Найсвіжіші рейтинги показують ефективність освітньої системи Сінгапуру. Випускники шкіл міста-держави мають чудові знання і спроможні працювати в умовах мінливої світової економіки та нової промислової революції. Так, за даними останнього звіту PISA (Programme for International Student Assessment), у якому оцінюють здібності учнів з країн – учасниць Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Сінгапур перевершив усіх за показником наукових знань молоді. Крихітна держава обігнала в рейтингу Японію, Естонію, Фінляндію і Канаду, які роками утримували першість за цим напрямком. Причому 24% всіх учнів та студентів Сінгапуру є одними з найбільш науково підкованих (рівні 5 і 6) – це втричі перевершує середній показник по ОЕСР. Такий рівень, згідно з рейтингом, свідчить про те, що учні із Сінгапуру досить кваліфіковані для самостійного творчого застосування на практиці здобутих знань у стандартних і незнайомих ситуаціях – тобто готові до життя з усіма його несподіванками. Чи не цього бажають своїм дітям усі батьки?
Багато експертів говорять про те, що сьогодні учні мусять передусім не вивчати дисципліни, а опановувати навички навчання як такого, щоб у подальшому мати змогу займатися самоосвітою, мати задатки креативного і критичного мислення. Раніше ми наводили дані Всесвітнього економічного форуму щодо соціального і емоційного навчання, які підтверджують цю думку. І, очевидно, Сінгапур уже зміг успішно впровадити систему освіти, яка допомагає нинішнім школярам здобувати необхідні навички і знання. Як же їм вдалося цього досягти?
Головне надбання Сінгапуру – це його громадяни. Мініатюрна держава не може похвалитися великими територіями для сільськогосподарських угідь або масовим видобуванням корисних копалин, тому Сінгапур зосередився на послугах і високотехнологічних галузях, що дають великий прибуток без потреби значних виробничих площ. Основою потужної економіки країни стали фінансовий сектор, фармацевтика, обслуговування суден, хімічна промисловість, офшорна переробка нафтопродуктів і низка інших галузей промисловості, де найважливіші – люди.
Саме тому, чітко усвідомивши свої переваги й недоліки, держава свого часу взяла жорсткий курс на розвиток інтелектуального потенціалу дітей та молоді. Причому деякі заходи й висловлювання членів уряду Сінгапуру, який розпочав довгий шлях, були аж надто ризикованими. Наприклад, 1983 р. під час перепису населення з’ясувалося, що жінки з вищою освітою виходять заміж рідко (читай: менше народжують дітей з хорошими генами), а сімейних пар, де обоє мали вищу освіту, менше третини (при тому, що половину випускників вишів складали жінки). Тоді прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю дуже різко закликав чоловіків з освітою женитися на освічених жінках. Таким чином було зроблено натяк на те, що громадянам Сінгапуру бажано проходити певну «селекцію», щоб середній рівень інтелекту по країні зріс. Природно, такі заяви спричинили галас і заворушення, впоратися з якими мало агентство соціального розвитку, створене урядом. Але це трохи інша історія.
Сферою освіти в Сінгапурі завідує профільне міністерство, під орудою якого було розбудовано освітню систему держави. Головним пріоритетом своєї діяльності цей орган вважає не власне освіту дітей, грамотність чи якісь інші, здавалося б, очевидні цілі. Ні, на чільне місце міністерство поставило допомогу учням у самовизначенні: завдання школи Сінгапуру – допомогти учням виявити власні таланти, розкрити весь їхній потенціал, а також розвинути потяг до навчання, який сьогоднішні діти пронесуть через усе життя і здобуватимуть нові знання та навички за потреби.
Також цікаві результати, яких хочуть домогтися в Сінгапурі на різних стадіях навчання. Наприклад, учні, що закінчили початкову школу, мають освоїти такі навички:
– відрізняти добро від зла;
– знати свої сильні риси та зони росту;
– бути здатними співпрацювати, ділитися і піклуватися про інших;
– мати живий інтерес до світу;
– вміти чітко думати й чітко висловлюватися;
– пишатися своєю роботою;
– мати здорові звички і знатися на мистецтві;
– знати й любити Сінгапур.
Після закінчення середньої школи сінгапурські учні мають відповідати таким вимогам:
– мати моральну цілісність;
– вірити у свої можливості й бути здатними адаптуватися до змін;
– уміти працювати в команді та проявляти емпатію;
– бути творчими особистостями й мати допитливий розум;
– вміти приймати інші точки зору і ефективно спілкуватися;
– бути відповідальними за своє навчання;
– насолоджуватися фізичною активністю і любити мистецтво;
– вірити в Сінгапур і розуміти його цінності.
А після закінчення вишів і установ середньої спеціальної освіти студенти повинні:
– мати силу духу, щоб відстоювати правду;
– бути стійкими до негараздів;
– бути здатними до міжкультурної співпраці та бути соціально відповідальними;
– бути інноваційними та заповзятливими;
– бути в змозі мислити критично і захищати свою точку зору;
– бути цілеспрямованими у прагненні досконалості;
– вести здоровий спосіб життя і цінувати естетику;
– пишатися тим, що вони сінгапурці, розуміти місце Сінгапуру в світі.
Всі перелічені вище цілі, які стоять перед системою освіти в Сінгапурі, входять до єдиної доктрини, яку в країні називають DOE – від англійського Desired Outcomes of Education, тобто «бажані результати навчання». Уперше сформульовані 1997 р., принципи доктрини не так пропагують «шкільні» цінності – знання предметів, добрі оцінки тощо, як окреслюють якості, котрі повинна мати цілісна особистість у мінливому сучасному суспільстві.
За допомогою доктрини Міністерство освіти намагається закласти в учнівській молоді такі якості, як відповідальність, почуття власної гідності, повагу до інших і здатність співпрацювати. У Сінгапурі вважають (і в цьому є раціональне зерно): якщо учень, та й загалом людина, морально і фізично – здорова особистість, він легко досягне успіхів у обраній дисципліні, науці, певному виді діяльності. Цікаво, чи не так?
Міністерство освіти Сінгапуру так наголошує на розвитку особистісних якостей через те, що нове століття кидає нові виклики, які неможливо ігнорувати. Керівництво країни чітко розуміє, що зміни у світі, й особливо в Азії, яка переживає економічний і технологічний розквіт, вимагають серйозної уваги. Серед таких факторів називають глобалізацію, демографічні аспекти (зростання кількості населення, мегаполісів тощо), впровадження нових технологій – «цифровізація» планети. Щоб Сінгапур не загинув у нерівному бою з новими випробуваннями, а використовував глобальні зміни собі на користь, систему освіти побудовано навколо певних компетенцій (умінь і навичок), названих у країні «Компетенції XXI століття».
В основі всієї системи компетенцій лежить ядро цінностей:
– повага – якість, що допомагає дитині розуміти власну цінність і цінність інших людей;
– відповідальність – розуміння учнями боргу перед собою, родиною, своєю громадою, нацією і всім світом;
– чесність – цілісне розуміння етичних принципів, сила духу в обстоюванні того, що дитина вважає правильним;
– турбота, доброта і співчуття;
– гнучкість – емоційна сила, оптимізм, винахідливість і здатність протистояти життєвим викликам;
– гармонійність – пошук внутрішнього щастя, відчуття спільності із соціумом, розуміння багатокультурного світу.
На базі ядра цінностей вибудовуються соціальні та емоційні навички:
– самосвідомість – розуміння власних емоцій, сильних і слабких рис;
– самоконтроль – вміння контролювати емоції, мотивувати себе, здатність до самодисципліни;
– соціальна свідомість, розуміння різниці між людьми, співпереживання і повага до інших;
– управління відносинами шляхом ефективної комунікації, спільне розв’язання проблем, надання допомоги;
– відповідальне прийняття рішень із розумінням особистих, моральних і етичних аспектів ситуації.
На базі навичок і цінностей народжуються нові вміння:
– Громадянська грамотність, глобальна поінформованість і міжкультурні навички – це важливі компетенції, які допомагають молодим громадянам Сінгапуру адаптуватися у космополітичному суспільстві, котре дедалі більше схильне до глобалізації. Не втративши ідентичності, сінгапурці повинні мати змогу вільно працювати в інших країнах, ефективно співпрацювати з представниками інших верств суспільства, рас і народностей. У багатонаціональній країні з кількома державними мовами це надто важливо.
– Критичне мислення і винахідливість – крім когнітивних навичок, таких як оцінювання варіантів вирішення, це і здатність до пошуку нетрадиційних рішень, а також важлива якість – не боятися помилок.
– Комунікація, співпраця та інформаційні навички – це не тільки особливості спілкування та обробки інформації, що з’явилися із проникненням інтернету в усі аспекти життя, але також здатність захищати себе від кіберзагроз, розуміти етичні моменти глобальних систем комунікації, відрізняти неправдиву, незначущу інформацію від корисної та істинної. Сюди відносять і здатність ефективної комунікації в реальному світі.
Для впровадження цієї всеосяжної доктрини Міністерство освіти Сінгапуру вжило заходів, які мали допомогти кожному маленькому громадянину міста-держави вирости, як це належить за всіма канонами, гармонійною особистістю – освіченою, морально стійкою, здоровою.
Батьки залучені до процесу розвитку дітей, але не втручаються у навчальні плани та життя школи. Однак у самих школах панує найсуворіша дисципліна: в деяких випадках можуть застосовувати жорсткі дисциплінарні заходи – аж до тілесних покарань, за що міжнародні громадські організації періодично засуджують школи Сінгапуру.
Освіта тут обов’язкова для всіх, бідних і багатих. Щоб діти всіх верств населення невеликої країни відчували свою важливість для Сінгапуру, крім приватних шкіл, які почасти субсидує уряд, тут створено потужну мережу державних навчальних закладів. Усі вони відповідають вимогам доктрини DOE і достатньо профінансовані, включно із фізичним вихованням та навчанням художніх дисциплін. Кожна школа оснащена всім необхідним, щоб виховати найкращих. Цьому сприяє і викладацький склад.
Учителі мають великі можливості для саморозвитку, добре забезпечені на роботі й у побуті – їм створюють всі умови для того, щоб вони підтримували високі стандарти освіти. Державну доктрину і навчальні програми не обговорюють. У різних школах нема «різнобою» – всі й кожна з них мають бути зразком, чого, в принципі, вдалося домогтися за роки впровадження цієї практики.
Оцінювання учнів, як і самі навчальні програми, дуже прозоре. На тлі загальної налаштованості на саморозвиток, культивування власних талантів кожним учнем і розуміння своєї ролі в суспільстві діти мають зрозумілі орієнтири, до яких із задоволенням рухаються.
Як і у фінській школі, освіта в Сінгапурі доволі практична, якщо не прагматична: «голі» дисципліни не викладають – кожна навичка, кожен аспект знань прив’язують до завдань реального життя. У кожному пункті навчального плану є фактори для розвитку критичного мислення і творчого підходу, коли на одне питання може бути кілька відповідей, і все – правильні. Дітей не обмежують у тому, що стосується пізнання, навпаки, їм відкривають широкий горизонт, який показує все розмаїття світу.
Але найбільш незвично те, що в Сінгапурі культивують меритократію: принцип управління, коли найдостойніший член конкретної спільноти здобуває владу, а нагорода знаходить того, хто найбільше її заслуговує. Вільна конкуренція у школах Сінгапуру допомагає учням бачити реальні приклади винагороди за свої досягнення. Що краще вчишся – то більше можливостей тобі відкривається. Найліпші учні середніх шкіл мають реальні можливості отримати кращу вищу освіту від держави. Ця система, звісно, має свої позитивні риси, але, з іншого боку, змушує тих, хто оступився і не має жорсткого морального стрижня, міцного, стійкого характеру, часом, зневірюватися, опускатися дедалі нижче. Тому тут дуже важливі роль учителя як психолога, робота в колективі й підтримка сім’ї та суспільства. Це також враховують у навчальних планах: не втратити уваги та зацікавленості жодного учня.
У хитросплетіннях шкільної системи Сінгапуру дивує мудрість функціонерів від сфери освіти і водночас жахають можливі підводні камені жорсткої доктрини держави, яка націлилася на вибухове зростання і готова пожертвувати заради цього багато чим. Цікаві маяки, обрані для досягнення поставлених Сінгапуром цілей, варто взяти до уваги тим, хто зайнятий самонавчанням, працює у сфері освіти або виховує своїх дітей. Знову розглянуто питання про те, що в майбутньому (і тепер) найважливіше вміння навчатися, співпрацювати, критично мислити, застосовувати творчі навички, винахідливість, мати моральну гнучкість і емоційну стійкість, лишатися при цьому твердим у обстоюванні того, що вважаєш важливим, правильним, потрібним. Вічні особистісні цінності та якості сьогодні виходять на перший план.
І звичайно, варто сказати, що освітня система Сінгапуру однозначно не підходить для повсюдного впровадження – не тільки в Україні. Сінгапур іде своїм власним шляхом, у якому сплелися культурні, національні та економічні аспекти, історія держави, особливості її розвитку та географічного розташування. Те, що може бути застосоване в Азії з її ментальністю, не годиться для Європи. Однозначно, так само варто вчинити й Україні, яка реформує систему освіти, – шукати свій власний шлях з урахуванням найкращих прикладів з усього світу, але й зважати на особливості нашого менталітету, історії, культури.