Будьмо відверті: далеко не всі учні в захваті від уроків історії. Так, події минулого цікаві, але скільки ж дат потрібно запам’ятати! А скільки імен… І додайте сюди ще різні погляди на одну й ту саму ситуацію. Але події 2022 року, здається, вже довели всім, що історія – надзвичайно важлива наука. А вільне трактування історичних фактів може бути справді небезпечним. Одіозні міфи, над якими, задавалося, можна лише посміятися, стали спочатку приводом для претензій від сусідньої держави, а потім і для війни.
Саме тому сьогодення можна вважати золотим часом для вчителів історії й для освітян загалом. Використовуйте його, аби сформувати в дітей повагу до історії України та виховати з них справжніх патріотів своєї країни. З чого почати? З розгляду та розвінчання низки історичних міфів, що заклали підґрунтя для війни 2014-2022 років. Безсумнівно, тепер, коли ці пропагандистські міфи безпосередньо вплинули на життя дітей, вони зрозуміють, як важливо аналізувати історичні події та критично мислити.
Це один з основних міфів, на якому ґрунтуються претензії росії до України. Річ у тім, що у фантазії кремлівських вождів ані України як держави, ані українського народу просто не існує. Вони розповідають про те, що українці – частина великого російського народу. Просто цей один народ був штучно розділений підступним Заходом (ну або ж це сталося через недалекоглядність Леніна).
Варто зазначити, що в цій картині світу:
існування України є актом агресії Заходу; Україна не є суб’єктом (бо не існує), тому виступає розмінною монетою в руках росії та Заходу, тож із її бажаннями можна не рахуватися; існування України є непорозумінням, історичною несправедливістю, яку необхідно виправити.Запитайте учнів: Як керівництво держави-агресора, з огляду на ці тези, могло розцінювати такі події в історії України як: Майдани 2004 та 2014 років, асоціація з ЄС, закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»? Чи можна створити народ одним наказом? Нехай діти прослідкують коріння української державотворчості.
До основних тез міфу «про штучність України» можна віднести наступні: Україну вигадав Ленін; вона була створена в добу СРСР у процесі політики коренізації; Україна територіально сформована Сталіним, якій подарував західні землі; Україну вигадав Австро-угорський генштаб; її вигадала і підтримує купка нацистів-сепаратистів, що захопили керівництво в Україні терором і силою.
Якщо уважно вивчити ці тези, то можна помітити, що вони не просто нелогічні, вони заперечують одна одну. А деякі просто смішні. Утім, це не заважає їм поєднуватись у головах людей, які знаходяться під впливом пропаганди та не надто добре знають історію.
Аби допомогти дітям зрозуміти, наскільки давніми є подібні міфи, запропонуйте переглянути відео каналу «Історія без міфів» – «Міфи російської пропаганди про Україну»:
Це міф є не таким масштабним, якщо порівнювати з попереднім, але підтримує його, адже створює уявлення про штучну, клаптикову природу України, яка своїм існуванням завдячує Росії. До речі, ті самі тези можна почути й стосовно Донбасу, який нібито був подарований Україні, як і низка земель (у російській пропаганді вони іменуються «Новоросією»).
Цей міф створює підґрунтя для «справедливого» повернення росією «ісконно своїх земель». Утім, правдивість такої «ісконності» викликає багато запитань. Так, свого часу в Криму проживало чимало різних народів, серед яких: греки, вірмени, німці, болгари, кримчаки та кримці. Переважати їх за чисельністю росіяни почали лише після 1944 року, після депортації кримських татар та представників інших національностей до центральної Азії. Щось подібне можна сказати й про Донбас, який не просто входив до складу України на початку XX ст., але й мав переважно українське населення.
Запропонуйте учням переглянути частину відео та обговоріть почуте.
Аналітичні вправи: Запропонуйте учням дослідити історію і причини передання Криму Україні. Чи дійсно його «подарував» Хрущов? Якими були економічні причини такої передачі? Які землі натомість отримала росія? Аби було простіше, запропонуйте дітям подивитися тематичне відео від каналу «Історія без міфів».
Здавалося б, постать Богдана Хмельницького лише укріплює державницький та національно-визвольний наратив в українській історії. Утім, саме його ім’я часто згадується, коли потрібно підтвердити тезу про триєдиний «російський народ». Що і не дивно, адже в радянській та російські історії укладання Переяславської угоди в 1654 році трактується виключно як возз’єднання Гетьманщини з Російським царством.
Саме в якості возз'єднувала постать Хмельницького подавали в радянських школах, а численні пам’ятники гетьману (зокрема на Софійській площі в Києві) були покликані закріпити такий погляд на події. Але оцінки цього договору дуже різняться. Дехто вважає його тимчасовим військовим союзом, формою васальної залежності чи унією. Водночас навіть враховуючи розбіжності думок, договір складно розглядати як «возз’єднання» (передбачає попереднє спільне існування), яким його хоче представити російська пропаганда.
Зауважити: Аби пояснити дітям, у чому саме полягає підміна понять, розкажіть історію Переяславської ради та всю неоднозначність договору. Втрата самих документів, відсутність ратифікації козацькою радою, небажання російських послів приймати присягу, а російського царя – виконувати свої зобов’язання.
Кількість міфів, що створюють підґрунтя для загарбницької війни та виправдовують приєднання чужих територій, насправді вражає. До них можна зарахувати: уявлення про Херсонес як місце хрещення Русі, розмиття кордонів між поняттями Русь та росія, міф про можливість одноосібної перемоги росії у Другій світовій, відсталість України до її входження до СРСР (варіант тези про те, що всіма досягненнями Україна завдячує росії) та багато інших.
Чим небезпечні ці міфи? Яку мету вони переслідують? Аналіз і розвінчання кожного з них є надзвичайно важливим для формування національної ідентичності учнів та протистояння маніпуляціям.
{{read_more|Читайте також| 5390, 5435}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки й групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram