні з чоловіком без дитини, вийти кудись з подругами. Легені – це завжди про дихання, про свободу.
У форматі цієї терапії мамі треба було усвідомити, що вона нормальна, що, так, вона працює 5 днів на тиждень, суботу проводить з дітьми, але вона також і жінка, і може собі дозволити кілька разів на місяць поїхати з чоловіком в ресторан за місто і провести час без дитини.
Задача була – зняти почуття провини з неї як матері перед її матір’ю. Мами дуже часто критикують материнство своїх дочок. Свекрухи теж – це ще травматичніше, бо своїй матері легше дати емоційну відсіч, аніж чужій. Або соціум. Я завжди кажу дівчатам: «Хто ці люди, які будуть давати оцінку вашому материнству?. І хто точно знає, яким саме воно має бути».
{{read_more|Читайте також| 2350, 4296}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram