Приблизно рік назад мені довелося познайомитися з Яковом Гехтом, який приїхав до України взяти участь в неконференції EdCamp в Харкові. В Києві в Dec place Наталя Тарченко влаштувала з ним неформальну зустріч для освітян.
Саме він вперше організував Міжнародну конференцію демократичної освіти IDEC, яка вже 26 років проводиться в різних країнах та об'єднує освітян-реформаторів. В цьому році конференція проходить в Україні у двох містах Києві (1-3 серпня) та Вінниці (3-9 серпня)
В 19 років Яков поїхав на стажування в SummerHill, першу успішну альтернативну школу в Великобританії, яка з'явилася ще 100 років тому. Саме там він зрозумів, що хоче, щоб такі школи з’явилися також в Ізраїлі. І вже в 1987 році він відкрив першу таку школу в Хадері, в якій зараз навчається близько 500 дітей. Згодом в Ізраїлі за його участі з'явилася мережа із 26 таких навчальних закладів, які підтримує держава.
Яков також заснував Інститут демократичної освіти, основною метою діяльності якого стали зміни в державних школах шляхом запровадження принципів демократичної освіти. На базі інституту було відкрито факультет для підготовки вчителів в парадигмі демократичної освіти. Яков очолював Інститут з 1995 по 2010 рік. З 2010 року він – співзасновник організації Education Cities, яка займається винесенням навчання за межі класів і пропагує трансформацію освітніх систем у провідний інструмент розвитку суспільства.
Яков Гехт входить до десятки найвпливовіших людей в соціальній та освітній сфері Ізраїлю. Лекції за його участі на теми демократичної освіти, штучного інтелекту, соціальних мереж та їх впливу на життя збирають повні зали по всьому світу. А його книга «Демократична освіта» перекладена багатьма мовами.
А зараз я хочу вам запропонувати основні тези, що пролунали на тій зустрічі.
Ідея про свободу в освіті виникла ще 2 тис. років назад. Можливо, ще раніше. З історії юдаїзму відомо, що рабини створювали школи, в яких не було викладачів, в яких учні вчили учнів. Ця ідея була реалізована в різних культурах протягом останніх 2 тис. років. За останні 150 років, коли шкільна освіта стала обов’язковою і з’явилася стандартна система освіти, відбулося три хвилі виникнення свободи в освіті.
Перша хвиля припадає на 20-ті роки 19 століття, на часи прогресивної освіти. В цей період з’являється школа SummerHill, набувають популярності ідеї Януша Корчака та Марії Монтесорі. В Ізраїлі ідея свободи в освіті реалізовується в той час в кібуцах.
Друга хвиля припадає на 70-ті роки, осередок якої знаходиться в США, в цей час тут з’являється багато вільних/альтернативних шкіл.
Третя хвиля виникла в середині 80-х років, коли стали активно поширюватися демократичні школи разом з ідеями про те, що традиційна школа неефективна, вона не готує дітей до майбутнього. Зараз голос демократичних шкіл лунає все сильніше, але припускаю, що їм на заміну прийде якийсь інший формат.
В Ізраїлі демосвіта не є частиною системи освіти, вона її очолює. Більшість тих, хто брав участь у останніх двох освітніх реформах, які впроваджували демократичні школи, зараз посідають ключові посади в Міністерстві освіти Ізраїлю.
Щоб визначити, що являє собою демшкола, треба зазначити, що таке демократія. Дехто вважає, що це вибори і суд. Це лише механізми демократії. На мій погляд, демократія – це челендж збудувати суспільство, всі члени якого поважають один одного, в якому всі вважають, що відрізнятися – це нормально, в якому всі хочуть покращити життя.
В моєму розумінні демшкола – це будь-яка школа, яка прагне створити кращий світ всередині себе, така школа – лабораторія кращого життя.
Мета демократичної школи полягає в тому, щоби створити таку лабораторію, в якій учні будуть проводити експерименти щодо того, як спільнота може покращувати життя, а після її закінчення вони вийдуть у великий світ і почнуть його вдосконалювати.
Демократична школа визначається не наявністю парламентських виборів, а змістом і значенням. Школа не повинна бути музеєм, вона має розвиватися. Треба об’єднуватися в мережі й вчитися один в одного у прагненні змінювати світ на краще.
Зміни можливі лише за умови постійного навчання. Спочатку на рівні класу. Революцію можна зробити на одному уроці. Клас, взагалі, чудовий простір для революцій. Інші подивляться на ваш приклад і зроблять так само.
Головні зміни в освіті відбулися після 1995 року із поширенням мережі Інтернет. В 1993 році на конференції IDEC були присутні 50 учасників, в той час ми писали листи й надсилали їх звичайною поштою. А в 1996 році, коли IDEC проводився вже вчетверте, учасників налічувалося понад 2 тис. Це все завдяки Інтернету.
Особливу увагу демшкола має приділяти адаптації нових технологій до навчання, які по своїй суті всі покращують наше спілкування і надають можливість об’єднуватися, вони посилюють наші можливості міняти світ на краще.
Уявіть собі тільки, колись ми рік збирали 30 тис. доларів на купівлю камери, а зараз у нас у кожного є в кишені камера набагато якісніша ніж та. Смартфони теж треба адаптувати. Я, наприклад, люблю насолоджуватися природою, а за допомогою телефона я можу сфотографувати квітку чи дерево, які мені подобаються, і завдяки певному додатку визначити, як вони називаються і які мають властивості.
Надавайте своїм вчителям один день на тиждень для самостійного навчання. Вчителі мають бути в центрі уваги сучасної школи. Вони мають усвідомлювати, що вони змінюють світ, але вони мають не тільки знати, що в світі відбувається, але й розуміти чому.
Подивіться на Естонію. Вони вирішили покласти кінець бюрократії, в цій країні ключові посади посідають молоді люди, які використовують технології. Ізраїль за кількістю стартапів посідає перше місце. Потім йде Естонія. Різниця в тому, що в Ізраїлі стартапи відкриваються у приватному секторі, вони заробляють гроші, а в Естонії стартапи відкриваються на державному рівні і це круто, і цьому нам в них слід вчитися.
Кожна демократична школа має зважувати, що і навіщо вона робить, як це допомагає їй розвиватися і позитивно впливати на світ. Моя організація Education Cities має 12 правил. Одне з них – ніколи не робити одне й те саме двічі. Підеш по безпечному шляху – залишишся там, де був, для виходу на новий рівень необхідно обирати небезпечні шляхи.
Роль вчителя змінилася. Це раніше вчитель приходив в клас і ділився з учнями, пустими посудинами, знаннями, тобто наповнював пустоти. Зараз всі вчаться один в одного, і вчителі в учнів в тому числі. Учні всі різні і новий вчитель розуміє, що учень/студент зараз теж вчитель. Школа має перетворитися на ком’юніті і почати раціонально використовувати ресурси, проводити уроки/навчання без вчителів. Розпочати треба хоча б з одного уроку без вчителя чи з вчителем, але урок має проходити так, як діти того хочуть.
Тридцять років тому до мене підійшла дитина і сказала, що хоче вивчати китайську мову. Я записав у розклад китайську мову у вівторок. Я вивчав тоді англійську з касетами BBC, придбав їх і для вивчення китайської. В нашій школі багато відвідувачів, всі вони хочуть приїхати у вівторок, коли в нас проходить китайська мова без вчителя. Тоді мне всі вважали багатієм, адже касети коштували дуже дорого. Зараз ми всі маємо безліч можливостей для самостійного вивчення мов.
У ізраїльської концепції School 2.0 є два правила: кожний учень є вчителем і у всіх в класі є загальна мета. Проте зміщати роль вчителя необхідно поетапно. Діти почнуть розуміти, що вони можуть вчитися самостійно.
{{read_more|Читайте також| 3988, 2564}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram