2015-го компанія зі США Field Agent, що розробляє стратегії та рішення для торгівлі, оприлюднила результати дослідження: 94% міленіалів зобов’язують себе постійно самовдосконалюватися. Молодь від 18 до 33 років готова витрачати на це $300 зі свого щомісячного бюджету. Натомість покоління «бумерів», маючи вдвічі більший середній дохід, витрачає на свій саморозвиток вдвічі менше – $151 на місяць. Самовдосконаленням серед міленіалів вважаються як спортивні тренування чи здорове харчування, так і різноманітні тренінги, курси, лекції, додаткові освіти, психотерапія та додатки для вимірювання самопочуття. За підрахунками Forbes, самовдосконалення – масштабний ринок, який тільки у США оцінюється в $10 мільярдів і на відміну від інших не йде на спад та не зазнає рецесії, незважаючи на економічні чи геополітичні процеси. Про те, чому виникає постійна потреба в самовдосконаленні та як не перетворити його на залежність, – говорили з психологинею Оксаною Пшегорницькою.
Оксана Пшегорницька, психологиня
Навчання чи розвиток не мають бути болісними.
Одразу хочу розділити два поняття: існує саморозвиток, який надає сил, і саморозвиток, який заганяє і не приносить жодного задоволення. Наприклад, є навчання, яке ми використовуємо для підвищення своєї цінності на ринку праці або для емоційного розвитку, – тренінги, курси, психотерапевтичні групи. Якщо їх не занадто багато, вони роблять наше життя кращим.
Те ж саме стосується спорту. Якщо це не фанатичне вбивання здоров’я, якщо це підтримує нас у тонусі і робить здоровішими, тоді це класно. Причому важливий не тільки результат – пробіг марафон, взяв чорний пояс – але сам процес.
Є ж курси і змагання, які виснажують. Причому виснажують не самі лекції чи заняття танцями. Це можуть бути ті самі курси чи той самий біг – просто вони можуть відбуватися в невдалий період або за відсутності сил. Тоді це стає саморозвитком, який не приносить задоволення, а навпаки – завдає шкоди. Навчання чи розвиток не мають бути болісними. Ми не повинні робити своє життя нестерпним, жахливим, не висипатися, працювати без вихідних, бо кожного дня їдемо після роботи ще кудись вчитися. Нам повинен подобатися процес, у певні моменти має ставати легше, і тоді це виправдано. А стратегій саморозвитку в контексті «вище, більше, сильніше» варто уникати.
Сьогодні є така тенденція – схильність до нарцисизму, тобто самолюбування. Ще 2009-го Пол Харві, професор університету Нью-Гемпшира, у своїй науковій роботі зазначив: покоління міленіалів має нереалістичні очікування щодо кар’єри та сильний опір прийняттю негативних відгуків.
Ми не повинні робити своє життя нестерпним, жахливим, не висипатися, працювати без вихідних, бо кожного дня їдемо після роботи ще кудись вчитися. Нам повинен подобатися процес.
Водночас, як це не парадоксально, міленіали занижують свої вміння. Згідно з дослідженням американської компанії Leadership IQ, у якому взяли участь 3000 працівників з різних галузей, тільки 28% учасників від 18 до 30 років позитивно оцінюють свої комунікаційні навички. Це найменший показник серед усіх вікових груп. Те ж саме з навичками листування й інших видів комунікації. Тобто сьогодні молодь сама себе критикує, а отже потребує постійного схвалення, відповідно і постійного саморозвитку.
Частково розвитку нарцисизму посприяли соцмережі. Але завжди варто пам’ятати: там ми бачимо лише частину життя. Інші люди можуть виглядати успішно, красиво, багато, але ми за картинками не бачимо зворотного боку.
Я не прихильниця концепції сварити Instagram чи інші соцмережі – мовляв, вони роблять із нашим життям щось не те. За їхнє використання чи невикористання несемо відповідальність ми самі. Те, як сприймаємо інформацію, що вважаємо негативним чи позитивним, – це наше поле відповідальності. Не Цукерберга.
Я не прихильниця концепції сварити Instagram чи інші соцмережі – мовляв, вони роблять із нашим життям щось не те. За їхнє використання чи невикористання несемо відповідальність ми самі.
До того ж є така теорія: ми бачимо і відмічаємо лише те, що певним чином має якийсь «заряд», валентність, значення для нас. Адже ми самі формуємо власну стрічку, самі обираємо, на що дивитися і що читати. Тож і самі обираємо, що наразі фокусуємося на чужих досягненнях і переймаємося через це. Наприклад, Instagram-стрічка у моєї знайомої – винятково про задоволення від літа, кави, красивих осінніх листочків, сніжинок. Там немає перемог, невдач, карколомних результатів. Але є натхнення і процес.
Також серед факторів підвищеної уваги до саморозвитку – зростання можливостей. Курси, тренінги, лекції і все решта – це не перша необхідність. За пірамідою Маслоу, ми в безпеці, нам є чим годувати дітей, платити за квартиру – а далі нам потрібна самоактуалізація, розвиток, духовне пізнання.
Я б розділила прагнення до саморозвитку в роботі на дві концепції. Здебільшого всі дотримуються першої – «конкурентної»: закінчити більше тренінгів, підвищити свою кваліфікацію просто до небес, щоб заробляти все більше, більше, більше.
Але це концепція постійного бігу.
Вона заганяє людей. Позбавляє радості життя і вміння зупинятись на моменті та процесі. Ми зосереджуємося тільки на результаті. Раз – закінчили нове навчання, два – закінчили друге, оп – і вже закінчили третє. І так із наростанням.
Цьому також безпосередньо сприяє наш темп життя: треба стати чемпіоном, щоб не випасти з конкурентної боротьби, із власної системи координат. Але це об’єктивна реальність: усі процеси пришвидшилися, ми споживаємо багато інформації. Але ми можемо контролювати, що нам «споживати» і в якій кількості. Якщо є сумніви щодо свого фахового рівня, варто проконсультуватися з кар’єрним консультантом або людиною з вашої сфери, щоб отримати фідбек. Не варто себе заганяти тільки через те, що світ навколо швидко змінюється.
Є таке шведське слово, «лагум». Воно означає «стільки, скільки треба». Це якраз про баланс життя і роботи. Ми розуміємо, що нам не треба працювати краще і більше за всіх, а треба достатньо. Достатньо добре.
Є таке шведське слово, «лагум». Воно означає «стільки, скільки треба». У цій концепції ідеться якраз про баланс життя і роботи. Ми розуміємо, що нам не треба працювати краще і більше за всіх, а треба достатньо. Достатньо добре. Коли розуміємо, що ми достатньо хороші батьки, достатньо непогані спеціалісти. Ця концепція достатності – те, що втрачається в гонці, коли ми біжимо за шаленим результатом і губимо розуміння, для чого взагалі це все.
Я за концепцію достатності – щоб ми в процесі розвитку мали можливість помічати процес. Не тільки постійній результат і міряння лінійкою, а процес. Не сертифікати й наукові ступені, а конкретну навичку та здобуту зміну. Адже саме ці деталі впливають глобально на наше життя. Воно не змінюється тоді, коли ми отримуємо ще один сертифікат, життя триває тут і зараз.
Найперший негатив від «передозу» саморозвитку – втрата зв’язку із собою. Ми не помічаємо, що з нами відбувається – втрачаємо зв’язок із власним тілом. А воно може нам сигналізувати: хочу спати, хочу їсти, хочу шоколаду, хочу на сонце. І коли в організму нічого не лишається для того, щоб відпочити й побути просто із самим собою, він «організовує» хворобу. Це сигнал зупинитися й дати собі можливість пожити без перегонів.
Другий момент – саморозвиток теж може викликати залежність. Націленість винятково на результат схожа до шопоголізму, алкоголізму та інших шкідливих «-ізмів».
Завжди перед початком будь-якої активності пропоную ставити собі питання: для чого? Для чого ви щовечора йдете на курси, які не любите? Для чого намагаєтеся вивчити правило, яке вам не піддається?
Що означає бути кращою? І тоді що? І як це вимірюється?
Адже коли людина каже «хочу бути кращою» або «покращити себе», це мене трохи насторожує. Що означає бути кращою? І тоді що? Яка потреба стоїть за цим? Бути кращою в якій системі цінностей? І як це вимірюється? Бути кращою за когось? Чи кращою, ніж я вчора? Бути кращою, щоб мене любили? Чи щоб мені краще жилося? Багато людей, щоб прояснити ці питання, звертаються до психотерапії. Але навіть без психолога можна спробувати дати собі відверту відповідь. І вона, якщо ви будете чесними із собою, може здивувати. Щоправда, це не завжди приємно.
Наприклад: «Я люблю китайську і отримую шалене задоволення, прописуючи ієрогліфи» або «Я йду на курси водіння, адже мені треба їздити на авто, тому що я живу далеко» – це не про покращення, а про потреби. І це зовсім інша річ – так ми покращуємо своє життя.