Психологиня Аніта Вайаканті про насильство над дітьми, його види і наслідки в дорослому житті. Також в цій статті Аніта пояснює, чому батьки вдаються до насильства, і чому це не має ніякого сенсу.
Фізичне насильство – це насильство, а не метод виховання дитини. Я знаю, що більшість батьків і без цієї статті розуміють всю тяжкість і неефективність цього «методу». Але є й ті, хто поки що не може знайти інший спосіб пояснення чогось дитині. І мова йде не лише про сильне побиття. Під фізичним насильством я маю на увазі й удари, і ляпаси, зокрема ляпаси по сідницях.
Але розберімося, що ж таке «насильство» і яким воно буває.
Чіткого визначення поняття «насильство= немає, але якщо розглядати його в широкому сенсі, то можна сформулювати так:
Насильство – це примусове впливання на когось із метою придушення волі та особистості жертви.
Інструменти насильства: фізична сила, образи, приниження, ігнорування, заборони та інші дії, спрямовані на руйнування та придушення особистості людини.
Яким може бути насильство?
Зараз для кожного випадку насильства визначена своя категорія – психологічне, фізичне, сексуальне, економічне, політичне тощо.
Ми зосередимося на фізичному насильстві, хоча у вихованні дітей і в їхніх стосунках із батьками часто проявляється й психологічне насильство.
Розповім, чому я вирішила написати цю статтю.
Переважна більшість моїх клієнтів чітко усвідомлюють, що бити дитину – це не вихід. Деякі зізнаються у своїх помилках і хочуть усе виправити. Але, на щастя, більшість батьків ніколи не ставали на цей слизький шлях. Думаю, мені просто пощастило з клієнтами – ви всі свідомі, залучені й, що найголовніше, готові працювати РАЗОМ, а не просто приходите з формулюванням «зробіть щось із ним». Дякую вам за це.
Нещодавно я зустрілася зі старим приятелем. Він живе за кордоном, дітей не має, але дуже свідома, розвинена, інтелігентна людина. Ми рідко обговорюємо виховання дітей чи психологію, але цього разу зайшла мова про його чотирирічну племінницю, яку він відвідував минулого літа.
За його словами, дитина активна, неслухняна, навіть зла. Меж у спілкуванні з батьками, іншими дітьми та сторонніми дорослими немає. Дівчинка б’ється: штурхає маму, тата, намагається зачепити молодшого братика (добре, що тут батьки уважні). А потім у дім приїжджає новий дорослий, якого вона не пам’ятає, хоч це і її дядько. Звісно, вона почала бити й його.
Мій знайомий не розгубився, раз сказав, що йому це не ок, другий, а на третій вдарив її по попі «не сильно» (с).
Я сиджу, очі на лоба лізуть, думаю: «Ну як так? Ти – розумна, вихована, свідома людина, а поводишся так необачно й не по-дорослому».
Не буду перевантажувати вас нашим діалогом, скажу лише одне:
Він просто не знав, що ляпас по попі не показує дитині причинно-наслідковий зв’язок, а навпаки – провокує злість і агресію. Більше того, цей ляпас – це прояв безсилля та дорослої некомпетентності.
Причина криється в п’яти факторах:
Сімейні традиції
«Мене так виховували, і нічого, ось яким/якою виріс/ла». Але чи означає «нормальним» = «щасливим»? Чи з радістю ви згадуєте моменти, коли вас били найближчі люди, які, за всіма нормами, повинні були захищати?
Відсутність часу та бажання виховувати
Коли батькам просто не вистачає ресурсу, вони можуть обирати найшвидший і найпростіший, хоч і неправильний метод – фізичний вплив.
Безсилля та некомпетентність
Брак знань і навичок у спілкуванні з дітьми. Такі батьки показують, що насильство – це «нормально» навіть між найближчими людьми. Але якщо дорослому можна, чому тоді дитині – ні?
Несвідома помста
Деякі батьки можуть відтворювати модель виховання, яку пережили самі, і «повертати» біль уже своїм дітям. Інші ж просто зриваються на дитині через власні невдачі та емоційне виснаження.
Психічна нестабільність
Це найскладніший і найболючіший фактор. Деяким батькам потрібні сильні емоції – і вони їх отримують через конфлікти з дитиною, а потім плачуть разом, обіймаються, вибачаються… і повторюють все знову.
І зверніть увагу: проблема не в дитині, а в батьках.
1. Не формуються особисті кордони
Дитина, яку б’ють, виростає людиною, яка не вміє захищати свої межі. У дорослому житті це може призвести до залежності від чужої думки, нездатності сказати "ні" та внутрішнього відчуття, що з її думкою не рахуються.
2. Руйнується довіра до родини – і світу
Якщо найближчі люди можуть образити, принизити чи вдарити, як тоді довіряти іншим? Дитина виростає або агресивною, або замкненою.
3. Страх породжує лише страх
Батьки можуть добитися слухняності, але це буде лише підкорення зі страху, а не свідоме розуміння правильного вибору. Крім того, страх не допомагає навчанню – дитина в стані постійного стресу просто не сприймає інформацію.
4. Короткочасний ефект
Дитина може припинити небажану поведінку через страх, але це не означає, що вона зрозуміла, чому так робити не варто. Тож з часом вона повернеться до старих звичок.
5. Агресія породжує агресію
Насильство не виховує, а лише передає модель поведінки. Дитина, яку били, ймовірно, вдаватиметься до агресії у стосунках з друзями, партнером, власними дітьми… і так по колу.
Фізичне насильство – це не виховання. Це безсилля. І його наслідки можуть бути набагато серйознішими, ніж здається.
Дитина, стикаючись із батьківською агресією, робить висновок, що всі складні ситуації потрібно вирішувати силою, агресією та залякуванням. Адже вона не вміє і не знає, як інакше.
6. Знищується самооцінка дитини
Фізичне насильство – це приниження. Дитина не може дати вам відсіч. Вона взагалі вчиться контактувати зі світом через вас.
Якщо родина ставиться до дитини агресивно (а будь-який ляпас – це агресія), то що їй чекати від зовнішнього світу?
Формується чітка установка: «Так і має бути. Світ жорстокий, а я заслуговую на це, бо я поганий«. Оточення має право мене ображати та принижувати.
7. У дитини з’являється бажання помститися
Дитина, яку виховують силою, живе в злі, страху та прагненні помститися. Часто такі діти переносять свою злість на власних дітей у майбутньому. Тобто батьки своїми діями руйнують не тільки життя дитини, а й життя майбутніх онуків. Вражає, правда?
8. Може з’явитися затримка у розвитку
Це може стати замкненим колом. Дитина з особливостями розвитку може дратувати батьків своїм «тупцюванням на місці» (це реальні слова, які я чула від батьків у центрі ранньої допомоги). Замість того, щоб навчитися взаємодіяти з нею, батьки вдаються до сили, сподіваючись, що так вона точно зрозуміє.
Що ми отримаємо? Нічого доброго.
Побиття пригнічує будь-яке бажання до розвитку, особливо у дітей із затримкою розвитку, та руйнує їхню психіку.
Такі батьки застосовують фізичну силу лише тому, що не знають або не хочуть інакше. Але фізичне покарання лише провокує ще більше непослуху.
Розумієте? Ляпас, удар, поштовх – це не спосіб пояснити дитині, що вона зробила неправильно. Це лише спосіб принизити, залякати та зламати її особистість.
Пам’ятайте: фізичне покарання – це ваша слабкість, а не сила.
Спробуйте так «виховати» свого керівника чи колегу – подивіться, що з цього вийде.
Хочете достукатися до своєї дитини? Вчіться цього!
Читайте, застосовуйте, ставайте мудрішими та усвідомленішими. Адже ви зараз виховуєте людину, психологічне здоров’я якої безпосередньо залежить від вашого ставлення до неї.
Бажаю вам терпіння та мирних методів виховання!
{{read_more|Читайте також| 6806, 4932}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram