Правила виховання щасливих дітей від 6 великих вчителів, які відкривали власні школи

Нелегко зрозуміти, як саме виховувати дітей, якщо всі навколо дають поради. Навіть погляди великих педагогів і психологів можуть відрізнятися один від одного. Проте всі альтернативні школи вважають: якщо давати дитині свободу і цінувати її індивідуальність, вона виросте упевненою в собі і щасливою.

Вам не обов’язково повністю дотримуватися того чи іншого освітнього підходу. Всвіті зібрали поради небайдужих вчителів і вчених. Вони працювали над системами виховання, щоб діти зростали повноцінними особистостями, а сімейні відносини були довірчими і міцними.

1. Система Монтессорі, засновник – Марія Монтессорі

Монтессорі – перша жінка в Італії, яка закінчила медичний інститут. Вона працювала з хворими дітьми, якими в той час ніхто не займався. Монтессорі кілька разів номінували на Нобелівську премію, а її підхід до виховання досі популярний у багатьох країнах.

Погляди Марії Монтессорі:

Дитина заслуговує на повагу, тому ввічливі прохання краще наказного тону.
Не дивіться на дитину зверху вниз – намагайтеся, щоб ваші очі були на одному рівні.
Зробіть малюкові відповідні його зросту і силам стілець і стіл, гачки для одягу, на які він сам повісить свою куртку. В такому середовищі він буде щасливий.
Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама.
Якщо дитину карати за будь-яку провину, вона буде відчувати провину за все і всіх.
Якщо ви підтримуєте вашу дитину і не забороняєте їй висловлювати почуття, вона виросте упевненою в собі.
Не забороняйте дитині допомагати вам із побутовими справами.
Краще купувати іграшки не з пластику, а з натуральних матеріалів – кубики, моделі меблів, іграшковий посуд.

2. Реджіо-педагогіка, засновник – Лоріс Малагуцці

Італійський психолог вигадав красиву метафору: дитина з народження говорить «100 мовами». Тобто дитина говорить зі світом і виражає себе різними способами – через малюнки, спів, гру. Але дорослі часто намагаються заглушити 99 мов. Батькам варто слухати дитину і навчити її використовувати ці «мови» у повсякденному житті.

Основні ідеї Малагуцці:

Не буває неправильної відповіді – бувають різні погляди. Не кажіть дитині, що вона неправа в якомусь питанні. Розпитайте, чому вона так думає, і розкажіть, як можна подумати ще.
Перед тим як щось пояснити, запитайте у дитини, що вона вже про це знає. Якщо ви будете розповідати вже відомі їй речі, дитина втратить інтерес і не буде слухати. Як і дорослий.
Ставте більше питань, які потребують розгорнутої відповіді. Так дитина буде вчитися міркувати і висловлювати свої думки.
Якомога частіше давайте дитині можливість обирати. Наприклад, що вона хоче одягти або якого кольору рюкзак їй купити.

3. Вальдорфська педагогіка, засновник – Рудольф Штайнер

Мета вальдорфських шкіл – виростити впевнену в собі людину, прищепити любов до праці і відкрити в дитині творчі здібності. Там не ставлять оцінок і не проводять контрольних, але державні іспити діти здають не гірше, ніж учні звичайних шкіл.

Ідеї Рудольфа Штайнера:

Немає такої книги, яка навчить батьків поводитися з дітьми. Кожна дитина унікальна, тому потрібно бачити і приймати особливості кожної.
Цікаві та захопливі історії навчать дитину набагато краще, ніж нудні параграфи підручників.
Дітям варто більше часу проводити на природі: вчитися спостерігати, бачити красу і жити у гармонії зі світом.
Прості іграшки, наприклад дерев’яні кубики, краще розвивають уяву.
Прості щоденні ритуали допомагають дітям відчувати себе в безпеці, а заодно вчать організованості та зібраності. Тому день можна починати із повторення віршів, пальчикових ігор для розвитку моторики.

4. Школа Саммерхілл, творець – Олександр Нілл

Британці називають цю школу «спірною». Учням дозволяють не вчитися: відвідування уроків не обов’язкове. В середньому діти байдикують 3 місяці, а потім починають ходити на уроки. Крім освоєння звичних нам предметів, у Саммерхілл можна навчитися працювати в фотошопі, вирощувати рослини, показувати фокуси і надбати інші корисні навички.

Погляди Олександра Нілла на виховання дітей:

Коли ми говоримо дитині «ні», дитина починає говорити «ні» життю.
Важка дитина – це нещасна дитина, яка не в ладах зі світом і з собою. Правильніше говорити не про важких дітей, а про важке людство.
Батькам «важких дітей» варто присісти на хвилиночку і чесно відповісти на питання: «Підтримував я дитину?», «Довіряв їй?».
Завдання дитини – жити своїм життям, а не життям, яке для нього спланували батьки і вчителі.
Не дитина повинна підходити для школи, а школа – для дитини.
Людям потрібна свобода. Але свобода і вседозволеність – це не одне і те ж.
Батьки часто намагаються налякати дітей страшними наслідками їхніх «проступків». Але правильніше вчити дитину нічого не боятися.

5. Інструментальна педагогіка, основоположник – Джон Дьюї

У США Дьюї називають «батьком прогресивної освіти». Він вважав, що завдання школи – навчити дитину знаходити вихід з будь-якої ситуації, пристосовуватися до навколишнього середовища. Тому дітей варто навчити виконувати конкретні завдання, а не напихати їх абстрактними знаннями з підручників.

Погляди Дьюї на освіту:

Дитина повинна щось робити, а не щось вивчати. Саме дія приведе дитину до результату.
Не варто соромити дитину за її невдачі. Провали допомагають нам стати кращими.
Всі великі наукові досягнення відбулися тому, що хтось не побоявся використовувати свою уяву.

6. Метод Селестена Френе

Френе відкрив власну школу в 24 роки. Він допомагав дітям, що відстають у розвитку. У його школі не було підручників і домашніх завдань, але учні досягали видатних результатів і були всебічно освіченими.

Основні ідеї Френе:

Найприємніше заняття може стати нестерпним, якщо тебе змушують це робити.
Покарання принижує обох: того, хто карає, і того, кого карають.
Чим раніше діти вчаться виконувати звичайні побутові справи, тим впевненішими і самодостатнішими вони стають у майбутньому.
Замість заборон і покарань варто вести з дитиною переговори. Дитина повинна бачити, що її голос має значення.

Читайте також