У другій половині дня в коридорах столичної спеціалізованої школи з української мови №148 імені Івана Багряного доволі тихо. Лише кілька учнів у джинсах і светрах грають у настільний теніс.

– Тут стояло 4 тенісні столи, інші три зламали. Зараз два вже відновили, поставимо з понеділка. Нічого дивного – діти грають на всіх перервах, – розповідає директор школи Сергій Горбачов.

Відсутність форми у школярів пояснює просто: вона тут не обов'язкова.

Хоча ще два роки в дітей був суворий дрес-код. Для дівчат – білий верх і темний низ, ніякої косметики і заплетені коси, для хлопців – костюм та сорочка.

З приходом у 2015 році Горбачова на керівну посаду в цю комунальну школу, вимоги до одягу скасували.

– Я переконаний, що форма не може дисциплінувати, а лише створює ілюзію дисциплінованості. І якщо вже вчителі так хочуть форму, то логічно було б видати наказ, щоб форма була і для вчителів, – розповідає Горбачов.

Сам він вдягнений у джинси, вишиванку та піджак – таким директора постійно бачать учні, вчителі та чиновники. Адже крім адміністративної роботи в школі, Горбачов викладає зарубіжну літературу в 11 класі, медіаграмотність у 8-9 та медіакультуру – в 10-11, а також є координатором всеукраїнського проекту оновлення програм 5-9 класів. Під час аналогічного обговорення програм початкової школи, яке відбулося у 2016 році, вдалось їх суттєво розвантажити ти прибрати з них нелогічності.

Горбачов вдягнений у джинси, вишиванку та піджак - таким директора постійно бачать учні, вчителі та чиновники

– Вчителі знають, що в них дуже активний директор, – сміється. – Я їм сказав, що чекаю на пропозиції з оновлення програм, бо постійно чую нарікання на ці самі програми. У них є можливість їх покращити. Але якщо пропозицій не внесуть, то й ниття і всього цього "ой, які ж погані програми" – я чути не хочу.

Сергій Горбачов показує нам школу, яка нині активно оновлюється. Сама будівля – 1951 року, донедавна усі вікна в ній були дерев'яними з безліччю шпарин. Зараз абсолютно усі вікна – пластикові, спортивна зала відремонтована, актова також.

– Тренажери, шведську стінку, новий лінолеум і все тут ми зробили за міські гроші, – розповідає Горбачов, водячи нас по спортзалу з неприхованою гордістю. – А колір стін обирали старшокласники: я приніс їм "віяло фарб" - і вони обрали саме такі теплі кольори.

Зараз у школі абсолютно усі вікна - пластикові

Відремонтовані спортивна та актові зали

Тренажери, шведську стунку та новий лінолеум зробили за міські гроші

Директор веде далі свою екскурсію кабінетами і коридорами: "Ось проектор, куплений за кошти місцевого бюджету", "Ось колонки для звуку, нові сходи та новий ламінат на сцені – теж за державні гроші", "Ось індивідуальні шафки для дітей, їх вже батьки купували, бо фінансування таких витрат поки що бюджетом не передбачено, хоча я написав лист про це до управління ще восени минулого року".

– Після того, як почали діяти закони про децентралізацію, гроші є, держава їх виділяє. Принаймні в Києві – так: Київрада виділила минулого року близько 120 млн на реконструкцію спортивних залів та придбання спортивного обладнання, – часто повторює Горбачов на наші здивовані коментарі. Адже в багатьох школах батьки досі збирають чималі суми на ремонти і поточні витрати.

Індивідуальні шафки для дітей купували бутьки, бо фінансування таких витрат поки що бюджетом не передбачено

У листопаді, веде далі Горбачов, кожна столична школа отримала 150 тисяч гривень на закупівлю товарів.

Часу на проведення тендерів було не просто мало, а критично недостатньо.

– Наше районне управління освіти спрацювало гарно, встигли провести закупівлі – і гроші не пропали, школи отримали багато чого із необхідного. Незважаючи на загальний скепсис стосовно РУО, на наше – Дпіпровське – поскаржитися не можу: там є дійсні професіонали, які реально допомагають школі, – розповідає директор.

Так, у 148-му школу привезли меблі і парти, мило, папір і багато інших дрібниць. І хоча потреби значно більші, багато класів потребують ремонтів – директор не жаліється.

– Звичайно, позиція чиновника визначається вимогами системи – і не завжди це співпадає з моїм власним розумінням того, що потрібно дітям. Тут дійсно потрібні суттєві зміни, щоб управління стали реальними сервісними службами для забезпечення роботи закладів освіти. Але спільну мову вдається знаходити, бо справу робимо спільну.

Сергій Горбачов: "Позиція чиновника визначається вимогами системи - і не завжди це співпадає з моїм власним розумінням того, що потрібно дітям"

Горбачов доволі скептично ставиться до ініціатив заборонити будь-які внески від батьків.

– Справа навіть не в розмірі суми, а в оперативності. Як би ми гарно не фінансувались, у школи мають бути живі гроші під рукою. Скажімо, вибито скло у вікні. Скло треба терміново поставити, а не чекати проведення тендеру. Якщо мова йде про бюджетні гроші, то їх зняття навіть зі спецрахунку займає час, – пояснює директор.

У його школі Батьківська рада збирає щомісяця по 50 гривень благодійних внесків. Оскільки платять їх не всі (тому що це дійсно добровільно), у середньому це 30 гривень за дитину. Зібрані гроші використовуються на прохання школи, але з обов’язковим узгодженням Батьківської ради.

Гроші підзвітні, витрачаються прозоро і накопичуються, якщо не виникає якихось термінових витрат. Саме так вдалось придбати будівельну вишку і принтер, все офіційно оформлено і поставлено на баланс.

Однак робити доплати до зарплат вчителям з цих коштів – не можна; для цього потрібно створювати Благодійний фонд.

Батьки проти: надто багато бухгалтерії та звітності.

***

– Яка у вас зарплата, і скільки отримують вчителі? – запитуємо Сергія Горбачова.

Директор бере зі столу пачку листків з видрукуваними сумами, і зачитує: "Як тільки я почав працювати, у вересні 2015 року було 4.500 гривень, у червні 2016-го – 6 тисяч, за вересень 2016 — вже 7".

Після просування зарплати вчителів по тарифній сітці, зарплата зросла. У Горбачова буде близько 9 тисяч (це – сумарно: як директора та вчителя на півставки).

Горбачов одночасно і директор, і вчитель на півставки

Зарплата вчителя до підвищення коливалась від 2.500 до 6.000 гривень. Тепер молодий вчитель отримуватиме 3-4 тисячі, а вчитель-методист з багатьма годинами роботи – 6-8. Для Києва це все ж не великі гроші. Тому ми знову запитуємо про варіанти доплати вчителям.

– Теоретично – можна, але легально це практично неможливо, а я не хочу до в'язниці за податковий злочин. Ви, мабуть, чули історії з різних шкіл, що зібрали 3 мільйони, а вони кудись ділись. Я впевнений, що більша частина цих грошей пішла на доплати вчителям. Просто ніхто це не підтвердить. Бо якщо хтось скаже, що отримав гроші у конверті, то за нинішнім законодавством його змусять сплатити всі податки-нарахування.

Запитуємо, як у таких випадках мотивувати найкращих вчителів йти викладати в школу. Адже попри важливість ремонтів, основне у школі – вчитель.

Горбачов пояснює, що мотивувати матеріально він не може, тому використовує інші, "моральні" інструменти – визнання роботи.

– Я завжди кажу вчителю, що його хвалять батьки. А ще ми проводимо опитування серед учнів. І я кажу: "Ви – найулюбленіший вчитель у дітей, я вам дуже дякую за це", – коментує директор.

Мотивувати матеріально вчителів Горбачов не може, тому використовує інші, "моральні" інструменти - визнання роботи

Насправді питання вчителів для Горбачова найболючіше.

За чинним законодавством, на роботу приймає не директор школи, а районне управління освіти. І якщо з прийомом на роботу проблем немає (не було такого випадку, щоб РУО не оформило на роботу того вчителя, якого пропонує школа), то із трудовою дисципліною – набагато складніше.

Директор навіть догану не може оголосити, не кажучи вже про звільнення вчителя, хай би як погано той не працював: це може робити тільки районне управління освіти. При цьому саме директор повністю відповідає за результати роботи школи.  

Виходить така вилка: набрати потрібних людей не можна, звільнити некваліфікованих теж – і при цьому школа повністю залежить від якості їхньої роботи.

Тобто якщо вчитель виконує всі інструкції, ходить на роботу і не кричить на дітей, однак при цьому вчить погано  – звільнити його практично неможливо.

– Усунути від роботи дійсно непрофесійну і психологічно "вигорілу" людину саме на підставі непрофесійності не можна. Вона має щось "таке" утнути, – пояснює Сергій Горбачов.

Питання вчителів для Горбачова найболючіше

Він вважає, що потрібно зробити послідовну контрактну систему для всіх і відмінити таку совкову норму, як "безстрокова трудова угода" – людину на безстроковій трудовій угоді звільнити неможливо.

Нині нового вчителя спершу беруть на річний контракт, який можуть продовжити ще на рік. Але третій раз цього зробити вже не можна – треба вчителя або звільнити і знову взяти на контракт (якщо вчитель напише таку заяву), або ж перевести її на умови безстрокової трудової угоди.

Теоретично директор може "причепитися" до чогось і вимагати від вчителя зробити щось, чого той точно не зможе зробити. І вже на підставі цього робити представлення до РУО для оголошення догани. Потім ще прийде чиновник з управління – перевірити, чи є підстави для догани, і після другого такого "зауваження" вчителя можна звільнити. Але це дуже важко.

– Можна робити так, аби вчитель йшов зі школи за власним бажанням, хоча мені особисто це не подобається, – каже Горбачов. Мається на увазі створення несприятливого середовища для роботи. У такому випадку вчитель може не витримати і добровільно піти.

"Можна робити так, аби вчитель йшов зі школи за власним бажанням, хоча мені особисто це не подобається", - каже Горбачов

Зараз у київській спеціалізованій школі №148 імені Івана Багряного працює 50 вчителів. Переважна більшість з них працювала тут і до приходу Сергія Горбачова. 4 вчителів звільнилось.

– Не тому, що я незаконно на них тиснув. Вони починали розуміти, що не відповідають вимогам, які ставляться перед школою. Наприклад, ввічливо спілкуватись з учнями та колегами.

Згодом директор зауважує, що хотів би мати право повністю набрати свою команду вчителів. Більшість педагогів, які працюють у школі зараз, він би запросив у школу знову, а от на деякі предмети – запросив би більш сучасних та вмотивованих колег.

– Я впевнений, що якби я кинув клич на Facebook, знайшов би всіх потрібних мені людей, – каже Горбачов.

Сам він активно використовує соцмережі не лише для контактів з батьками (щодня він отримує по 3-4 повідомлення від батьків з різних робочих питань), але й для опису своїх буднів і планів.

Тут дається взнаки його журналістське минуле – з 2006 по 2012 роки Горбачов керував інформцентром у газеті "Коммерсант", а до того був технологом у кількох видавництвах.

Але увесь час мріяв повернутися в освіту, з якої пішов наприкінці 1990-х через повернення в освіту совка. Саме так він називає похмурі 2000-ні.

Можливість з'явилась у 2015 році – у Києві якраз проводився конкурс на посаду директорів кількох шкіл.

ЛОГОС

Сергій Горбачов почав викладати одразу після закінчення вишу. Але у 1990 році вирішив створити таку школу, де діти могли б вчитися зацікавлено, а вчителі – ефективно працювати: ліцей "Логос" у Запоріжжі.

Це була одна з перших платних шкіл в незалежній Україні.

Вчителів він відбирав сам за принципом "аби вони були кращі за мене"; дітей приймали за результатами вступних екзаменів; запровадив диференційовану оплату за навчання – кращі учні платили менше, а дехто навіть отримував стипендії; а між школою, батьками та учнями підписувався тристоронній договір.

Таким чином вдавалося концентрувати дуже академічно обдарованих дітей і досягати хороших результатів: зі 150 учнів ліцею, 38 призерів обласних олімпіад і десь з десяток – національних.

У 1990 році Сергій Горбачов створював одну з перших платних шкіл в незалежній Україні

– Я маю досвід роботи у школах різних типів, і глибоко переконаний, що порівняння якості роботи шкіл лише за результатами ЗНО – то абсолютно неправильно. Це все одно, що порівнювати олімпійську збірну з командою районного товариства. Бо працювати тренери (вчителі) можуть приблизно однаково, але ж результати будуть абсолютно різні, бо дуже багато залежить від тих, кого вчать: треба мати здібності і вкладати в них ресурс, – каже директор.

До 148 школи жорсткого відбору учнів немає, лише диктант та граматичне завдання з української мови – адже це спеціалізована школа з поглибленним вивченням української мови та літератури. Тому наразі й у рейтингах ЗНО по місту вона тримається середини.

– Це школа для звичайних дітей. Я не збирався і не збираюсь тут робити супер-елітну школу. Бо це неможливо з багатьох причин – для цього у нас немає статусу, бази, розташування, – каже Горбачов і пояснює нам основи освітнього менеджменту.

 

Звичайна зона обслуговування школи – близько 500 метрів. Тому коло діаметром приблизно в 1 км і є фактично мікрорайоном школи. А 148-ма знаходиться "у кутку", на межі з промзоною. Більше того, у межах її "кілометру впливу" є ще одна непогана школа. Відтак частина дітей йде вчитися туди – і у школи імені Багряного виникають проблеми з наповнюваністю старших класів.

З початковими класами навпаки – заявок надто багато, і таки доведеться проводити якийсь відбір, чого Горбачов не хоче.

Тому зараз для нього важливо, аби діти і вчителі відчули, що у школі є дружнє середовище, яке їх не пригнічує, вони можуть сперечатись і пропонувати щось своє.

– Діти мене не бояться, ми п'ємо разом чай, вони не жахаються, коли бачать мене в коридорі. Хоча спершу було важко пояснити вчителям, що діти не мусять поважати їх просто за те, що трудова педагога лежить у школі.

Повага до вчителя не з'являється сама собою, її треба заслужити в процесі роботи. На щастя, у нас в школі переважна більшість вчителів мають щиру повагу дітей та вміють налагодити взаєморозуміння з батьками, – пояснює директор.

І діти, звісно, не завжди янголи, і наговорюють на вчителів. Це – одна з причин (хоч далеко і не головна), чому на початку навчального року Сергій Горбачов видав наказ по школі, який дозволяв би батькам відвідувати уроки в школі.

Для цього потрібно лише попередити адміністрацію, аби вона могла делегувати на цей урок і когось зі своїх представників. Горбачов сподівався, що батьки активніше дивитимуться, як вчать їхніх дітей. Однак за 2 місяці було лише 20 відвідувань.

– Я хотів би, аби батьки активніше включались у роботу школи. Бо це – не фанфари, а щоденна важка праця. Вони мають це бачити. І цінувати.

Адже вчителі мають свої інтереси, батьки свої… А головне – інтереси дітей.