В українській освіті є ще одна серйозна проблема - нестача хороших педагогів. Ви, звісно, заперечите - у нас майже 450 тисяч вчителів, кількість вчителів на одного учня вище середнього в світі.
Але:
якщо спробувати відсіяти непрофесійних вчителів - цифра значно зменшиться - залишиться добре якщо сотня тисяч якщо просіяти тих, хто залишився крізь сито академічної доброчесності - залишиться декілька десятків тисяч якщо залишити лише тих, хто задоволений своєю роботою, умовами праці і заробітньою платою - залишиться всього нічого, на більш ніж 3 мільйони учнівІ це, якщо ми ставимо задачу підтримки діючої системи, яка далеко не досконала. Якщо ж поставити задачу побудувати якісно нову систему - все ще складніше, масовий підхід значно менш витратний, ніж індивідуальний, а останній - принципово необхідний для сучасної країни, яка хоче йти в ногу з часом.
Якщо ми прийняли початкові умови, далі треба зрозуміти як ми можемо забезпечити виконання рівняння попит = пропозиція. Попит в цій задачі сталий - треба стабільно і якісно навчати певну кількість громадян. Тому задача полягає в тому, як забезпечити таку ж пропозицію, маючи мінімум ресурсів - адже Україна і так виділяє на освіту один із найбільших відсотків від ВВП в світі.
Максимізувати кількість вчителів. Не для зменшення класів, це просто не працює, а просто для того, аби з'явилась здорова конкуренція серед вчителів і альтернативні точки зору для дітей. Найбільше, чого ми можемо досягти - це коли кожен громадянин буде водночас вчителем. І, імовірно, частина з них, спробувавши, залишиться в професії. Для цього потрібно: мінімізувати регуляцію сфери - вчителем може бути кожен, для роботи з дітьми достатньо погодитись з етичним кодексом і пройти короткий інструктаж. Для системної роботи - пройти короткі курси підготовки. А ще можна реєструвати ФОПів з освітніми КВЕДами поза чергою реалізувати інструменти для peer-to-peer навчання і співпраці різних спільнот з освітніми ініціативами. Є дуже багато хороших громадських ініціатив в цьому напрямку, а держава поки тримається осторонь, хоча це дає можливість дуже дешево зменшити навантаження на вчителів зробити викладання популярним. "Найкраща інвестиція - це інвестиція в майбутнє", "немає кращої можливості для нетворкінгу ніж навчити когось", "успішні люди роблять успішними всіх навколо", тощо. На заміну "хто вміє той робить, хто не вміє - той вчить". Feel the difference. Спростити вихід на освітній ринок для інших гравців - так, держава повинна гарантувати базовий освітній пакет кожному, але водночас не боятись конкуренції зі сторони альтернативних проектів, адже задача у нас одна. Сюди ж можна додати в цілому ефективніше використання освітніх ресурсів, але це тема для окремої великої статті Розподілити обов'язки. Оскільки вчителів стане дуже багато і регулювати цей ринок держава буде не спроможна - треба регулятори на самому ринку. Відповідно виникне нова для нашої держави, але не для світу професія - освітній тьютор. Дуже коротке порівняння професій: Вчитель Тьютор доносить до учнів матеріал з конкретної теми/предмету підбирає потрібних вчителів організовує і проводить заняття складає "особистий навчальний план" підтверджує знання поданого матеріалу учнем організовує навчальне середовище несе відповідальність за знання в своїй сфері відповідає за успішність учня в цілому навчає мотивує та супроводжуєУ нашого меседжу "кожен може бути вчителем" є ще декілька прихованих значень:
вчителями можуть бути самі діти. З моєї практики - діти ліпше всього засвоюють те, що самі один одному розказали. З іншої сторони і нам, дорослим, є чого у них повчитись і ейджизм в освіті абсолютно недопустимий і повинен зникнути як явище. Водночас, підтримувати дитячі освітні ініціативи - це найпростіший шлях до підготовки майбутніх якісних педагогів водночас, це справді природнє заняття для людини - навчати когось. Якщо ми говоримо про формальну освіту - можуть бути певні обмеження і підготовка, звісно ж. Як і в неформальній. Але ж є ще інформальна освіта - навчання життям, про яку лише зараз почали говорити і ще ніхто не використовує як інструмент. А уявіть, що магазини за правильно розв'язані задачі чи хороші оцінки дають знижки покупцям, чи телепрограми складаються з врахуванням не лише рекламних, а і освітніх потреб. Так, я розумію що це поки лише мрії, але впевнений, що можна придумати win-win стратегію, скажімо, зменшити податкове навантаження чи подарувати якісь інші плюшки соцільно освітньо-відповідальному бізнесу. І таким чином теж зняти навантаження з формальної освітиА ще зараз багато говорять про інтегрованість навчання в школі з реальними життєвими задачами. А хто про них краще розкаже, ніж реальні люди, з реального світу. Тому, якщо вдастся реалізувати цю систему, питання розбіжності знань з школи з знаннями, потрібними в житті, зникне саме по собі
Стаття 4:
Кожен може бути вчителем. Держава створює всі необхідні умови для зручного, безпечного і ефективного обміну знаннями між учасниками освітнього процесу. В освітньому процесі всі учасники рівні.
Чи допоможе це вирішити проблеми в освіті? Хтозна. Чи є ризики? Звісно. Ціннісні питання не бувають однозначними. Просто так як зараз просто не працює.
P.S. запрошую до обговорення на особистій сторінці