Головний санітарний лікар країни Віктор Ляшко повідомив, що 1 вересня українські школярі підуть до школи, але, можливо, доведеться обмежувати одночасне перебування дітей у класах. “Спрогнозувати епідситуацію на вересень майже неможливо. Готуємось і до найгірших сценаріїв, до дистанційної освіти, до проміжних варіантів і до повного повернення дітей до школи”, – зазначив він. Батьки ще мають два місяці на те, щоб підготувати себе й дітей до будь-якого розвитку сценаріїв, озвучених в МОЗ. В ефірі Українського радіо сімейна психологиня Катерина Гольцберг радить як у дистанційному світі прилаштуватися першокласникам та їхнім батькам.
Пандемія, невизначена ситуація, а тут треба дитину вести в перший клас. В чому особливості у сприйнятті чи тривогах першокласників та їхніх батьків?
Звичайно у нас у всіх є певне уявлення, як дитина має йти до першого класу. Ми мали особистий досвід, досвід своїх старших дітей, колективний досвід. В період пандемії уявлення про школу руйнуються і нам треба скласти нові принципи підготовки дитини до походу у перший клас. Дітям необхідно розповісти як це відбувалося у нас, надати поради як себе вести, що можна робити, а чого – ні. Якщо перше вересня трапиться у форматі онлайн, то все це буде інакше. І тут необхідні зміни в свідомості батьків, а це – непроста ситуація. І в такій ситуації важче буде батькам, тому що саме їх світ “руйнується”, діти ж більш гнучкі. Водночас, для дитини років 6-7, дуже важливий візуальний контакт, тілесні контакти – прийти кудись, мати якесь приміщення, безпечне середовище, нові знайомства. Тому для неї прийти в нове приміщення і скласти своє уявлення про це місце дуже важливо. Я, як психолог, вважаю, що діти мають таки піти до школи, мати можливість ознайомитися зі школою, з класом. І в цьому випадку треба дивитися яка буде користь і яка шкода, і що буде переважати. Можливо треба перенести початок навчання на більш пізній період, можливо – лишити більш старших дітей на дистанційному навчанні, а групи першокласників розділити по звільненим класам, або інші варіанти, які можна продумати. І це вже на часі робити, бо і школи треба готувати до таких змін.
Якщо ми будемо виходити з позиції батьків, які з одного боку тривожаться за безпеку здоров’я дитини, а з іншого – чують про соціалізацію…
Похід до школи це не соціалізація. Соціалізація дитини відбувається де завгодно і дома теж. Бо вдома, як поводять себе батьки, це – досвід дитини про соціалізацію, про їх вибір стратегій поведінки. А от “символізація” необхідна… Це перехід в нову якість дитини – перехід до стану школяра – це нові обов’язки, новий розклад життя, нове ставлення до вчителя, який має певні знання та авторитет. А з онлайн режимом такого переходу може не трапитись, можемо втратити довіру до школи, до навчання.
Про які речі важливо поговорити з дитиною перед тим, як вона піде до школи і як це зробити?
Ми завжди говоримо, що ознаками готовності дитини до реальної школи є, по-перше, можливість просити про допомогу, по-друге, мати навички самообслуговування – зав’язати шнурки, самостійно сходити в туалет, попити, розуміти, що я хочу зараз. І важливо це зробити відповідно до певних правил, про щось треба говорити при всіх, про щось, може, і промовчати. Батьки мають обговорювати ці правила, а вчитель вже корегує ці правила. І тут авторитет вчителя дуже важливий. Батьки повідомляють: “Тепер ти слухаєшся цю людину як мене. На період, поки ти знаходишся в школі, вона замінює мене повністю”. Правила дають дитині спокій, дають розуміння, що все буде за планом. Дитині комфортно, коли вона знає що буде далі, що нічого не трапиться незвичайного. І це починається з навичок, які дитина придбала в родині.
Як правильніше адаптувати дитину до нових обставин?
Потрібно усвідомити, чи знає дитина ці речі. Вона ж відвідувала садочок, чи якісь інші заклади освіти. Бо інколи батьки не знають, що знає та вміє їх дитина. Іноді, з дитиною треба просто проговорити, що вона буде робити в тій чи іншій ситуації, і зрозуміти які компетенції вона вже має. Можливо треба вдома пограти “в школу”. Це необхідно для того, щоб підготувати дитину для ситуацій, які можуть трапитися в реальному житті. І під час гри важлива зміна ролей, спочатку я – вчитель, потім – дитина. І обговорювати різні ситуації, як на них реагувати, можливо вибачитися в певних ситуаціях. І важливо не залякувати дитину можливими неприємними моментами. Говорити дитині, що ти тепер школяр і це – круто. Треба говорити саме про привілеї людини, яка тепер ходить до школи.
Давайте ще поговоримо про адаптацію батьків до школи…
Для того, щоб дитина полюбила школу, її повинні полюбити батьки. Батькам треба забути про свої шкільні негаразди, відсторонитися від свого досвіду і напрацьовувати новий – з позитивним настроєм, надати кредит довіри школі. І цим ми заспокоїмо дитину. Якщо мати ходить під школою і заглядає у вікна, то цим ми точно не заспокоїмо дитину. Не варто знецінювати вчителя. Наші “кухонні розмови” впливають на це, діти все чують. Знецінений вчитель навчати не може. Також хочу відмітити, що показові колективні покарання нічого доброго не роблять ні для вчителя, ні для дитини. І батькам не варто втручатися в навчальний процес – не давати поради вчителю скільки та які домашні завдання йому давати та інше. Це теж впливає на авторитет вчителя.
Чи варто говорити з дитиною про свої очікування від школи?
Ми не можемо автоматично заборонити собі давати дитині якісь поради і не говорити про свої очікування. Ми маємо певні очікування. Але, головне, що ми маємо говорити, що за будь-яких обставин, ми на боці дитини, що за будь-яких обставин, ми її любимо. Ми говоримо саме про учня, поганого чи навпаки. Однак, ми можемо погано вчитися, але бути доброю людиною. І якщо інтерес до школи в дитини є, дитина хоче йти в школу, то значить ми все зробили правильно.
Дитина не розуміє на уроці, і це нормально. Але, якщо це не проговорено, то може виникнути ціла проблема. Не завжди це помітить вчитель. Що робити батькам у такій ситуації?
В одній зі шкіл ввели таку практику: на столі лежала картка, з одного боку зелена, з іншого – червона, якщо дитина все розуміла на уроці, картка лежала зеленою стороною до гори. І вчителька помічає, що якщо в класі переважає червоний колір на столах, то вона починала пояснювати знову. Якщо переважає зелений колір, то – можна продовжувати далі. Тобто, дитині не потрібно спеціально щось говорити. Мені ця система подобається. Бо дитині молодшого віку інколи дуже важко ставити запитання, або сказати: “Я не розумію”, бо думають, що від цього може вчителька роздратується чи інші діти будуть з неї сміятися.
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram