“На змагання?”, ‒ питає охоронець біля огорожі. На будівлі напис ‒ “Школа”.
“А часто у вас тут змагання?”
“Та безперестанку. І в суботу, і в неділю. Постійно хтось ходить”.
Втім, сьогодні в київському НВК “ОРТ” 141 не змагання, а хакатон. Явище, яке в голові рідко поєднується зі словом “школа”.
Хакатон означає, що сюди приїхали одинадцять команд (по чотири дитини в кожній) з різних міст України, ще одна з Молдови, і тринадцята – поза конкурсом ‒ складена з вчителів. Усі вони впродовж трьох днів створюватимуть проекти, які мають вирішити проблеми безпеки.
Проекти мають бути інноваційним, учасникам кажуть ні в чому себе не обмежувати – різноманітні датчики, які можуть спасти на думку учням та вчителям, у школи є.
“Якщо вам зручно сидіти за столами – це ваше право, можете не пересідати”, ‒ жвавий чоловік у червоній футболці вибігає з мікрофоном на сцену в залі.
Директор Юрій Григорович
Юрій Григорович у футболці мало нагадує директора, а зал ‒ школу. Два рядки колонок, які звисають над сценою, роблять її непристойно сучасною.
Хакатон тут не перший, а вже третій. З попереднього на сцені видно макет проекту-переможця: маленький картонний будинок. Над дверима в нього – камера, під – супер-килимок, на якому треба вводити пароль, щоб двері відчинились. Якщо пароль неправильний, власник будинку отримає повідомлення з фотографією потенційного злодія.
“Я хочу, щоб наш третій хакатон перетворився у фестиваль стартапів, у фестиваль ідей, які продаються”, ‒ каже напутнє слово вже інший чоловік у такій самій червоній футболці і окулярах.
Його звати Сергій Миколайович. Він заступник директора і вчитель інформатики. У його маленькому кабінеті ‒ маленькі рóботи: на підвіконні, на столі і підлозі. Останні ще навіть не складені.
“Коли нам допомогли придбати першого робота, я казав: “Замість документи писати, ти сидиш граєшся!”, ‒ пригадує директор Юрій Григорович. ‒ Це дійсно так виглядало. Сергій Миколайович тоді відповів: “Це ви незрозуміло чим займаєтесь, а я розвиваю навчальний заклад”.
Учитель інформатики Сергій Миколайович. Фото: з Facebook-сторінки школи
Розвиток у напряму STEM (science, technology, engineering, mathematics) почався задовго до того, як у школі дізналися про цю абревіатуру. І триває вже 17 років, які Сергій Миколайович тут працює.
На базі ліцею працює мережева академія Cisco, де учні старших класів можуть отримати кваліфікаційну підготовку у сфері апаратного забезпечення комп’ютера та комп’ютерних мереж, налагоджено співпрацю з Oracle (розробник програмного забезпечення для організацій, великий постачальник серверного обладнання) і Mіcrosoft. НВК входить до міжнародної єврейської освітньої мережі Word ORT.
Школа веде своє дослідження про те, як впливає на їхніх учнів навчання з технологіями, але результатами поки ділитися не готова.
Якщо запитати в Сергія Миколайовича, як це все (курси з робототехніки, мікроелектроніки, робота з 3D-принтерами) можливо в комунальній школі, він відповість, що складових є три: кадри, гроші і щоб ніхто не заважав. Але додасть, що теж скаржиться на недостатню кількість обладнання.
“Ось вчора створював робота. $1200 ‒ комплект. А мені на групу з 18-ти учнів треба дев’ять. І це тільки одна тема курсу…”
“Є три чинники, аби нові технології потрапили в школу: кадри, гроші і щоб ніхто не заважав”.
До кабінету Сергія Миколайовича заходить жінка і простягає документи:
“Що з цим робити?”
“Скажи, що це десять моторів на хакатон”.
“Бухгалтерія вас ненавидить. Просили передати!”
“Ось вона ‒ реальність нашого життя, ‒ сміється Сергій Миколайович. ‒ Я багато хочу, а бухгалтерія ненавидить”.
Хакатони для Сергія Миколайовича ‒ тільки один з елементів навчання. Важливий, бо дає можливість поєднати знання з різних предметів і робить крок в сторону від звичної класно-урочної системи.
Методику проведення хакатону розробила Академія Cisco, а фінансує ‒ World ORT (ця освітня мережа також надає чимало обладнання для школи).
“Перший день для хакатону, ‒ пояснює Сергій Миколайович, ‒ основний. Якими б технічними навичками діти не володіли – все можна провалити, якщо нема ідеї”.
17 років тому Юрій Григорович і Сергій Миколайович працювали в технологічному ліцеї, але слово “технологічний” вміщало в собі щось на зразок “трудового навчання”. (Ліцей об’єднався зі школою у НВК два роки тому). Враховуючи міжнародний досвід і з допомогою World ORT, найперше ліцей взявся модернізувати поняття інформатики.
За рік з’явилися профільні курси, які потім переросли в назви спеціалізацій. Так вчителі написали й затвердили програми з веб-дизайну, архітектурного і ландшафтного проектування, згодом ‒ ІТ в бізнесі і економіці, 3D-моделювання.
“Якщо думаєте, що в Ізраїлі палаци – помиляєтесь. Там стенд, на який вішають оголошення, ‒ з ковроліну, а кожна дитина сидить з наборчиком – дослідницькі роботи проводить”
Більше тридцяти тутешніх учителів мають сертифікат Microsoft. У тому числі ‒ і директор Юрій Григорович. Хоча до 2000-го року нічого, окрім “вкл” і “викл”, як він сам каже, не знав.
“Тому коли розказують, що хтось не може навчитися, ‒ вимовляє різко, – це дурниця”.
“І це у вас всі такі вчителі молодці, чи довелося застосувати адмінресурс?”, ‒ запитую.
“Я нікого не примушував. Але знаєте, як всі вчителі сіли за комп’ютер? Дуже просто! Ми ввели електронний журнал (ще на початку 2000-х років ‒ ред.). Взагалі вкладати гроші треба в освіту, а не у фарбу. Я це зрозумів, коли вперше побував в Ізраїлі. Якщо думаєте, що там палаци – помиляєтесь. Там стенд, на який вішають оголошення, ‒ з ковроліну, а кожна дитина сидить з наборчиком – дослідницькі роботи проводить”.
Приміщення НВК справді, не зважаючи на різноманітне передове обладнання, виглядає доволі аскетично.
“Знаєте, коли вони вчора пішли зі школи? Десь о 23:00”, ‒ вражається директор.
В останній, третій, день хакатону, за півгодини до презентації проектів, команди підклеюють макети і перевіряють роботу датчиків.
У кожної команди є п’ять хвилин на презентацію проблеми, винайденого рішення і бізнес-плану. Після ‒ потрібно знайти відповіді на запитання журі.
Журі хакатону
У журі ‒ десять осіб, серед них ‒ представники Sikorsky Challenge, фестивалю Mini Maker Fair, Cisco, HUB 4.0. та інших структур.
Найчастіше журі допитується, чи аналізували команди схожі винаходи, чи уважно дослідили ринок, чи можуть пояснити унікальність винаходу і чи працюватиме він, наприклад, в інших кліматичних умовах.
Ідеї у команд найрізноманітніші: від ошийника для собаки з вбудованими камерами (крім проблеми безпеки – можна на старості літ дивитися, як ви жили з собачкою) до активації зброї через відбиток пальця.
Перемогла, зрештою, команда з Чернівців з проектом, який вирішував проблему неосвітлених пішохідних переходів ‒ “Освітлена зебра ‒ безпечна зебра”.
У цій школі швидко звикаєш до маленьких роботів, які часом їдуть коридором, і дітей, які за ними слідують.
Юрій Григорович не уявляє роботу з сучасними дітьми без технологій. Каже, що це неможливо. Тому перші його уроки геометрії починаються зі слів “дістаємо смартфони і вводимо в Google “геометрія”. Підручники ховаємо”. (Бо з підручниками, каже, ‒ як без технологій. Себто неможливо).
“Ці діти, які задіяні в змаганнях з робототехніки, беруть участь у хакатоні, мають інший підхід до вивчення тем і вирішення задач. Я можу дати їм сайти та задачі і починати наступні уроки не з пояснення матеріалу. Це інша мотивація. Вища самоорганізація і зацікавленість. Це формування компетенцій, про які зараз багато говорять”.
Схоже думає і Сергій Миколайович. Він теж жодного уроку не працював за підручником інформатики. Теж вимовляє оте “не-мож-ли-во”. Матеріал дає з сучасних книг й інтернету. Щось перекладає, щось адаптує. Домашніх завдань не дає.
“Перші уроки геометрії починаються зі слів “дістаємо смартфони і вводимо в Google “геометрія”.
“У старших класах викладаю теорію моделювання та анімацію. Чотири години на тиждень. Учні мають можливість працювати поза уроками (вони приходять попрацювати самостійно, бо хочуть ‒ ред.). Але це їхні власні цілі і завдання. Можете ‒ будь ласка. Я не змушую”.
Веб-дизайн, ІТ в економіці та бізнесі, мікроелектроніка і робототехніка. А ще ‒ відеомонтаж, знімання фото та відео. Як учитель знає, що потрібно дітям?
“Я дивлюсь, що потрібно на ринку. Мені не потрібно питати, що вони хочуть. Я знаю що. Наша школа відкрита сім днів на тиждень. Я, звісно, увесь час тут бути не можу. Тому діти працюють й самі”.
“Ці діти обізнано обирають спеціальності, ‒ зауважує директор. ‒ Ставлять запитання: “навіщо”, “що буде далі”, “що я з цього отримаю”? А я випускникам кажу, важливо не куди ти вступиш, а чи будеш отримувати від роботи задоволення“.
Надія Швадчак, Нова українська школа
Фото ‒ автора