Автор: Андреас Шлейхер
Уже 3 грудня буде презентовано результати міжанародного дослідження навчальних досягнень PISA. Україна вперше бере в ньому участь. В очікуванні інформації про місце України серед інших країн, “Нова українська школа” переклала статтю засновника PISA Андреаса Шляйхера “Where “working hard and being kind” are part of the curriculum“.
Одним із найбільш обговорюваних висновків PISA було те, що навчальні практики, орієнтовані на вчителів*, як правило, краще прогнозують досягнення школярів, ніж навчання, орієнтоване на учнів.
Деякі вважають це статистичною випадковістю; але це була послідовна знахідка. Інші вважають, що навчання, орієнтоване на вчителів, просто частіше трапляється у високоефективних країнах Східної Азії, які добре справляються з PISA з інших причин; але цю закономірність чітко видно як на Сході, так і на Заході. Ще інші припускають, що навчання, орієнтоване на вчителів, лише добре готує до тестів, орієнтованих на відтворення та запам’ятовування.
Проте це не те, чим є PISA; щоб добре складати PISA, учні повинні бути здатними (або спроможними) екстраполювати те, що вони знають, думати за межами предметних дисциплін, творчо застосовувати свої знання в нових ситуаціях та демонструвати ефективні навчальні стратегії.
Можливо, настав час припинити ставити одне проти одного навчання, орієнтоване на викладачів, та навчання, орієнтоване на учнів, стверджуючи, що перше є старомодним і задушливим, а друге – перспективним і сприятливим. Обидва підходи явно мають своє місце.
Місцем, яке побудувало свій успіх на навчанні, орієнтованому на вчителя, є публічна школа Міхаела (Michaela Community School), що в парку Вемблі (Wembley Park), несприятливому районі на півночі Лондона.
У кожному класі, за яким я спостерігав, вчителі чітко пояснювали навчальні цілі, структурували уроки та ставили цікаві запитання, що стимулювали мислення вищого порядку. Жодну хвилину не було витрачено даремно, адже учні точно знали, чого чекати. Не було жодного зубріння, яке люди часто асоціюють із навчанням, орієнтованим на вчителів, у кожен момент перед кожним учнем стояв виклик знайти альтернативні способи вирішення проблем, а також лаконічно комунікувати свої роздуми та результати.
А оскільки студенти в школі Міхаела вчаться навчатися та наполегливо працювати з першого дня, їм не доводиться жертувати практикою, аби скласти іспит у кінці, втрачаючи цінний час на підготовку до тесту. Не дивно, що результати іспитів GCSE (Загальний сертифікат із середньої освіти – ред.) у Міхаелі дуже хороші, і Ofsted, офіс уряду Великобританії зі стандартів освіти, визнає якість освіти тут видатною, що не часто можна побачити в цьому районі.
Освіта в школі Міхаела ґрунтується на розумінні, що навчання є послідовним і що майстерність у більш легких завданнях – це основа, на якій базується здатність розв’язувати майбутні завдання. Для вчителів це означає, що вони не урізноманітнюють навчальні цілі всього класу, але роблять усе необхідне, щоб кожен учень мав можливість засвоїти матеріал способом, який підходить саме йому чи їй.
На одному з уроків математики, який я спостерігав, учитель запропонував учениці три можливості закріпити її розуміння дробів; через прохання пояснити свої роздуми не тільки ця учениця, але й увесь клас, просунулися вперед. Оскільки всі студенти успішні у виконанні кожного наступного завдання, результатом є менша варіація та слабший вплив соціально-економічного фону на результати навчання.
Хоча запам’ятовування є важливою складовою аудиторних занять у загальноосвітній школі Міхаела, йдеться не лише про відтворення фактів і цифр, а про розуміння, що широка і багатогранна база знань є основою для розвитку освіченої та диференційованої думки.
Я це бачив під час шкільного обіду, на якому я їв за “сімейним столом” із групою шестикласників. Діти були бадьорими, допитливими та турботливими. Маючи різне етнічне та соціальне походження, вони поділилися своїм ставленням навчання, і дуже пишалися своєю школою. Вони обговорювали обідню тему дня – що потрібно, щоб пробігти марафон, – з таким же інтересом та енергією, як розпитували мене про моє життя та освіту.
Високий попит на місця в цій школі зробив із них не занепокоєних, а радше амбіційних. Вони націлені на Оксфорд та Кембридж. Вони уважно слухали мене та одне одного і піклувались про те, щоб всі мали достатньо їжі. Після прибирання тарілок діти з кожного столу виголошували “вдячність” своїм однокласникам, вчителям та батькам, дякуючи тому, хто їм особливо допомагав.
Коли я після обіду познайомився з Катаріною Бірбалсінг (Katharine Birbalsingh), головою і засновницею школи Міхаела, вона так коротко сформулювала навички, які прагне розвинути в цих дітей: “наполеглива праця та добробут” – прагнення, настільки ж потужне, як і просте. Учні повинні усвідомлювати, що успіх вимагає наполегливої праці, але школа Міхаела також забезпечує, щоб школярі, які докладають зусиль, отримували необхідну підтримку.
Дисципліна є суттєвою частиною цього, кожна деталь шкільного дня призначена для максимального навчання та мінімізації того, що відволікає. Навіть перехід між класами відбувається за суворим протоколом, і діти мовчки переходять до наступних занять. Відверто кажучи, це та частина шкільного підходу, в якій я бачу проблеми – тож вибрав би інше середовище для своїх дітей. Але, як пояснила Бірбалсінг, це видаляє з простору соціальні недуги, які затьмарюють навчання в багатьох школах.
Примітно, що тут ніхто не кричить і не нав’язує дисципліну через зовнішній тиск. Натомість, дисципліна створюється завдяки структурі, передбачуваності та праві власності. Діти, яких я зустрічав, виглядали щасливими та впевненими.
І це, знову ж таки, є одним із головних уроків PISA: позитивний дисциплінарний клімат є одним з найкращих передвісників кращої освіти та соціальних результатів. Діти цінують шкільне середовище там, де цькування не є звичним явищем, де вони не почуваються незручно чи недоречно, і де встановлення справжніх та шанобливих стосунків із вчителями – це норма. PISA також показує, що дисциплінарний клімат тісно пов’язаний як з навчальними досягненнями студентів, так і з почуттям добробуту студентів.
Директорка Бірбалсінг слухала результати досліджень PISA з великим інтересом, але вона засновувала свою школу на чомусь більш простому – на здоровому глузді.
Андреас Шлейхер, директор Директорату освіти та навичок OECD
* Різниця між навчанням, орієнтованим на вчителя, та навчанням, орієнтованим на учнів
Даємо це визначення задля вашого кращого розуміння, а не протиставлення однієї практики іншій. Андреас Шляйхер у наведеній вище статті зазначає, що, можливо, час припинити протиставляти ці практики, а також наводить приклад, коли навчання, орієнтоване на вчителів, працює на користь учнів завдяки диференціації завдань (коли загальна навчальні цілі для класу не змінюються, але кожен учень може опановувати матеріал зручним для себе способом).
Роль учителя в навчанні, орієнтованому на вчителя, – бути лідером. Учитель є авторитетною фігурою і бере на себе відповідальність, веде і вибирає уроки та зміст. Учитель обирає групу, оточення та пересвідчується, що він/вона є лідером на уроці.
У класі, де є орієнтація на учнів або їхній досвід, роль учителя – бути не лідером, а, скоріше, фасилітатором. Учитель іде за першістю учнів, підтримуючи їх у їхньому виборі і не переймаючи лідерство. Аналогічно, роль учителя в досвіді, орієнтованому на нього, – насправді бути викладачем. Він/вона має всі знання і передає їх іншим.
У досвіді, орієнтованому на учнів, відбувається зовсім навпаки. Часто вчитель є не викладачем, а переважно слухачем, слухаючи, як учень розуміє певні речі або не розуміє, і бачачи зону його найближчого розвитку. Учитель є активним слухачем у класі, орієнтованим на учня, і витрачає час, щоб зрозуміти, де той перебуває як людина, а потім планує, як підтримати або поставити виклик цьому учню.