Що таке дисграфія і як вчителю зробити навчання для такої дитини легшим? “Нова українська школа” публікує переклад статті про дисграфію з сайтуWeareteachers.com з коментарями українського медичного психолога і графолога.
У класі міс Лі є хлопчик, який яскраво проявляє себе на уроках, але коли справа доходить до написання робіт, у вчительки закінчуються ідеї щодо того, як їй бути. Слова її учня зливаються, букви – різних розмірів, а речення обриваються на півслові. Його контрольні з орфографії – жахливі, хоча він часто правильно читає слова вголос. Усе це починає впливати на його оцінки і самооцінку. Усе це називається дисграфією.
Дисграфія – розлад у навчанні, який впливає на письмо: як на фізичний процес, так і на розміщення тексту. Від психологів можна почути, що це порушення письмового висловлення. Цей стан впливає і на мисленнєві процеси, і на навички моторики. Саме тому учням важко викласти свої думки на папері. Оскільки шкільні контрольні вимагають писання в тій чи іншій формі, дисграфія може спричини проблеми з навчанням. Встановлено, що вона виникає у 4-20% людей у популяції.
Уявіть, що вам дали завдання написати коротку відповідь на запитання “Поясніть головні причини Громадянської війни у США”. Більшість людей почне думати про те, що вони вивчили з цієї теми, шукаючи в пам’яті потрібні факти. Згодом вони складуть з цих фактів те, що хочуть висловити, візьмуть ручку і почнуть писати.
Майже кожному, щоб навчитись писати, потрібно багато практики. Фото: автор – Mediamodifier, Pixabay
Учні з дисграфією в тій же ситуації стикаються з багатьма проблемами. По-перше, вони мають проблеми з організацією думок на певну тему, навіть якщо добре її знають. Тоді, коли час почати писати, їхні моторні навички створюють їм ще більшу проблему з записуванням думок. Насамкінець відповідь залишається погано висловленою і нерозбірливо написаною, яка найчастіше не відображає їхніх справжніх знань і здібностей.
Майже кожному, щоб навчитись писати, потрібно багато практики. Тож як визначити, чи учню потрібно більше спроб, чи в людини дисграфія? Ось деякі ознаки для кожного віку.
Дошкільнята
Навіть до того, як діти почнуть писати, дисграфія може подавати певні сигнали. Проблеми з моторикою можуть змушувати дитину незграбно тримати олівець чи мати труднощі з поєднуванням крапочок на папері. Такі діти рідше обирають розфарбовки як розвагу, бо тримати олівець їм незручно.
Коментар медичного психолога і графолога Марини Фоменко
Часто в дошкільному віці в таких дітей є проблеми з мовленням: вони або довго не говорять, або погано вимовляють звуки.
Початкова школа
Найімовірніше, саме в цей час дисграфія виявить себе в повній мірі. Ви помітите, що учень незграбно тримає ручку, хай скільки разів ви це виправляєте. Письмо зазвичай не просто неохайне, а нерозбірливе – таке, що сама дитина не може його прочитати. Також учню важко правильно розмістити і визначити розмір букв – він часто плутає великі й малі літери. Письмо – основна проблема, незалежно від повторень.
Коментар Марини Фоменко
У школі дисграфію можна запідозрити у другому класі, бо в першому діти ще не так багато пишуть. Що на це вказує?
Дитина починає писати де хоче: з середини чи з кінця рядка, не орієнтується у просторі. Літери у слові різних форми і розміру – гострі й круглі, маленькі й великі. Дитина пише дзеркальне відображення певних літер. До шести років це трапляється майже з усіма. Але в 7-9 років це вказує на порушення. Дитина робить нетипові помилки у словах: переставляє місцями склади (хоче написати “жаба”, а пише “бажа” чи замість “домашня робота” – “шадомня робота”). Розділових знаків немає або вони не там, де потрібні. Тобто дитина може ставити коми після кожного слова. Відсутність пробілів між словами. Ціле речення може бути написане одним словом. Багато виправлень у зошиті.Якщо є всі ці ознаки (одні можуть бути більше виражені, а інші менше), вчителю потрібно спостерігати за поведінкою дитини. Як правило, діти з дисграфією мають також синдром дефіциту уваги. Для того, щоб зрозуміти матеріал, їм треба набагато довше зосереджуватися і вони швидше втомлюються.
Також можуть бути порушення орієнтації у просторі. Ці діти завжди в синцях, бо не помічають кути чи у 8-9 років не можуть зловити мячик з близької відстані. Крім того, діти з дисграфією мають труднощі із зав’язуванням шнурків.
Середня і старша школа
Будь-якою ціною учні з дисграфією уникають і відтягують роботу над письмовими завданнями. Хоча вони можуть неймовірно добре висловлювати свої думки вголос, вони заглядатимуть у порожню сторінку годинами без жодного прогресу. Коли вони пишуть, їхні думки, навіть їхні слова, часто незавершені. Також їм важко робити конспекти у класі, а те, що вони записують, часто неможливо потім використати.
Навіть на уроках математики записування довгих рівнянь може бути викликом.
Інші виклики
Оскільки дисграфія пов’язана з моторикою, вона може спричиняти також проблеми з використанням ножиць чи чищенням взуття. Нездатність таких людей організувати свої думки може означати проблеми зі складанням списків.
Якщо ви підозрюєте, що маєте учня з дисграфією, попрацюйте над тим, щоб це виявити і скласти для дитини спеціальний план. Письмо – ключова навичка, тому раннє втручання – найкращий спосіб дати дітям шанс на успіх. Спеціаліст може визначити правильні рішення для вашого учня, але все ж є деякі загальні стратегії, які можна спробувати.
Думайте ширше (не тільки про олівці і ручки). Для дітей з дисграфією неймовірно складно навчитися писати. Вам доведеться застосувати креативні методи: поексперементуйте з різними видами письмового приладдя і паперу (міліметрівка може бути особливо корисною), заохочуйте більше практикуватися вдома. Із зусиллями і практикою писання від руки може значно покращитися, хоча й може назавжди залишитися нелегким процесом.
Коли можливо – дозволяйте учням з дисграфією виконувати завдання усно. Забезпечте їх друкованим конспектом або дозвольте записувати лекції на диктофон.
Дайте їм більше часу. Як і з іншими навчальними розладами, інколи діти потребують більше часу. Дозвольте їм починати роботу раніше і закінчувати пізніше і навіть доопрацьовувати вдома, щоб завершити її у комфортному темпі.
Будьте гнучкими щодо граматики та орфографії. Завжди переконуйтесь, що насправді оцінюєте знання. Якщо спосіб написання не особливо важливий для завдання, не зараховуйте орфографічні і граматичні помилки.
Якщо ви підозрюєте, що маєте учня з дисграфією, попрацюйте над тим, щоб це виявити і скласти для дитини спеціальний план. Фото: автор – RaphaelJeanneret, Pixabay
Навчайте структуруванню. Від цього матиме перевагу весь клас. Переконайтесь, що ви допомагаєте всім учням вивчити, як правильно планувати і виконувати письмове завдання, як довге, так і коротке. Ці навички особливо складні для дітей з дисграфією, тому переконайтеся перед початком роботи, що всі кроки виконання завдання зрозумілі.
Як щодо друкування на клавіатурі? Хоча для деяких дітей це може бути чудовим рішенням, усе ж воно – не чарівна пігулка. Тому що дисграфія виходить далеко за межі механічного писання.
Коментар Марини Фоменко
Розбивайте завдання на частини. Якщо потрібно прочитати текст, вставити літери, підкреслити іменники, то для дисграфіка це нереальна задача, йому треба давати все це по черзі. Спершу прочитати текст. Після того, як він це виконає – попросити вставити літери. Максимум можемо давати два пункти одночасно, якщо вони нескладні. Дітям з дисграфією завжди добре вдається щось інше: вони або малюють, або танцюють, або співають. Тому їх потрібно залучати до інших завдань, щоб вони не почувалися вигнанцями. Для дітей з дисграфією існують корекційні програми. Завдяки ним ці діти адаптуються до життя і письма. Я бачила успішні випадки, але в логопедичному класі спецшколи, де мало дітей і з кожним щодня по три години займається логопед. Загалом, дітям з дисграфією треба більше часу на навчання і навчатися іншим способом. Цей спосіб індивідуальний і його треба знайти: комусь краще буде сприймати на слух, комусь – прочитати інформацію десять разів.Надія Швадчак, “Нова українська школа”
Титульне фото: Pixabay