Навряд чи знайдеться притомна людина, яка не прагне бути щасливою – причому постійно. Звідки береться щастя у короткостроковій та довгостроковій перспективі? Про це розмірковує у своєму блозі бізнес-гуру Іцхак Адізес.
Пошуки задоволень та життя, сповнене ними, може зробити вас щасливим у короткостроковій перспективі, але нещасним - у довгостроковій. Задоволення - ніби цукор. Солодкий і приємний під час споживання, але з побічними ефектами, які виникають потім.
Після отримання задоволення часто виникає відчуття порожнечі. Чому так стається? Бо люди, які прагнуть щастя, - люблять брати, а не віддавати. Вони живуть за принципом: бери від життя все, що тільки можливо, будь-яким способом і чимшвидше. А коли з якоїсь причини цей процес припиняється, людина відчуває себе нещасною.
Що може зробити нас щасливими у довгостроковій перспективі? Життя, що має сенс. Люди, які живуть так, - надають перевагу тому, щоб віддавати, а не брати. Тому у короткостроковій перспективі вони можуть почувати себе нещасними.
Віддавати, жертвувати - це важка робота, але в довгостроковій перспективі вона робить життя наповненим. Наприклад, бути батьками непокірного підлітка – складно, але згодом можна пережити моменти абсолютного щастя (скажімо, коли у вас з‘являться онуки).
Щоб мати осмислене життя, не треба запитувати себе: чому я існую? Варто запитати себе, для чого я живу
Таким чином, прагнення до щастя через пошук задоволення є приємним у короткостроковій перспективі й має погані наслідки у довгостроковій. І, навпаки, прагнення до змістовного життя може бути важким у короткостроковій перспективі, але принесе вам чимало радості у довгостроковій.
Це пояснює, чому люди, які мали активне й продуктивне життя, часто вмирають незабаром після виходу на пенсію. Вони почувають себе непотрібними. А люди, які продовжують робити свій внесок у життя суспільства, зазвичай живуть довше. У них є потреба бути потрібними. І що довше вони її відчувають, то довше живуть.
Ті, хто мають більший сенс у житті, ніж отримання задоволення, часто поводять себе, як одержимі. Певною мірою так і є – вони одержимі сенсом свого життя. Їх не дратують ті дрібниці, які можуть зводити з розуму шукачів задоволень.
Люди, що прагнуть змістовного життя, завжди мають щось більше. Образно кажучи, вони дивляться на горизонт, а не на камінці під ногами.
Щоб мати осмислене життя, не треба запитувати себе: чому я існую? Так ви не знайдете відповіді. Варто запитати себе, для чого я існую. Чому ви присвячуєте своє життя?
Віддавайте – як мати чи батько, працівник чи керівник, син чи донька. Віддавайте спільноті чи мистецтву. Віддавайте будь-чому, що надихає вас. Це сповнить ваше життя сенсом, який виходить далеко за межі задоволення ваших власних потреб.