Від тривоги до дії: як змінити внутрішній діалог

Коли майбутнє здається непередбачуваним, ми часто застигаємо в тривозі. У блозі для NV експертка зі стратегічних комунікацій і арттерапевтка Вікторія Єсауленко пояснює, як проста зміна формулювань допомагає перейти від безсилля до дії — у роботі, спілкуванні та повсякденному житті.

Між "я не знаю" і "я не знаю, і тому зроблю ось що" є величезна різниця. Одного разу, коли я тільки починала навчатися театральної імпровізації, нам дали незвичайне завдання – вийти на сцену з партнером і почати етюд без будь-яких попередньо встановлених обставин.

До цього викладачі нам вказували, які персонажі беруть участь в імпровізації чи який конфлікт на майданчику, цього ж разу не було нічого – жодної конкретики, жодного сценарію, жодної підказки. Тільки партнер навпроти і очікування залу.

Спочатку ми просто завмерли. Не тому, що не знали, що сказати, а тому, що боялися сказати "не те". Ми хотіли одразу мати правильну відповідь там, де її просто не існувало.

Та художній керівник студії вмів мотивувати. І ми почали грати. Не впевнено, не ідеально. Але почали. Не тремтіти мовчки з переляку, а щось, хоч і помилково, робити.

Ось вам уся різниця між мовою страху і мовою рішень. В одному абзаці.

Чому ми говоримо страхом

Мова страху штовхає нас туди, де стає некомфортно і де ми не маємо бути, особливо зараз.

Практика: що робити (зроби заг три пліз)!!!!!

• Якщо ви лідер або керівник

Ваша команда не чекає від вас всезнання. Вона чекає орієнтир. Коли ви кажете: "Я не можу спрогнозувати результат, але впевнений/а, що саме ось це має бути нашим наступним кроком", – ви не визнаєте слабкість, ви демонструєте керованість. Це принципово різні речі.

Спробуйте замінити фрази-туман на фрази-маяк:

• замість "побачимо" – "вирішимо, коли з’явиться X"
• замість "важко сказати" – "зараз ми виходимо з того, що…"
• замість "все може змінитися" – "якщо зміниться Y, ми зробимо Х"

• Якщо ви спікер або публічна особа

Аудиторія зчитує не тільки слова, а і ваш стан. Якщо ви самі не знаєте, куди йти, це відчувається – тривога передається. Тому перед виступом в умовах невизначеності варто відповісти собі на одне запитання: "В чому я насправді впевнений/а і що саме я точно знаю?" – хоча б щось одне. І виходити з цього.

Щоб почуватися впевнено, не треба знати все – достатньо визначити, з чого починати й куди рухатись.

1. Якщо ви просто людина в кризі (як ми всі зараз, власне)

Моя знайома Олена, яка евакуювалася з окупованого Херсона в перші тижні повномасштабного вторгнення, розповідала, що найважчим були не перші дні — там був адреналін і рух. Найважчим був місяць потому, коли вона сиділа у Львові в чужій квартирі й не могла собі відповісти на просте запитання: "Що ти робитимеш далі?" Вона казала, що повторювала собі одне й те саме: "Не знаю. Не знаю. Не знаю". Доки одного дня не записала собі в телефон три слова: "Сьогодні я можу…" І далі — що завгодно. Записатися на курси. Зателефонувати подрузі. Вийти на прогулянку. Дрібниця. Але дієслово змінило все.

Психологи, які працюють з людьми в кризі, помітили просту закономірність: із заціпеніння швидше виходять не ті люди, що знайшли відповіді, а ті, що знайшли дію. Будь-яку. Навіть мінімальну. Не "я знаю, що буде", а "я знаю, що зроблю сьогодні вранці".

Не треба знати все. Але спробуйте відстежити, якою мовою ви говорите з близькими та із собою. Якщо у вашому внутрішньому монолозі немає дієслів, що позначають конкретну дію, — це сигнал. "Усе погано. Невідомо. Страшно" — це опис стану. "Що я можу зробити, щоб це змінити" — це вже рух.

Одне дієслово конкретної дії в реченні повністю змінює його енергію.

Імпровізатори це знають давно. Сцена не чекає, поки ти будеш готовий. Ти просто виходиш і починаєш, бо ти ніколи не будеш готовим більше, ніж є тут і зараз.

Невизначеність – це тригер. Мозок не розрізняє "Я не знаю, що буде з проєктом" і "Я не знаю, що за кущем". В обох випадках він вмикає режим виживання, який комунікує дуже впізнавано. Ми або замовкаємо: "Не буду говорити, поки не знатиму точно", або говоримо занадто багато і слова стають схожими на густий дим, у якому нічого не розібрати, або починаємо говорити мовою катастрофи: "Невідомо, чим і коли все закінчиться", "Усе змінюється на гірше", "Ми нікому не потрібні й нам ніхто не допоможе", – фрази, які й технічно неправдиві, і залишають співрозмовника наодинці з тривогою, яку ми щойно підсилили.

Мова страху штовхає нас туди, де стає некомфортно і де ми не маємо бути, особливо зараз.

Практика: що робити

• Якщо ви лідер або керівник

Ваша команда не чекає від вас всезнання. Вона чекає орієнтир. Коли ви кажете: "Я не можу спрогнозувати результат, але впевнений/а, що саме ось це має бути нашим наступним кроком", – ви не визнаєте слабкість, ви демонструєте керованість. Це принципово різні речі.

Спробуйте замінити фрази-туман на фрази-маяк:

• замість "побачимо" – "вирішимо, коли з’явиться X"
• замість "важко сказати" – "зараз ми виходимо з того, що…"
• замість "все може змінитися" – "якщо зміниться Y, ми зробимо Х"

• Якщо ви спікер або публічна особа

Аудиторія зчитує не тільки слова, а і ваш стан. Якщо ви самі не знаєте, куди йти, це відчувається – тривога передається. Тому перед виступом в умовах невизначеності варто відповісти собі на одне запитання: "В чому я насправді впевнений/а і що саме я точно знаю?" – хоча б щось одне. І виходити з цього.

Щоб почуватися впевнено, не треба знати все – достатньо визначити, з чого починати й куди рухатись.

• Якщо ви просто людина в кризі (як ми всі зараз, власне)

Моя знайома Олена, яка евакуювалася з окупованого Херсона в перші тижні повномасштабного вторгнення, розповідала, що найважчим були не перші дні – там був адреналін і рух. Найважчим був місяць потому, коли вона сиділа у Львові в чужій квартирі й не могла собі відповісти на просте запитання: "Що ти робитимеш далі?". Вона казала, що повторювала собі одне й те саме: "Не знаю. Не знаю. Не знаю".

Доки одного дня не записала собі в телефон три слова: "Сьогодні я можу…" І далі – що завгодно. Записатися на курси. Зателефонувати подрузі. Вийти на прогулянку. Дрібниця. Але дієслово змінило все.

Психологи, які працюють з людьми в кризі, помітили просту закономірність: із заціпеніння швидше виходять не ті люди, що знайшли відповіді, а ті, що знайшли дію. Будь-яку. Навіть мінімальну. Не "я знаю, що буде", а "я знаю, що зроблю сьогодні вранці".

Не треба знати все. Але спробуйте відстежити, якою мовою ви говорите з близькими та із собою. Якщо у вашому внутрішньому монолозі немає дієслів, що позначають конкретну дію, – це сигнал. "Усе погано. Невідомо. Страшно" – це опис стану. "Що я можу зробити, щоб це змінити" – це вже рух.

Одне дієслово конкретної дії в реченні повністю змінює його енергію.

Невизначеність нікуди не дінеться. Особливо зараз, особливо в тій ситуації, в якій ми знаходимось. Тому ми маємо завжди пам’ятати, що між "я не знаю" і "я не знаю, і тому зроблю ось що" є величезна різниця, яка дає можливість жити повноцінне, якісне та корисне життя, плануючи та втілюючи заплановане, хай навіть і малесенькими кроками: "Я не впевнена, що під час обстрілу в наш будинок не прилетить, тому краще піду в укриття, або хоча б буду спати в коридорі", "Я боюся за чоловіка, який на фронті, тому задоначу і це дасть мені розуміння, що я — помічна"; "Я не знаю, що буде далі з навчанням моєї дитини, тому найму для неї репетитора з англійської".

Імпровізатори це знають давно. Сцена не чекає, поки ти будеш готовий. Ти просто виходиш і починаєш, бо ти ніколи не будеш готовим більше, ніж є тут і зараз.

Читайте також

Як не потрапити під чужий вплив: 15 маніпуляцій, які ми часто не помічаємо

Перемовини без компромісів: як українці інтуїтивно опанували техніки ФБР

Джерело фото Depositphotos

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram