Чому це важливо, якими є його складники і звідки українській школі брати приклади та інструменти для змін – розповідає Анна Жарова
Емоційний інтелект стає однією з головних тем для дискусії в контексті покращення школи. У рамках ІІ Форуму інноваційної освіти INED експертка з неформальної освіти і співголова волонтерської організації «Ізраїльські друзі України» Анна Жарова розповіла про управління емоційним інтелектом школярів і про взаємодію технологій та людини. Ми відвідали цей майстер-клас, поспілкувалися зі спікеркою і підготували конспект її виступу.
Свій спіч Анна розпочала з експерименту: вона поділила аудиторію на кілька груп, які мали спільно перелічити головні, на їхню думку, елементи класу майбутнього. Інклюзивність, інноваційність, толерантність, прогресивність – ці всі речі, як виявилось, уже стосуються сучасної школи. Як розповідає гостя форуму, для Ізраїлю емоційний інтелект – це вже реалізована частина системи освіти, коли в Україні тільки починають про це говорити.
Анна наголошує, що школа майбутнього, як нам її малюють, так і залишиться фантастикою. Учителі-роботи, наповненість класу гаджетами й моніторами – це не має стосунку до реальності, у якій ми існуємо. Сучасність натомість полягає в підходах, а також у важливості вчителя, який повинен такі підходи забезпечити.
Спікерка радить обов’язково прочитати книгу Ювала Ноя Харарі «21 урок для 21 століття». Зокрема, автор пише про освіту й каже, що не існує ніяких спеціальних навичок: «Ми живемо в час, коли не знаємо, якою буде реальність за 5 років і які технології виникнуть далі. Але важливими є дві незмінні речі: емоційний інтелект (наскільки ми готові до цих змін і як ми себе на них налаштовуємо) і ментальна гнучкість (яким чином ми реагуємо на зміни і не впадаємо в паніку). Потрібно пам’ятати, що діти в школах – зовсім інше покоління, яке буде жити в іншому світі».
Ми бачимо в дзеркалі своє обличчя, якісь фізичні речі, що можна поправити чи змінити. Це тільки частина видимого, коли насправді всі емоції і почуття всередині. «Коли я кажу, що засмутилася, у вас нема можливості перевірити це, тільки повірити. Далі запитання: як, ураховуючи виховання, власні таргани й досвід, ми ставимося до цієї емоції», – продовжує Анна.
Сьогодні важливо говорити про біофідбек – коли, зважаючи на технології, ми можемо заглянути всередину. Згідно з Ювалом, одна з небезпек 21 сторіччя – можливість хакнути не тільки телефон, комп’ютер чи квартиру, а й людину. Втім, слід говорити не про небезпеку цих технологій, а про їх важливість. Якщо раніше біофідбек передбачав купу дротів, то тепер можна просто поставити сенсор і зрозуміти, що відбувається з дитиною. Після цього – побачити, як працювати з її емоціями правильно.
Важливою технологією Анна вважає проект українських розробників Pure Purr – VR-шолом, призначений знімати фізіологічний стрес. Зробити це вдається завдяки імітації котячого муркотіння. За словами спікерки, під час перших досліджень авторам продукту вдалося навіть запобігти кільком серцевим порушенням добровольців. У контексті емоційного здоров’я дитини можна говорити про використання розробки для заспокоєння.
Анна також нагадує, що пік емоцій триває 5-6 секунд. Найсильніші – страх або звістка про втрату близької людини – можуть сягати 12 секунд. Згідно з різними дослідженнями, лише приблизно 30 % людей можуть чітко виразити те, що відчувають тієї чи іншої миті. «Думками навиворіт» – чудовий мультфільм, який експертка радить переглянути. Його меседж: емоції – це інформація, що дає нам важливі знання.
Ще гостя форуму згадала про карту емоцій, яку вперше розробили дослідники з Фінляндії. Мапа показує, як емоції впливають на окремі частини тіла і які фізичні прояви вони мають. Насправді дослідження свідчить: не завжди те, що ми показуємо чи ховаємо, говорить про наші думки. Тільки поєднуючи зовнішнє і внутрішнє, ми можемо чітко називати емоції.
Люди з підвищеним ЕІ здатні визначити, що саме вони відчувають певної миті. На погляд Анни, емоційний інтелект охоплює три вміння: розпізнавати емоції, розуміти, що вони транслюють, і, усвідомлюючи, як воно впливає на оточення, відповідно керувати собою.
Щодо основних складників ЕІ, спікерка перелічує такі:
Self-awareness (самосвідомість) – розуміння, з яким багажем емоцій ми закінчуємо день. Її можна досягнути, постійно працюючи над собою і зіставляючи себе із зовнішнім світом; Соціальні навички – йдеться про ефективну комунікацію. На думку Анни, дорослі частіше звинувачують інших у певних проблемах, аніж пояснюють свої емоції. Однак головне те, що саме людина відчуває конкретної миті; Емпатія – вміння відчути емоції інших. Ще одна важлива тема в розмові про складники освітнього процесу; Мотивація – дуже розвинена в дітей. Водночас дорослі можуть неправильно інтерпретувати емоції молодших і стримувати їх; Контроль – важливо розуміти, як інші сприймають вияв емоцій, причому не тільки негативних.«Важливо розуміти, що сучасні системи освіти (не тільки в Україні, а й у всьому світі) – школи минулого. Ми оцінюємо дітей згідно із застарілими методами: написати твір, вивчити вірш, отримати оцінку. Ми навчаємо їх не того, з чим вони кожного дня стикаються. Я розумію, що є програма від МОН, певні установки, вимоги до вчителя. Так, це найважче, знайти баланс того, що вимагає система, і давати те, що є першочерговим: розуміння цінностей і вміння вижити, стати ментально здоровою і щасливою людиною», – пояснює Анна.
Урешті, спікерка говорить про напрямки, якими слід рухатись українській освіті. Зокрема про предмет, який в Ізраїлі вводять із першого класу, – Skills for Life. Тут дітей навчають базових речей: що таке дружба, почуття, поведінка тощо. Учням дають завдання: за допомогою фільмів, вистав, спектаклів виразити те, як вони розуміють певне явище. У результаті такі уроки формують людей, які вміють аналізувати свій стан.
Порівнюючи досвід України та Ізраїлю, експертка з неформальної освіти називає кілька досягнень нашої школи, зокрема впровадження сексуальної грамотності і навчання першої допомоги. Вона вважає, що в рамках реформи «Нова українська школа» варто розглянути можливість уведення додаткових уроків емоційного інтелекту. Також Анна зробила б обов’язковим вивчення згаданої методики Skills for Life уже з першого класу – так, як це успішно застосовують в Ізраїлі.
Анна має власний перелік книг від дослідників, які вивчають тему ЕІ. Цим списком вона поділилася з нами:
Деніел Ґоулман, «Емоційний інтелект»; Джулія Кемерон, «Шлях митця»; Далай-лама і Пол Екман, Emotional Awareness; Джон Ґоттман і Джоан Деклер, «Емоційний інтелект дитини»; Оскар Бреніф’є, «Що таке почуття»; Юлія Гіппенрейтер, «Психологічні ігри і заняття з дітьми»; Лінда Лантьєрі і Деніел Ґоулман, Building Emotional Intelligence: Techniques to Cultivate Inner Strength in Children.«Насправді емоційного інтелекту неможливо навчитися, тільки читаючи. Це один із челенджів, так само як у бізнесі. Ти можеш ознайомитися з кількома книгами, займатися самоосвітою і казати собі: “Окей, тепер я вмію будувати бізнес-модель”. Але це неможливо контролювати лише за допомогою знань: потрібні навички розвиваються лише через практику. Вчитель повинен працювати над собою, тобто викладати усвідомлено, звертати увагу на учнів та аналізувати їхню поведінку», – вважає спікерка.
Знання про емоційний інтелект – підсумовує Анна Жарова – слід упроваджувати не просто як додаткову програму чи курс: це має стати обов’язковою інтегральною програмою будь-кого, хто займається освітою.