Багато хто з батьків вважають, що чим більше гуртків та додаткових занять відвідують діти, тим краще для їхнього розвитку. Звісно, діти опираються й тоді їх слід стимулювати вчитися більше та краще, тож необхідно давати «зарплатню» за хороші оцінки чи виконання домашніх обов’язків. Але чи правильним є такий підхід і що насправді потрібно дітям? Про це розповідає заступниця директорки ТОВ «НВК «Новопечерська школа», тренерка програми перепідготовки вчителів початкових класів Громадської спілки «Освіторія» Марина Пристінська.
Є певний набір генів, який відповідає за здібності й таланти, і передається він з покоління в покоління. Але факт в тому, що вроджений талант — це лише 2%, а решта 98% — наполеглива робота над собою. І враховуючи те, що всі ми використовуємо свій мозок не на повну, то не можна стверджувати, що хтось із нас абсолютно не здібний до математики, або народився геніальним музикантом. Будь-хто, якщо докладе зусиль і не буде сам себе обмежувати різноманітними бар’єрами, зможе гори звернути. Так, можливо, той хто має певний талант на генетичному рівні й докладе стільки ж зусиль як і ти, досягне трохи кращого результату, але по суті усі ми маємо рівні можливості. І якщо ми дуже захочемо, то можемо змінити себе із середини. Вже навіть є дослідження, які доводять, що під час медитації змінюються структури мозку, які напряму відповідають за емоційний стан, реакцію у критичних ситуаціях тощо.
Науковці виявили, що набагато важливішим є очікування ніж сама нагорода. Експеримент, який проводили за участі приматів, виявив, що момент очікування є найціннішим. Мавпі дали сигнал, а потім капнули сік на язик. На сигнал вона не відреагувала, але коли відчула смак соку, то рівень дофаміну в неї підскочив. У подальшому рівень дофаміну піднімався вже після сигналу і залишався на певному рівні аж до бажаного моменту отримання соку. Але коли сигнал звучав, а соку не було, — дофамін падав на нуль.
Подібно реагують і люди. Дитина завзято виконує завдання тоді, коли очікує на хорошу оцінку, а якщо в результаті отримує оцінку гіршу очікуваної, то рівень дофаміну у неї падає. Тут важливо зазначити: саме дофамінова система відповідає за бажання досліджувати й пізнавати щось нове. Відповідно, рівень дофаміну впливає на те, чи готові ми пізнавати новий світ й навчатися. Тобто, що виходить? Дитина старанно виконує завдання, очікує високої оцінки (дофамін зростає) — очікування не відбуваються (дофамін падає). Якщо ця ситуація відбувається щодня ще й на кількох уроках, то бажання вчитися зникає.
Якщо в дитини є проблеми з навчанням, вони можуть бути спричинені навіть фізіологією. Якщо виявити проблему й усунути її, то й помилок стане значно менше. Наприклад, чим менше дитина рухається, тим повільніше розвивається її мозок. Якщо малюк вдосталь не наповзається, не набігається, тоді може виникнути проблеми із координацією рухів. Як наслідок, дитина буде писати «як курка лапою». А якщо приділятиме занадто багато уваги каліграфії, то не вистачатиме сил та енергії на осмислення того, що пише й це стане причиною постійних помилок. Тому до 6-ти років варто забезпечити дитину можливістю багато рухатися, грати в рольові ігри з однолітками й мріяти. А різноманітні курси та гуртки відбирають у дитини час на себе. Отже, не слід дошкільнят цим завантажувати.
Лінивих дітей немає, але є періоди, коли вони впадають у прокрастинацію. Та з точки зору нейробіології, такі періоди потрібні для переосмислення інформації.
Я вважаю, що абсолютно всі предмети й теми цікавими бути не можуть. Але йдучи в школу, дитина має обов’язок пройти шкільну програму. Тож я раджу батькам для мотивації ділитися з дітьми власними історіями. Розповісти, що й самі не дуже любили якийсь предмет, теж помилялися і перетворювали нудні теми на цікаві відкриття. Для дітей важливі такі приклади й історії.
Не думаю, що так слід робити. Деякі батьки розповідали, що така практика діє лише нетривалий період. А ще тут є певна небезпека — дитина добре поводиться, з повагою ставиться до дорослих поки їй платять, а якщо платити припиняють або ж грошей стає недостатньо, то, відповідно, й поваги з боку дитини більше не отримають. Тобто якісь базові цінності слід виховувати, але не треба за це платити. Це ж стосується і навчання. Дитина не може вчитися тільки тоді, коли їй за це платять, адже з таким досвідом вона піде й у подальше життя. А в сучасному світі, якщо ти не навчаєшся постійно, то швидко втрачаєш свою цінність як працівник. Якщо ж людина із дитинства звикла навчатися тільки тоді, коли їй за це доплачують, чи стане вона розвиватися без додаткових стимулів? Звісно, ні.