На написання цієї колонки мене надихнуло одне обговорення з 8-м класом БеркоШко на теревенях.
Чого вже тільки не казали про зміни в світі і еволюцію освіти у ньому: час пришвидшується, інформаційні потоки зростають, вже немає змоги і необхідності заучувати напам’ять великі обсяги інформації, бо до моменту їх заучування з великою ймовірністю більшість заученого застаріє. Ми багато говоримо про компетентнісні підходи, соціальні навички, вивчення мов, самопрезентацію і громадську діяльність, науку і її прикладне застосування.
Між іншим, про фундаментальну науку йдеться в рази менше, ніж про її практичне, утилітарне впровадження. А ще Річард Фейнман казав: “Physics is like sex: sure, it may give some practical results, but that's not why we do it” (в перекладі "Фізика як секс. Звісно, може давати якісь практичні результати, але ми не задля цього цим займаємось). Часом складається враження, що ті, хто формує запит на освіту, таки забули задля чого.
Втім, сьогодні хочеться поговорити не про науку. А про те, що одночасно із суспільством, його технологіями, культурою і освітою, еволюціонує і мораль.
Чимало з того, що ще 50-100 років тому було нормою, згодом підлягає осуду, а зрештою навіть стає законом. Навіть рабство в масштабах історії людства, скасували зовсім нещодавно, а гетто і концтабори взагалі існували ще на пам’яті покоління, яке досі живе. Донедавна зґвалтування і насилля в межах сім’ї не вважалось злочином. І таких прикладів можна навести безліч.
Зазвичай відбувається так: є певний звичай людства, який повторюється з покоління в покоління, в якому одна сторона постійно утискається: байдуже, йдеться про сильних і слабких, багатих і бідних, вільних і рабів, чоловіків і жінок, дорослих і дітей. Але в певний момент у частини людей прокидається відчуття, що це якось неправильно, не по-людськи, що так бути не повинно. Вони починають боротися з цією нерівністю, пропагувати свою ідею, яка поволі захоплює думки багатьох і так стає моральною нормою. Коли більшість людей вже поділяє цю цінність, але є ще ті, хто її порушує, тоді розробляють відповідний закон, щоб стримувати тих, хто з власної волі не погоджується.
В цьому ключі цікаво подивитись на концепцію добра і зла, на якій ґрунтується більшість казочок, які ми читаємо своїм дітям, більшість мультиків і дитячих фільмів. Де спочатку підступне/вороже/люте зло нападає на беззахисне/мирне добро, тоді вони якийсь час борються і зрештою добро перемагає своєю відвагою/хитрістю/магією – потрібне підкреслити.
Тобто виховуючи дітей в цій системі координат, ми на базовому рівні прописуємо їм стратегію поведінки win-lose: для того, щоб один виграв, інший має програти. Або ти, або тебе. Не завжди очевидно, але з цієї стратегії випливає також інший погляд lose-win – готовність жертвувати власними інтересами заради іншого, терпіти те, що тебе не влаштовує. І що ми маємо в результаті: частину суспільства, готову за будь-яку ціну відстоювати власні інтереси, йти по головах, нав’язувати свою волю, обманювати, відбирати силою, щоб тільки опинитись в ролі win. І іншу частину, яка готова змиритися і коритися, бо, по-перше, для ситуації lose не потрібно напрягатися, а по-друге, в позиції жертви завжди можна виправдовувати себе тим, що ти ж хороший, сам нікого не ображаєш, то всі інші – поганці. Але обидві ці позиції взаємодоповнюючі: win-lose.
Але ж це не єдиний можливий сценарій. Чого б нам не задуматись над стратегією win-win? Коли від взаємодії виграють обидві сторони, необхідно лише докласти зусиль для того, щоб врахувати інтереси усіх учасників.
Умовне зло рідко коли нападає на добро без причини, дуже часто зло стає злом внаслідок якоїсь несправедливості, яка вже була не помічена або всіма забута.
Наприклад, у “Володарі кілець” Толкієна. Живуть собі в долині милі гобіти, в лісах – чарівні ельфи, в горах – сильні гноми. І раптом на них нападають злі орки. А якщо згадати, що орки – то колишні ельфи, яких загнали жити в Мордорі… Цікаво, чи довго взагалі добро може лишатись добром, опиняючись в Мордорі? В умовах сучасної України це питання звучить навіть не надто метафорично.
На мою думку, дуже цінно поступово переходити від стратегії win-lose до стратегії win-win. Саме на цій стратегії ґрунтується командна робота і співпраця. Тож варто виховувати дітей в цьому ключі, і підбирати літературу для читання, з якої можна брати приклади переможної поведінки. І вірші напам’ять вчити не ті, що “ілюструють злиденну долю народу”, а ті, що навпаки здатні підживити і надихнути.
Тобто, переосмислюючи змісти освіти з огляду глобалізації, сучасних технологій і поширення інформації, варто також задуматись над еволюцією моралі і прищеплювати ті цінності, які дозволять взаємодіяти в форматі win-win.
І тоді кожному знайдеться місце в новому світі.