Діти, що ростуть одні в батьків, і ті, хто має братів чи сестер, розвиваються по-різному, у кожного типу родин є свої ризики — одна дитина може стати «домашнім тираном», а коли дітей декілька, то вони можуть жити у боротьбі за «місце під сонцем», тобто увагу батьків. Підлітковий та сімейний психолог, психотерапевт Дана Нечипорук, мама трьох синів, розповідає про особливості психіки братів та сестер, про свої підходи до виховання, а також дає корисні для розвитку батьків і дiтей вправи.
У мене троє синів, старшому Кирилові 13 років, середньому Левку — шість, він пішов в перший клас, і молодшому Данилові за місяць буде п’ять. Мій тато має брата, мама теж, і якщо їх поставити поруч, то видно, що вони родичі. А про моїх дітей такого взагалі не скажеш. У них і характери, і темпераменти різні. При цьому мої сини – чудова ілюстрація теорії формування психотипу особистості під впливом почерговості народження. У дорослих клієнтів я часто можу сказати, чи вони народилися старшими чи молодшими, інколи навіть вгадую, чи у них брат чи сестра.
Феномен старшої дитини в тому, що вона була центром родини, домашнього всесвіту, а з народженням наступної її зрушують з п’єдесталу. Батьки часто кажуть, що треба в першу чергу займатися меншою дитиною, бо вона ж маленька. Також кажуть: «Ти ж старший, поступися». І це означає травми для старшої дитини, що їх потім важко прибирати навіть у дорослому віці. Їй треба обов’язково виділяти частину родинного «царства».
У другої дитини найчастіше характер буде протилежний старшій. Тому що підсвідомість, ящуровий мозок – адаптивна система, дитина приходить у вже сформовану систему родини і знаходить там своє місце. Якщо старша дитина спокійна, врівноважена, допомагає батькам, то молодша буде звертати увагу батьків істериками, скандалами. Це можна вирівняти, якщо розділити «царство», пояснити всім, як ми живемо в сім’ї. Це в ідеалі має зробити тато або інша старша людина в родині. Якщо це зробити, то за місяць у дітей схема вирівнюється, у своїй практиці я бачу чудові результати такого підходу.
Якщо народжується третя дитина, то найгірше середній. Він – не отой крутий, класний старший брат чи старша сестра, якій все можна, і вона все може. Середній дитині дуже важливо, щоб старша його полюбила, взяла в свою «зграю». А старший цього не хоче, бо ця дитина змістила його «з трону». Часто найгірші конфлікти відбуваються між старшою і середньою дитиною, якщо їх троє. При цьому середній не отримує стільки любові, бо вже є молодший. Часто середня дитина істерична, нервова, погано стримується.
Молодша дитина вибере те, чого ще немає в родинній схемі. У мене старший син класичний сангвінік, середній – більш істеричний холерик, а молодший вибрав спокійний позитив. Також він компенсує свій статус «директорською» манерою спілкування. Весь час питає, що ми робимо, а чому ми це робимо, а ми впевнені в тому, що ми робимо? Він намагається контролювати хоча б щось у реальності.
Звичайно, якщо дітей гарно підготувати, то ці кризи черговості народження не будуть такими гострими. Часто батьки не роблять цього, можуть, наприклад, розказати, що у мами в животі, а для дитини це повна абстракція. Якщо їй у цей час 5-6 років, і вона вважає себе центром всесвіту, а тут про неї забувають, то в цьому випадку діти стають істериками, з припадками, нічними жахами.
Якщо у вас троє дітей, то необхідно виділяти хоча б годину на тиждень, щоб побути тільки з однією дитиною. Якщо ви не можете дома, то виходьте у місто і проводьте час тільки удвох. Дітей треба витягнути з системи, щоб у неї розслаблялися психічні контакти і конкуренція. Поза схемою ви можете дізнатися найбільші потреби і проблеми цієї дитини, бо у звичному родинному середовищі вона змагається за увагу, за своє місце чи просто з братом, сестрою, і тому батьки часто пропускають проблеми дітей.
Я намагаюся зробити так, щоб провести час окремо з кожним сином. У будні дні, наприклад, старшому дістається час о 9-й вечора, коли менші лягають спати. При цьому всім дістається увага у вигляді питань:
Як пройшов день? Що нового? Що найбільше сподобалось? Що не сподобалось? Чого ти хочеш? Чим тобі допомогти?Ці питання я ставлю по дорозі у школу чи садочок і по дорозі звідти. Я кожному ставлю ці питання, і кожному даю слово. Я попереджаю, що зараз я спитаю у Кирила, потім у Левка, а потім буде Данька, або ж починаю з молодшого і йдемо до старшого. Буває так, що хтось більше збуджений, їм ще стримуватись важко, тож я починаю з нього.
Треба з обережністю казати дітям про їх статус – наприклад, «ти ж молодший, ти не можеш чогось робити». Дитина одразу це схоплює і намагається маніпулювати. З жартами треба бути обережними, треба розповідати коректно, вказувати правила – їх діти насправді дуже люблять, з правилами їм набагато легше, і, навпаки, вони дуже ображаються, якщо ти граєш не за правилами.
Я використовую схему з топ-менеджменту: розставляю пріоритети, що для мене важливо, що надзвичайно важливо. Якщо у вас період будування кар’єри, то так собі чесно і зізнайтесь у цьому. Це не означає, що крім кар’єри у вашому житті нічого не буде. Далі важливі правильний тайм-менеджмент і коучинг.
І коли з’являється список дій, його прекрасно можна розписати на тиждень, скласти графік – в день годину на літературу, годину на соцмережі, 15 хвилин на фізичні вправи. Цю роботу самому зробити дуже важко, треба проговорити з кимось. Дуже часто до мене приходять і ставлять завдання кожен день займатися спортом, собою, окрім родини і роботи, і ми разом це плануємо.
Спілкування з дітьми – те саме, що читання, його можна організовувати всюди, де ви їдете. Перевірити фейсбук можна і пізніше або ж коли ввечері ви почитали дітям книжку і чекаєте, коли вони заснуть. От тоді тихенько можна й соцмережі перевірити. Не треба робити це за обідом, коли ви можете поспілкуватися. Для дітей традиції, сімейні ритуали дуже корисні. Ми з дітьми разом готуємося до вечері, робимо одну спільну справу і маємо результат. На приготування вечері ми витрачаємо годину, коли у кожної дитини є свій обов’язок – хтось ріже хліб, хтось розставляє посуд. 15 хвилин ми їмо, а потім розмовляємо, і цей час проводимо якісно.
Але батькам необхідно усвідомлювати свої потреби і бажання. Наприклад, коли я розумію, що втомлена, то не буду з дітьми гратись або читати їм книжку, бо я буду сердитись. Але не вони причина. Тоді я увімкну мультик, і поки вони його дивляться, я вип’ю чаю, почитаю свою книжку, поспілкуюся з кимось.
Якщо дуже боляче, чоловік може плакати. Якщо сталося щось трагічне, погане, сумне, хлопчик може плакати, це нормально, ці емоції народжуються у всіх людей. Коли мене питають про те, що я ж, напевне, хотіла дівчинку, я встигаю перша сказати, що дівчат не дають, і всі починають сміятися. В гештальті одна з важливих тем – це витримування своїх кордонів, тому людям на неделікатнi запитання я люблю відповідати саркастично. Наприклад, «якби я хотіла дівчинку, я пішла б на біогенетика». Коли кажеш таке з серйозним обличчям, у людей шок, вони не розуміють, що відбувається. Ти ж маєш ридати і казати, що так хотіла дівчинку, а погані люди в пологовому дали тобі хлопчика. До речі, всі питання до чоловіка, якщо говорити про біологію. Насправді, ефективно ставити зустрічні питання і цікавитися, що люди робили, щоб народити дівчинку. Колись були модні статті з порадами їсти полуничне морозиво і банани, щоб була дівчинка. Я уявляю, як хіміки і біологи всього світу сміялися з цього.
Був момент, коли я задумалась про виховання хлопчиків, тоді молодшому було трохи більше року. У нас було дві няні, бо у мене був проект, і я вийшла на роботу раніше, працювала за гнучким графіком. Якось я прийшла додому, побачила, як одна няня несла молодшого в ванну, а друга годувала середнього ложкою. А обидва вже могли самі це робити, тим більш в ванній у нас є сходинка, щоб дитина могла сама піднятися і вмитися. І тоді я вирішила, що жінки занадто м’які у виховання, і знайшла чоловіка на їх посаду. А потім у хлопців був тренер-гувернер. З восьми-дев’яти років хлопців повинен виховувати чоловік. А мама має підтримувати, любити і примушувати робити все самостійно, нічого не забирати з рук.
Дідусь з бабусею дуже балують внуків і псують мою педагогіку, ми місяць сперечались про те, чи треба трирічну дитину годувати з ложки. Якось мій тато це робив, і я сказала йому: «Уяви, що твоєму внукові 18 років і тобі треба надягти йому презерватив». Тато одразу заспокоївся і дозволив дитині їсти самій. Треба думати, як ваші вчинки відобразяться на дитині, в її самостійності, у дорослому житті. Це має зупиняти батьків від надмірного піклування.
Я хочу, щоб мої сини мали розвинену уяву, щоб вони щось могли придумувати і самі себе розважати. Також я хочу, щоб вони вміли включати мозок, щоб він працював. Дуже багато речей робляться бездумно, автоматично. Коли ви – доросла людина, у вас багато роботи, добре, коли у вас є автоматизовані прийоми, це економить психічну силу, енергію. Але ця автоматизація з’явилася після того, як ви десять років напружувалися в школі і як мінімум п’ять навчалися у вузі, ваш мозок вже вміє збирати, аналізувати, використовувати інформацію. З дітьми треба зробити те саме, і в еру гаджетів це складніше, цей процес треба організовувати специфічно.
Наприклад, якщо вам навіть дуже незручно стояти у черзі, краще не давати дитині гаджет «на заспокойся», а зробити так, щоб вона постояла, пороздивлялася людей. Візуальні спостереження добре розвивають мозок. Ви можете поговорити, розказати віршики. Коли мені кажуть, що немає часу на спілкування з дітьми, я не вірю – завжди можна знайти хоч трохи у таких ситуаціях, у черзі чи по дорозі.
Включати мозок дуже складно, для кожного віку є свої способи це робити. Але хочу попередити батьків: дітей до п’яти років навчати немає сенсу. Вони все зроблять, все можуть, у них дуже лабільний, чудовий мозок, швидка побудова нейронних зв’язків! Але в шість років дитина вам скаже: я не буду це робити, я вже все вмію, мені нудно. Не треба вчити математику, читання, писати – діти до цього не готові, і найцікавіше, що потім з’являється ефект нудьги. А вчителька працює в старій схемі, вона не буде індивідуально вчити дитину, і гаджета в неї нема.
Найкраще тренування для нервової системи дорослих – концентрована увага на початку медитації, коли розслабляєш тіло, — це як фізична вправа, яка поєднує мозок і тіло. Для дітей ефективніше діють танці – повторення певних рухів один за одним під ритмічну музику, — це розвиває кору мозку. Дітям до восьми років хореографія в будь-яких дозах дуже корисна.
З десяти років і до 16-ти з дитиною треба поводитися, як детективу – якщо ви від неї чогось хочете, то тільки питаннями її треба «вирулювати» на необхідний вам висновок. Якщо ви директивно будете вказувати, чого хочете, діти вам будуть тільки суперечити і робити навпаки. Найкраще, коли підліток сам прийде до потрібного висновку. Так, ви на це витрачатимете 10-15 хвилин кожного дня, але потім зекономите місяці сварок і непорозуміння. Батьки не повинні боротися проти дитини, вони мають бути на її боці і разом вирішувати проблеми.