Нашому мозку зараз важко. Він проживає новий страшний досвід. Допоможімо йому своєю розсудливістю й усвідомленістю. З початку війни уже 10 мільйонів українців залишили домівки, 4 мільйони з яких залишили територію України. Пам'ятаймо, що ті, хто тимчасово не живе на Батьківщині, також захищають прямо зараз кожен свій фронт, кожен по-своєму. Кожен українець сьогодні потребує підтримки, віри й любові. Експертка з нейроменеджменту, нейродослідниця, коуч з розвитку лідерства Наталя Кадя для НВ про те, що потрібно знати тим, хто шукає прихистку і тим, хто їм допомагає.
В умовах фізичної загрози життю для здорової людини абсолютно нормально боятися, панікувати й постійно змінювати емоційний стан. У більшості людей, які вимушено втікали в іншу країну або місто від війни, природно може почати розвиватися «синдром біженця», який підсилюється, коли люди перебувають в оточенні інших біженців.
Симптоми «синдрому біженця»:
відчуття безпорадності; підвищена дратівливість; спалахи агресії; пригнічений настрій; емоційна відстороненість; ангедонія — нездатність відчувати радість та задоволення; різкі коливання почуттів до «сторони, що приймає» — від безмежної вдячності до злості через їх благоденство.Синдром біженця розвивається не у всіх, хто наважився на переїзд, це залежить від стану психіки кожної окремої людини.
Спробуйте тримати в голові усвідомлення того, що люди, які вас приймають, не винні в тому, що з вами сталося.
Ви не здатні уявити себе в ситуації, якої в вашому особистому досвіді не було
Пам’ятайте, що інші вам допомагають так, як можуть, виходячи з особистих уявлень про те, що вам потрібно. Мінімізуйте свою невизначеність у побутових і організаційних питаннях через прямі запитання до сторони, що приймає. Зараз не час додумувати, здогадуватись, фантазувати. Як і до війни, про все важливе треба говорити вголос.
Пам’ятайте про різницю в культурі, побуті, звичках, сімейних ритуалах. Це стосується не тільки тих, хто виїхав до іншої країни, але й тих, хто опинився в інших областях. Намагайтеся з перших днів зрозуміти основні принципи й «закони» родини чи спільноти, в якій ви живете, і докладіть зусиль до того, щоб їх не руйнувати.
Біженці — люди в абсолютно іншому психологічному стані, у порівнянні з людьми із мирного життя. Різниця не завжди помітна, але вона — величезна. Біженці, що втекли з країни, втратили можливість бути на Батьківщині в безпеці, будинок, авто, рідних людей, роботу, статус. Багато хто тікав з-під обстрілів, ракет і бомб.
Що треба розуміти тим, хто їх приймає? Біженці можуть почуватись безпомічними й бути пасивними й апатичними. Це реакція нервової системи на травматичну ситуацію. Таким чином ми ніби знімаємо з себе відповідальність за сьогодення. Дуже важливо, спостерігаючи таку поведінку — страх, агресія, загальмованість, — не сприймати на особистий рахунок і визначати як невдячність чи невихованість. Пам’ятайте, що це неусвідомлене прохання про підтримку, співпереживання. Уявіть, що перед вами людина, якій фізично погано і їй дуже болить. Ви ж правда не будете від неї очікувати посмішки, витримки та активності?
Пам’ятайте, що ви не здатні уявити себе в ситуації, якої в вашому особистому досвіді не було. Це неможливо. Тому прогнозувати поведінку людини, яку ви прихистили, у форматі «Я б на твоєму місці вже…» — це недієва стратегія, яка призводить до неадекватних очікувань з вашого боку та до образ і відчуття несправедливості зі сторони біженця.
Вам не має бути соромно за те, що ви стали біженцем, рятуючи життя своє і своїх рідних. Так сталося, що вже 10 мільйонів українців роз'їхалися по всьому світу. Але ті, хто тимчасово не живе на Батьківщині, захищають свій фронт: українську ідентичність, культуру, працелюбність, стійкість, вміння піклуватися і бути вдячним. Бажаю перемог на нашому з вами фронті і якнайшвидшого повернення додому.
{{read_more|Читайте також| 5335, 5370}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram