«Навчання за кордоном — це виклик, до якого варто готуватися роками»: інтервʼю з Тетяною Білоус, мамою учнів Ліцею Educator

Учні Ліцею Educator вже багато років успішно вступають у закордонні університети — серед них престижні виші США, Німеччини, Швеції, Австрії, Франції. Для цього у ліцеї створені всі умови: додаткові курси, поглиблене вивчення мов, програма подвійних дипломів, індивідуальні освітні траєкторії. Водночас найбільший виклик часто лежить на батьках, адже йдеться не лише про навчання, а й про адаптацію дитини в іншій країні, постійну підтримку й власні переживання. Про свій досвід ми поговорили з Тетяною Білоус, мамою двох учнів ліцею: старший вже вступив до закордонного університету, молодший активно готується до цього шляху.

Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, про свій досвід. Ваша родина вже пройшла шлях вступу дітей до закордонних університетів. Як усе починалося?

Я б не сказала, що у нас великий досвід, адже старший син лише нещодавно вступив за кордон, а молодший ще готується. Але цей процес триває вже багато років у нашій родині. Ми навчаємось в Ліцеї Educator шостий рік: старший син закінчив у 2024 році і поїхав до Відня вступати у Технічний університет. Спершу він пройшов мовні курси, щоб підтягнути німецьку до рівня С1, адже англійську вже знав на достатньо високому рівні та склав IELTS (ред. – міжнародний тест на визначення рівня англійської мови).

Чому ви вирішили, що діти повинні здобувати освіту саме за кордоном?
Рішення з’явилося ще тоді, коли діти тільки народилися. Ми з чоловіком маємо по дві вищі освіти в Україні, одна з яких у чоловіка міжнародна. Ми добре розуміли різницю в якості: українська освіта часто поверхнева, тоді як сучасна освіта за кордоном – це глобальні академічні знання. Нам було важливо привчити дітей до думки, що навчання – це безперервний процес упродовж життя, і воно повинно бути якісним.

З якими труднощами ви зіткнулися під час вступу?
Складнощів багато, без них не буває. Кожна країна, кожен університет має свої нюанси. Змінюються вимоги до документів, рівня мовних сертифікатів, навіть кілька разів на рік. Тому ми залучили агенцію, яка допомагала орієнтуватися у вимогах і не загубитися в бюрократії. І навіть так – без щоденного контролю й залученості батьків не обійтися.

Часто кажуть, що ключ до успішного вступу – це знання мов. Ви погоджуєтесь?
Абсолютно. Я завжди казала дітям: мова – це ступінь свободи. Хочеш подорожувати, спілкуватися, навчатися – знай мову. Старший син розумів: без німецької в Австрії він не зможе навчатися. Ми завжди пояснювали: краще витратити рік на підготовку, ніж потім кинути університет через нерозуміння лекцій. Те саме з англійською – навіть якщо здається, що сертифікат не потрібен, завтра вимоги можуть змінитися. Так у нас і сталося: саме у той рік, коли ми вступали, університет змінив перелік документів і нам знадобився сертифікат IELTS.

А як ви підтримували дитину емоційно? Бо навчання за кордоном – це ще й психологічний виклик.
Це справді важко. Син поїхав у 17 років жити сам у чужій країні. Все інше – інша їжа, інша вода, нове середовище. Перші місяці були виснажливими: він схуд, часто хворів. Ми готувалися до цього морально: він навіть зустрічався з психологом перед виїздом. Але все одно адаптація – це особистий досвід, який треба пройти. Наше завдання як батьків – бути поруч 24/7, навіть на відстані надавати свою підтримку. На щастя, Павло швидко знайшов нових друзів, з якими, звісно, набагато легше пережити цей період. В цьому, до речі, також допомогло знання мов.

Чи змінився ваш погляд на освіту після цього досвіду?
Так. В Україні, на жаль, система не дає того рівня, який потрібен дітям для конкуренції за кордоном. Я вважаю, що батьки повинні брати на себе відповідальність за освіту дітей: обирати школу, контролювати знання, підключати репетиторів. І водночас слухати дитину – не нав’язувати свої нереалізовані мрії, а допомогти їй знайти власний шлях.

Яку головну пораду ви б дали батькам, чиї діти планують вступати за кордон?
По-перше – мова. Вчіть її щодня, навіть по 20 слів чи кілька сторінок книжки, змінити мову в телефоні в налаштуваннях, дивитися фільми англійською. По-друге – академічні знання з основних предметів. Не варто недооцінювати математику, фізику чи профільні дисципліни. І, звісно, готуйтеся морально: і ви, і ваша дитина пройдете складний, але дуже цінний шлях.

Я ще хотіла б додати про профорієнтацію. Я рекомендую займатися профорієнтацією з дітьми, пройти тестування, поспілкуватися з спеціалістами в цій галузі. У моїх дітей на тестах підтвердилася їх схильність саме до тих професій, які вони собі обрали. Дуже важливо дати дитині свободу вибору, не навʼязувати свої бажання. Важливо, аби дитина отримувала задоволення від навчання і працювала саме там, і саме в тому напрямку, який приносить їй задоволення.

Тому слухайте своїх дітей, повірте, вони відчувають, вони розумні, вони прекрасні!

Досвід родини Білоус доводить: вступ до закордонного університету — це не лише документи й іспити, а довгий шлях підготовки, підтримки та адаптації. Ліцей Educator допомагає пройти його системно й якісно, але головна роль завжди належить родині.

Читайте також

Проблеми взаємовідносин між дітьми: причини, наслідки та шляхи подолання

Школа без булінгу: як ми будуємо безпечне середовище в Ліцеї «Едюкейтер»

Джерело фото – Ліцей Educator

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram