Необхідністю отримання атестата й пізніше диплома ЗВО (заклад вищої освіти), виправдовують школу навіть ті батьки, які визнають її неспроможність навчити тому, що потрібно в сучасному світі. Але чи дійсно отримання цих важливих документів, які потім губляться в шафах – необхідність, причому дуже важлива? І як довго це ще триватиме?
Прочитавши статтю на Psychology Today на цю тему, занурилась у роздуми і зрозуміла, що вона варта ширшого розголосу. Професор і автор книги «Вільні вчитися: гра проти школи» Пітер Грей, професор психології у Бостонському коледжі, пише настільки чітко й містко, що навіть деякі розбіжності системи освіти у Сполучених Штатах із нашою не критичні у глобально правильному, з моєї точки зору, посланні. Рекомендую!
Далі переклад його статті.
Кіт починає потихеньку вилазити з мішка. Все більше людей усвідомлюють, які колосальні гроші ми викидаємо на вітер та яким стресам й тривозі піддаємо молодих людей за допомогою нашої примусової системи освіти.
Діти приходять у цей світ біологічно створеними для того, щоб навчатися самостійно. Їх цікавість, гра, комунікабельність та впертість стали результатом природного відбору і має служити освіті (див. тут). І що ми робимо? За величезні гроші (приблизно 15 тис. доларів на рік на дитину в загальноосвітній школі), ми відправляємо їх в школи, які навмисно гальмують їх освітні інстинкти, тобто пригнічують їх цікавість, гру, товариськість і впертість. А потім, з ще більшими витратами й проблемами, дуже невміло та неефективно намагаються навчати їх за допомогою системи нагород і покарань, породжуючи зарозумілість, сором і страх.
Дослідження показують, що з меншими витратами і швидше з радістю, ніж з болем, ми можемо сприяти, а не придушувати, дитячі та підліткові природні способи навчання самих себе з чудовим результатом (див. тут і тут). Все більше сімей дізнаються про це і знаходять способи відвести своїх дітей з нав'язаної шкільної освіти в освіту самоспрямовану (тут).
Більшість моїх попередніх публікацій про освіту пов'язані з роками школи, яку ми звикли називати 12-річкою (ніби-то освіта коли-небудь могла ділитися на роки й виходити на конвеєрні стрічки). Я писав про те, як позбутися цієї класної системи і дозволити молодим людям вивчати все, що їх цікавить в будь-який момент часу, в різновікових групах, що так добре працює в школах на кшталт Sudbury Valley і багатьох інших місцях, які були створені для розвитку самоспрямованої освіти (наприклад тут).
Але як щодо тих років школи, які ми називаємо «вищою освітою», особливо чотирьох років коледжу? З огляду на тиск сім'ї та суспільства, багато молодих людей вважають їх примусовими теж. Для них коледж є продовженням старшої школи – 13-м, 14-м, 15-м і 16-м класом. І ці шкільні роки набагато дорожчі, ніж перші, і ці витрати оплачуються головним чином батьками або за допомогою позик, які втягують людину у кабалу на десятиліття. Більш того, все більше і більше доказів того, що вивчається за ці роки недостатньо мало.
По суті, коледж – це санкціонована суспільством система дискримінації. Ось, що з цього приводу сказав один з професорів коледжу Шеймус Хан, який критикує те, частиною чого він є: «Я частина величезної фабрики дипломів... Коледжі приймають американців, у яких і так вже все добре. Вони не просять їх зробити більше або вивчити більше. Через чотири роки вони просто видають їм диплом, який дає їм право отримувати ще більш високі доходи. Школи допомагають приховати аристократичну суть американського життя. Вони роблять це, конвертуючи право народитися в хорошій сім'ї (яке ми всі вважаємо несправедливим) в дипломи (які виглядають, як заслуга)»1.
Нещодавні дослідження підтвердили фактичну убогість навчання, яке відбувається в коледжі. Через те, як ми його структуруємо, освіта в коледжі – це товар, який люди хочуть отримати за свої гроші якомога в меншому обсязі. Це було правдою, ще коли я вчився в коледжі, а тепер і поготів. Дослідження показують, що середній навчальний час у тиждень для студентів коледжу скоротився приблизно з 25 годин в 1960 році до 12 годин і що студенти зазвичай уникають курсів, які вимагають оригінального написання текстів або значної кількості читання 2.
Адміністрації коледжів довгий час стверджували, що основна їхня перевага – це виграш в критичному мисленні. Але систематичні дослідження показують, що такі досягнення насправді не досить відчутні, а приблизно для 45% студентів й зовсім відсутні.2 Я й досі не можу знайти жодних доказів того, що критичне мислення поліпшується протягом чотирьох років навчання в коледжі більше, ніж якщо б такі ж або схожі люди витратили ці чотири роки на виконання чогось ще. У недавньому опитуванні, проведеному PayScale Inc., 50% роботодавців скаржилися, що випускники коледжів, яких вони наймають, не готові до роботи, і основна причина, яку вони називали, – відсутність навичок критичного мислення.3 Механістичні способи навчання, звичні для середніх шкіл, мало зачіпають або взагалі не вимагають критичного мислення, все частіше застосовуються і в коледжах. Мої власні спостереження показують, що критичне мислення нарощується в першу чергу в процесі слідування власним інтересам і в серйозних, самовмотивованих діалогах з іншими людьми, які поділяють ці інтереси, а не в стандартній авдиторній практиці.
Я не знаю, коли або як швидко відбудеться ця зміна, але я думаю, що дні 12-річної школи та чотирирічного коледжу злічені, і розсудливість почне переважати в освітніх колах. Я передбачаю майбутнє освіти, як якийсь підхід, що включає в себе три фази:
Перші п'ятнадцять-вісімнадцять років життя людини – ідеальний в цьому сенсі період життя молодих людей. Впродовж цього часу люди пізнають світ навколо них, пробують різні способи існування в ньому, розвивають і переслідують яскраві інтереси, і створюють принаймні попередній план того, як вони можуть оформити себе, як самостійних дорослих. Це саме те, що відбувається з молодими людьми, які вчать себе самі або навчаються в школах та спеціальних центрах, призначених для самоспрямованої освіти (в цілому названих анскулерами). У моєму баченні майбутнього, публічно визнані центри навчання і відпочинку, в яких можна здобувати освіту таким чином, будуть доступні будь-кому, незалежно від доходу сім'ї (тут).
Одна з багатьох проблем нашої нинішньої освітньої системи полягає в тому, що навіть після 17 років навчання, в тому числі в коледжі, студенти слабо уявляють собі свою потенційну професію. Єдине доросле покликання, яке вони безпосередньо спостерігають – це класний вчитель. Студент може прийняти рішення, з якоїсь причини (можливо, тому, що це звучить престижно), бути лікарем або юристом, або вченим, або керівником бізнесу, але він дуже мало знає про те, що це означає – бути ним.
У раціональній системі освіти, яку я собі уявляю, студенти будуть зайняті роботою в реальних умовах, яка буде давати їм уявлення про те, що означає та чи інша професія перш, ніж вони почнуть спеціалізоване навчання для неї. Наприклад, людина, що бажає стати доктором, зможе працювати в госпіталі деякий час, можливо на позиції санітара або асистента. Можливо, це буде офіційне стажування з невеликою частиною роботи, як її елемента, або просто регулярна посада. Таким чином, людина буде безпосередньо взаємодіяти з лікарями в своїй реальній практиці і стикатися з тим, що означає бути лікарем, що дозволило б йому або їй прийняти інформоване рішення про таку кар'єру. Мені подобається перебувати в лікарнях і в колі хворих людей? Чи є у мене співчуття і стійкість, а також навички мислення, необхідні для гарного лікаря? Якщо відповідь негативна, то прийшов час спробувати іншу професію.
Те ж справедливо для будь-якої іншої професії. Той, хто зацікавлений стати юристом, повинен попрацювати в юридичній конторі; зацікавлений в науковій кар'єрі – лаборантом або польовим асистентом, а бажаючий стати інженером – підмайстром у інженера сьогодення. Таким чином, вони будуть продовжувати свою освіту і здобувати досвід реального життя, отримуючи хоча б деякий дохід, а не накопичуючи борги. У цьому процесі людина буде сама ставати більш свідомою. Також вона взнає інших професіоналів в області своєї потенційної кар'єри, які могли б написати рекомендації, що допомагають в подальшому навчанні або просуванні.
Вже є безліч компаній, які розуміють, що типова освіта в коледжі недостатньо готує людей для роботи і пропонують програми по стажуванню. Згідно з даними американського міністерства праці, кількість стажерів в США виросло з 350 тис. у 2011 році до 450 тис. в 2015 році і продовжує зростати4. Наприклад, BMW має програму стажування в Спартанбурзі (штат Південна Кароліна), для тренування інженерів (тут), і, як мінімум, одна комерційна страхова компанія пропонує стажування у врегулюванні страхових випадків і андеррайтингу (тут), для чого раніше був потрібен диплом коледжу.
Для деяких професій критично важливо бути впевненим, що людина, яка цим займається, добре знає, що вона робить. Це види праці, для яких спеціалізоване навчання, що проводиться експертами й оцінюється строгими тестами, може бути обов'язковим. Це єдиний рівень освітньої системи, на якому тестування може бути необхідним. Отримання таких повноважень може бути невід'ємною частиною програми стажування або, в окремих випадках, відбуватися в спеціалізованих навчальних школах, таких, як медколеджі, технікуми або професійно-технічні училища. Таким чином, молода жінка, яка відкрила для себе медичну кар'єру, працюючи в якості медсестри, в якийсь момент може дійти рішення звернутися в медучилище. Для вступу їй потрібно буде представити докази того, що вона знає, на що йде і за що береться, і підготувала себе до того, щоб почати це навчання, а потім, в кінцевому підсумку, довести свою компетентність в тій спеціальності, яку вона вибере.
Я думаю, з такою системою буде набагато менше нещасних лікарів, юристів, бізнес-менеджерів, ніж ми маємо зараз, і набагато більше щасливих.
Я описав її, як своє бачення майбутнього, але це майбутнє вже стукає в двері. Як я вже сказав, величезна кількість сімей шукає альтернативи стандартної 12-річки, і ще більша кількість бізнесів переконується, що краще самим навчити своїх співробітників, за допомогою стажувань або інших засобів, ніж покладатися на дипломи коледжів, як доказ компетентності. Їх кількість все ще відносно мала, але вона невпинно зростає.
Що ж буде в такому випадку з освітніми установами, які ми маємо зараз? Класно-урочні 12-річки поступово зникнуть, поступившись місцем центрам різновікового навчання, що підтримує самоспрямовану освіту. Університети будуть продовжувати свою діяльність з громадською підтримкою, як центри досліджень та інтернатури. Вони не будуть набирати «студентів», як це відбувається сьогодні, але, як і інші інституції, будуть залучати помічників і учнів, деякі з яких зможуть рухатися далі і за бажання стати повноправними вченими і докторами. Коледжі, які вже надають корисну і часто практичну підготовку з різних видів професій, при відносно низьких витратах, можуть розширитися і стати частиною зростаючої системи стажувань, в яких є частина занять в класі, пов'язана з потенційною роботою.
Посилання:
1. Erik Hayden. Study says college students don’t learn very much. The Atlantic, Jan. 18, 2011.
2. Richard Arum & Josipa Roksa. Academically Adrift: Limited Learning on College Campuses. Chicago University Press. 2011.
3. Douglas Belkin. Exclusive test data: Many colleges fail to improve critical thinking skills. The Wall Street Journal, June 5, 2017.
4. David Paulson. Apprenticeships: College without debt. USA Today, March 23, 2016.
Автор тексту: Peter Gray Ph.D.
Першоджерело публикації https://www.psychologytoday.com/blog/freedom-learn/201711/education-s-future-what-will-replace-k-12-and-college
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram