2018 року на українську школу чекає чимало змін. Одна з них — уведення інклюзивної освіти. Це означає, що у звичайних класах, в одному кабінеті з нашими дітьми будуть навчатися діти з особливими потребами (ДЦП, аутизм, вади слуху тощо). Спільне навчання має підвищувати рівень емпатії, толерантності учнів, підвищувати увагу людей до потреб одна одної.
Чи готове суспільство до такого кроку? Певна річ, не повністю, але зміни на краще вже відбуваються, і швидко. Діти схильні сприймати оточення як даність. Чим частіше вони зустрічатимуть дітей та дорослих з різними особливостями, тим легше сприйматимуть різноманіття. Це є важливою умовою побудови цивілізованого, відкритого та щасливого суспільства.
Головною загрозою інклюзивного формату навчання психологи вважають шкільний булінг (цькування слабших, «не таких»). Дані про масштаби булінгу в Україні шокують: 67 % дітей особисто стикалися з цим явищем, 48 % з них навіть не розповідали нічого дорослим (за дослідженням міжнародного фонду захисту дітей UNICEF (ЮНІСЕФ) серед дітей 11–17 років). Тому варто говорити з дітьми на тему різноманіття людей, їхніх особливостей.
Що розповісти дитині про особливих дітей та дорослих?
Спершу зверніть увагу дитини на те, що всі люди різняться за кольором очей, шкіри, волосся. Дрібні відмінності мають навіть близнюки, кожна людина індивідуальна. Незважаючи на це, кожен має власні сильні сторони, кожен гідний однакової поваги. Інклюзія в широкому розумінні — це включення у суспільство усіх людей, а не тільки інвалідів.
Люди з вадами слуху, зору, на візках (ДЦП тощо) та інші. Одна з прикмет розвиненого суспільства — сприймати всіх людей як рівноцінних громадян. Не потрібно плакати над ними та над жорстокістю світу, важливо робити посильний внесок у те, щоб вони зазнали менше ускладнень. Допомога з візочком, сприяння створенню пандуса у дитсадку чи школі, і, звісно, привітна усмішка — те, що може зробити кожна людина.
Аутизм. Деякі відмінності не можна побачити: у людей різні смаки, вони по-різному сприймають одну й ту саму інформацію. Діти з аутизмом сприймають світ дещо по-своєму (бо їхній мозок не встигає опрацьовувати інформацію від очей, вух, шкіри — це пояснення для дітей трохи старше), і через це все довкола їм видається раптовим і дещо жахливим. Щоб хоча б трохи заспокоїтися, вони можуть повторювати рухи: махати руками, качатися на місці тощо. У цей момент не варто лякатися самому і лякати їх ще більше торканнями чи чимсь схожим.
Усе те, що ми робимо майже не замислюючись — умитися, розчесатися, одягтися, дістатися до школи — для людей з особливостями може коштувати великих зусиль. Таким чином навчайте дітей емпатії, здатності поставити себе на місце іншого.
Незважаючи на фізичні чи психологічні особливості, кожна людина має свої таланти. Мета суспільства: створити умови для реалізації здібностей абсолютно всіх людей.
Донесіть до дитини, що, незважаючи на хворобу, в усьому іншому інвалід — це звичайна людина, тому його не потрібно боятися. Не варто ані витріщатися на таку людину, ані уникати чи відвертатися. Звісно, дитина копіюватиме і вашу поведінку, тому зверніть увагу на те, як ви ставитеся до інвалідів на вулиці, у магазині тощо.
Для прикладу знайдіть в інтернеті та покажіть дитині просвітницькі відео від UNICEF (ЮНІСЕФ): коротенькі мультфільми і позитивні відеоролики про особливих дітей у школі. Також можна переглянути паралімпійські ігри, у яких беруть участь люди з обмеженими фізичними можливостями. Паралімпійським рухом в Україні можна пишатися: з 1996 року наші спортсмени здобули загалом 322 медалі, з них 145 — золоті!
Розповідайте мотиваційні історії про відомих людей «з особливостями». Наприклад, Нік Вуйчич — людина, яка народилася взагалі без рук та ніг! Здавалося б, що можна зробити в такому стані? Однак нині він — тренер зі світовим ім’ям, мотиваційний оратор; зокрема він за запрошенням МОН розробляє для нашої країни програму з профілактики шкільного булінгу. У Ніка є дружина і діти! Таке подолання перешкод дійсно надихає, погодьтеся!
Ще один відомий приклад — учений Стівен Хокінг. Він багато років прикутий до візка, у нього в тілі рухається лише один м’яз (у щоці)! Однак через цей м’яз він керує комп’ютером і робить справжні наукові відкриття. Звісно, йому допомагають інші люди — і така допомога є важливою умовою розвитку суспільства.
Таким чином інклюзія, включення людей з особливостями у суспільство є надзвичайно корисною — світ стає цивілізованішим, добрішим та гармонійнішим.