"Ви знаєте, за 4 роки школа з нашою директоркою розцвіла", – зустрічає нас педагог-організатор Ярина Знатеняк в селі Жовтанці, що на Львівщині.
Якщо їхати трасою зі Львова до Луцька, – видно школу. Не через те, що вона близько до дороги, а тому, що розфарбована у веселкові кольори. Це – Жовтанецький опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів.
На дверях кабінету директорки висить намальований портрет, який їй подарували діти на День вчителя. Жанна Король позує біля нього:
"Правда, подібна? Це ж краще, ніж квіти, – каже. – Прошу, кличте мене просто на ім’я. Ми у школі практикуємо такі звертання".
Каже, що 10-річне життя в Італії залишило таку звичку. Пропозицію звертатись одне до одного за іменем колектив підтримав на дебатах. Так тут вирішують усе.
Того разу, каже директорка, були "дебати ногами": вчителі повинні стати в зону "погоджуюсь", "не погоджуюсь" або "в роздумах". Далі відбувається обговорення, після чого є можливість змінити локацію.
"Більшість проголосували, щоб звертатись тільки за іменем. Але в селі це нелегко. Молоді вчителі до мене звертаються просто "Жанно", люди середнього віку кажуть "пані Жанно", а старшого – "Жанно Вікторівно". Я не наполягаю – кому як зручно. Нічого в житті, і в цій школі зокрема, не має викликати дискомфорту", – пояснює директорка.
Втім, бажано, аби перед дітьми вчителі розмовляли між собою так, як в учительській. Діти повинні бачити, що всі у школі – колеги, партнери, друзі і не чужі люди.
У коментарях у Facebook-групі Жовтанецької школи на запитання батьків, чи приходити дітям у шкільній формі на свято першого дзвоника, директорка відповідає: "Головне, щоб було зручно".
Скидається на те, що це – девіз школи.
Замість свята першого дзвоника тут – півгодинна ранкова зустріч. Директорки хотіла скасувати і її. Але під час неї учні отримують грамоти та похвальні листи. А дітям, каже, важливо бути відміченими і нагородженими. А ще тут учнів не вітають чиновники та священники.
"Церква – це сімейна справа. Чиновників ми не запрошуємо, а самі вони не приходять. Виявляється, так можна було", – сміється.
Минулоріч на свято першого дзвоника Жанні була листоношею – прийшла із сумкою, де був лист кожній дитині (а їх 491). Там йшлося про те, що дітей люблять і чекають у школі, щоб далі подорожувати разом і дізнаватись найцікавіше. А знизу – напис "Не бійтесь помилятися! Бо ми, дорослі, також помиляємось, але не зізнаємось у цьому" і прикріплені гумки – для виправлення помилок.
Листи директорка роздала на першому уроці. У кожному класі була своя тема заняття.
"Я говорю вчителям проводити перший урок про те, до чого в них лежить душа. Якщо у них лежить душа говорити про воїнів АТО чи беззахисних тваринок, то не бачу нічого поганого в тому, щоб відійти від обов’язкової теми. Уявіть, як учитель проводить урок, коли захоплений.
Також наголошую вчителям: я – директор тільки щоб вас часом організувати. Але міністрами освіти є ви. Ви є ними тоді, коли заходите в клас, зачиняєте двері і залишаєтесь сам на сам із дітьми", – ділиться директорка.
Також у соцмережах директорка запровадила флешмоб, за яким вчителі публікували власні фотографії з першого класу. Каже, щоб показати, що вчителі не народились вчителями.
"При всій нашій свободі відбуваються заходи, які є обов'язковими "зверху". Наприклад, "Олімпійський тиждень", з якого я мушу прозвітувати. Я б провела його в інший час, бо ще буде бабине літо. І що означає "тиждень спорту", "тиждень протидії булінгу"? В інші тижні можна не займатись спортом і ображати людей? Це – відгомін радянщини".
Спортом у Жовтанецькій школі займаються не тільки протягом тижня спорту. У тренажерній залі є все, щоб підтримувати форму: груші, гирі, тренажери. А ще – величезний напис-стимул "The way to victory" (шлях до перемоги, – укр.) та мотиваційні фото.
Облаштувати старий захаращений кабінет запропонували учні. Вони забрали звідти все непотрібне та зробили ремонт. З наповненням допомогла дирекція, сільський голова та підприємці, з якими говорили самі ж учні. Директорка тільки дала добро.
"Ми в селі хочемо займатись спортом, щоб не байдикувати надворі. Якщо залишусь тут, то буду приходити і після закінчення школи. Сюди і зараз випускники приходять, трохи заздрять нам", – каже ініціатор проекту Стьопа.
Нещодавно у школі облаштували залу для карате, бо секції було незручно займатись у спортзалі. Сюди приходять діти з усього ОТГ. Жанна впевнена, що двері школи мають бути відчиненими для всіх. Уже цьогоріч учень Жовтанецької школи отримав срібну медаль на Міжнародних змаганнях з карате в Чехії.
Є тут і тенісні столи, які з’явились як альтернатива курінню.
"Бачите, ця дорога веде до старих туалетів. Десять учнів 10-11 класів на перерві завжди ходили туди курити.
Я і на воротях у червоних чоботях чекала, і відео їм показувала про шкоду куріння, і спілкувалась з ними. Це нічого не давало.
Тоді подумала: треба альтернатива. Більшість дітей сказали, що хочуть тенісні столи", – розповідає директорка.
Тоді інтернат поряд, який реорганізували в дитячий садочок, передав школі тенісний стіл. Другий стіл шкільна команда виграла у телепроекті "Шкільні батли" у Львові. Відтоді з 10 людей "за туалети" ходять двоє.
Ще одна альтернатива, яку створила директорка – читання або фізкультура. Якщо дитина не бере на фізкультуру спортивне взуття, то потрапляє до директорки в кабінет. Щоправда, там вона не свариться, не читає нотації і нічого не записує в щоденник.
"Я даю цим дітям книжку "Українські традиції". І кажу: не хочете займатися спортом – займайтеся розумовою діяльністю.
Що доброго? Перше – вони читають, друге – їм незручно, третє – вони слідкують за мною, за зустрічами, дзвінками і розуміють, що таке директорська робота. Дуже рідко хтось сюди потрапляв двічі. Треба шукати вихід, щоб вони самі подумали, що краще було б піти на урок".
"Якось я подумала, що робити тим дітям, які не хочуть рухатись на перервах? У школі складно знайти місце, де можна усамітнитись", – пригадує пані Жанна.
Відтак, у частині коридору завгосп і вчитель трудового зробили стелажі з книжками. А розмалювати зону довірили учням.
"Ми виховуємо дітей так, щоб вони не запитували нас, як має бути. Тому фарби вони обрали самі, а я надала їх. Поки я була в кабінеті, вони розмальовували. Це були канікули, і коли я вийшла, їх вже не було.
Вони обляпали стіну різнокольоровими фарбами. Перша думка: замалювати. Але я довго вдивлялась і думала – може, щось побачу. І побачила.
Тепер це моя улюблена частина школи. Вона незвична, виходить за рамки, яскрава. Не всім дорослим подобається, але це їхнє, дитяче".
Опісля директорка попросила всіх, кого знала, щоб приносили книги, які шкода викинути, але їх вже прочитали.
Так назбирали бібліотеку, яку ніхто не контролює. Правило одне: прочитав – поверни назад. Так, за словами директорки, виховується відповідальність за свої дії. Бібліотека існує вже другий рік, і книг більшає. Їх читають і вчителі.
У школі створили й лінгафонний кабінет, де учні можуть тренуватись проходити аудіювання.
Ідея виникла, коли директорка побачила, що учні до такого виду завдань не готові. Вони губилися і не могли сконцентруватись на ЗНО.
У середньому, на такий кабінет треба пів мільйона. З коштів, які школі виділили на опорну школу, закупили техніку: інтерактивну дошку, проектор, ноутбуки і навушники.
А учнівське самоврядування вирішило писати листа підприємцям, аби допомогли з меблями.
"Вони написали листа і прийшли до мене, ми разом його змінили, я пояснила, як має бути. Що перша частина – це аргументація, друга – що вже зроблено, третя – мотивація", – пояснює директорка.
Учні назбирали суму, якої вистачило на електрику та жалюзі. Тоді діти подякували спонсорам у фейсбуці, а директорка поширила цей допис. Наступного дня до школи зателефонував чоловік, який працює у благодійному фонді. Вони допомогли закупити меблі, які обрали діти. До кінця року кабінет запрацює на повну.
У коридорі школи є "стіна роздумів" – обрамлені цитати та фото відомих людей. Ідея виникла тоді, коли Жанна зрозуміла, що деякі фрази западають в душу, мотивують. Мовляв, хай і дітям западають.
Тут є фрази про час, роботу в команді, вміння ризикувати.
Біля "стіни роздумів" – вогнегасники, навколо яких малюнки: Дамблдор, який бореться з драконом, водолаз з наплічником у формі вогнегасника. Жанна зауважила, що під час навчальної тривоги не всі діти можуть зорієнтуватись, де вогнегасник. Ілюстрації для того, щоб діти пам'ятали, де вони.
"Гаррі Поттера" тут люблять особливо. До прикладу, 29 грудня пані Жанна прийшла у костюмі Мінерви. Того дня, каже, у всіх вже був новорічний настрій, і діти не хотіли йти до школи. Тому вигадали костюмовані уроки, щоб було цікавіше.
"Заходжу в клас, а старша вчителька в костюмі червоної шапочки з кошиком з пиріжками формули на дошці пише, уявіть! Деякі класи обирали теми. 10-й клас мав тему естрадних виконавців. І хлопчик, який гарно співає, був Винником. Після 4-го уроку він заспівав на сцені в актовій залі. То ми й почали танцювати – і діти, і вчителі".
У школі вважають, що повинна бути гармонія між відпочинком та працею. Тому директорка має мрію зробити зону, де буде кава, чай, столики і Wi-Fi. Але це не так просто, бо школа не має права надавати платних послуг, якщо вони не освітні.
А от замість батьківського фонду у школі раз на 2 тижні відбувається ярмарок, на якому продають випічку та іншу домашню їжу. Придбати щось тут можуть люди зі всієї громади. Кошти з ярмарку приймає секретарка, яка веде записи у зошиті, а гроші зберігає в сейфі. Це – запасні кошти. Усі квитанції або накладні на купівлі зберігаються.
"1800 гривень отримали з сьогоднішнього ярмарку. Розумієте, щось дрібне відділ освіти терміново не закупить. Якщо замок виламали у дверях, і його треба відремонтувати, бо там техніка стоїть, я не буду чекати місяць. А з батьків не хочу збирати. Бо не кожна мама може і хоче здати. Але коли батьки побачили, що школа намагається робити все власними силами, то стали активнішими і почали облаштовувати свої класи".
У школі також працює проект "Школа 3.0" від "Про.Світ". 12 молодих вчителів розподілились на творчі групи і працюють з менторкою зі Львова. Кожна група має напрям.
Один з них – співпраця з батьками, інши – організація школи повного дня та учнівського самоврядування.
Окрім цього, вчитель тут навчає клас не 4 роки підряд, а протягом 2 років. Це для того, щоб діти розуміли, що ми живемо в час змін, і треба вміти адаптуватися до інших людей.
"Дитина показує себе з різними вчителями по-різному.
Я вчителям пояснювала так: ви ж хотіли переді мною показати свої здібності, коли я прийшла до школи. Отак і діти хочуть. Коли приходить новий вчитель, можна відкрити таланти".
"Коли вперше на посаді директора я проводила загальношкільні батьківські збори, було 29 батьків. Востаннє – 100 крісел нам не вистачило".
Це, каже директорка, через те, що на зборах проводять тренінги, дивляться відео, щось обговорюють. Зокрема, говорять про насильство у сім'ї та співпрацю зі школою. Партнерство зі школою Жанна пояснює на прикладі батьківства.
"Якщо тато каже, що в кінотеатр дитині можна, а мама забороняє, то це неправильно. Батьки мусять мати одну лінію. Так само і школа з батьками мусить мати одну лінію. Ми з батьками – як мама і тато".
Директорка впевнена, що вчителям, як і учням, усе треба показувати на прикладі. Тепер класні керівники з батьками чаюють, спілкуються, говорять про веселі випадки.
"У нашому класі – дружня аура, – каже керівниця 9-го класу Олена. – Батьки навіть кажуть, що батьківські збори за круглим столом, де кожен розповідає, що йому подобається, а що – ні, можна проводити частіше. А з дітьми є група у вайбері, де є всі. Я бачу, що вони пишуть, а вони не стидаються. Важливо, коли вчитель – друг".
А ще – важливо хвалити, каже Жанна. Мовляв, кожен з нас у душі залишається дитиною, яка хоче почути добре слово.
"От я їм кажу, що на дітей кричати в будь-якому разі не можна. Що б у вас не було на душі, ви повинні залишити це поза класом. Якби я на вчителів кричала, чи могла б я вимагати від них цього щодо дітей? Усе – на прикладі", – каже директорка.
Вона наголошує вчителям, що школа – дружня. Тут дитина має себе почувати в повній безпеці, вона має хотіти до школи, розуміти, що тут до неї не кричатимуть, її вислухають і почують.
Директорка пригадує випадок, коли школа разом з батьками згуртувалась найбільше. Усе почалося з того, що Державний фонд розвитку інфраструктури виділив кошти на фасад і заміну даху. У групі у Facebook директорка виклала 18 проектів фасаду для обговорення. Більше 300 людей проголосували. Три проекти, які набрали найбільше голосів, директорка надіслала підряднику і попросила, щоб він їх скомпонував. Вирішили намалювати веселку. У коридорі – також.
"Департамент освіти поширив мій допис, а хтось вирішив, що це – пропаганда кольорів ЛГБТ. Це підхопили ЗМІ і писали "На Львівщині школу розмалювали у кольори ЛГБТ". Я плакала. Я б не звернула уваги, якби образили особисто мене. Але тут йдеться про спільне дітище, про школу. І я абсолютно нічого не маю проти ЛГБТ-спільноти. Але як можна робити висновки і такі оголошення, не запитуючи в мене?".
Тоді директорка разом з батьками, вчителями та дітьми почала писати коментарі та листи до видань. Деякі видання прибрали цей матеріал, деякі – змінили на "пофарбували в кольори веселки".
"Це було корисно для нас. Я побачила, як згуртувався колектив школи. Сотні коментарів батьків про щось говорять. Навіть діти писали, що мене особливо зворушило. Ми побачили, що ми – сила".
У 2017-му директорка запланувала обговорити з учителями Закон "Про освіту" перед його ухваленням. Вибір був таким: зачитувати закон і обговорювати його або робити це в ігровій формі. Відтак, були змагання, конкурси, вікторини, дебати, де вчителі обговорювали якусь частину проекту Закону.
"Наприкінці я запитала у вчителів, який варіант педради ефективніший. Вони відповіли, що цей. А потім я кажу: "Тепер бачите різницю між уроками? Коли вчитель без потреби переказує параграф і коли урок відбувається в ігровій формі".
Так і вирішили: на педрадах можна танцювати, дискутувати та грати. На уроках – теж.
Заходимо до 1-го класу. Тут діти малюють чарівний ліс, а вчителька стоїть із торбинкою, в якій "є" всі тварини, яких малюють діти. У когось – фіолетове листя на деревах, у когось – у лісі живуть ельфи.
У 2-му класі, коли директорка раптово заходить до класу, діти працюють далі, не реагують, тільки усміхаються і дехто махає. Поки вчителька розповідає про наліпки-монетки, які заробляють учні за правильне виконання завдання, директорка допомагає учениці.
За освітою Жанна – вчителька початкових класів. Живучи в Італії, закінчила ліцей за програмою "комп’ютерний користувач", а в Україні – курси. І нині має кілька годин інформатики. Школа, каже Жанна, її стихія.
"Моя знайома працює репетитором у дівчинки, яка навчається у нас в 11 класі. Та їй зізналась, що вони з однокласниками обговорювали, як не хочуть іти зі школи. Це – показник".
А ще директорка пригадує найзворушливіший момент у школі – День її народження.
"Я завжди проти привітань, і всі це знають. Я була у своєму кабінеті, приходять дівчатка із самоврядування і кажуть, щоб я прийшла до актової зали. Там пусто. Я розгублено стояла. А тоді визирнула у вікно, звідки видно подвір’я. Там діти середніх-старших класів стали у вигляді величезного серця і кричали: "Вітаємо". У мене досі сльози на очах. Навіть педагог-організатор не знала, що вони хочуть таке зробити".