Бібліотека і школа, куди хочуть приходити діти і батьки: історія успіху ОТГ на Дніпропетровщині

– Раніше ми належали до району, і це був жах. Не було туалету, вода на підлозі замерзала. Для мене зараз диво, що у бібліотеці – тепло, –розповідає Ірина Сафонова.

Вона працює директоркою бібліотеки в Новоолександрівці на Дніпропетровщині, центральному селі Новоолександрівської ОТГ.

Лише за кілька років від початку децентралізації тут перетворили бібліотеку на коворкінговий центр з гуртками, правовою консультацією, модернізували школу, до якої приходить все більше учнів, і постійно шукають інвестиції.

Секрет громади, у якій мешкає 12 тисяч людей, простий – вони усе роблять разом.

Коворкінговий центр

У сільській бібліотеці майже порожньо. Всередині – лише працівниці та постійна відвідувачка Любов Іванівна.

Вона тут за свою, бо перечитала добру частину місцевих фондів.

Жінки обговорюють книги, розмовляють про своє та займаються документацією, поки немає відвідувачів.

А вони будуть. Треба тільки почекати, поки завершиться останній урок.

Бібліотека невеличка, схожа на хатинку. Всередині тепло і світло, стелажі наповнені сотнями журналів і книг.

Вибір є і для дітей, і для дорослих. Та ще чотири роки тому тут не було ні ремонту, ні тепла, ні різноманітної літератури.

Директорка закладу Ірина Сафонова працює у бібліотечній системі 22 роки.

Каже, за цей час вони з працівниками за власні кошти купували усі канцтовари, інколи навіть книги, які дуже цікавили читачів.

– Зараз ми забезпечені всім. З 2015 року ми потрапили в казку, – захоплено додає керівниця бібліотеки.

У громаді ця бібліотека не єдина. На 14 населених пунктів їх три.

Ірина розповідає, що минулого року на закупівлю книг для бібліотек виділили 100 тисяч гривень.

– У нас були роки, коли ми зовсім нічого не отримували. А тепер ми можемо самостійно аналізувати та вибирати, які книги придбати! –  схвильовано додає.

Раніше примірники надсилали з району, багато з яких були непотрібними.

Тепер же у бібліотеці є книга відмов. Туди працівниці записують літературу, про яку питають, але якої немає. Потім складають каталог і формують фонди.

Відвідувачка Любов Іванівна розповідає: коли приходить сюди, бере щонайменше три книжки.

– З’явилася українська література і переклади українською. А раніше більшість фондів були російською, – додає жінка.

Бібліотекарки розповідають: найбільше читають детективні і жіночі романи, але тепер велика частка з них – українська література.

– Серед дорослих популярні Дашвар, Дереш, Талан, Лис. Молодь читає більше фантастику і програмні  твори, – додає бібліотекарка Антоніна Конопльова.

Тренд для місцевих задає Любов Іванівна.

– Вона приходить до нас з закладками в книжках і каже: "Отут обов’язково прочитайте".

Ми одразу це переглядаємо, а потім розповідаємо читачам, на що треба звернути увагу, –  розповідає Ірина.

У бібліотеці зараз не тільки книги.

За час децентралізації місцева влада закупила ігри для дітей, мультимедійну установку, музичний центр та комп’ютери.

– На канікулах ми показуємо дітям фільми, інколи навіть програмні, тому що вони не завжди хочуть читати.

Важливо, що тепер їм є куди приходити. Наприклад, в зимовий час холодно на вулиці. Багато приходять через wi-fi.

Доступ до комп’ютерів, до інтернету в пріоритеті для дітей. Вони в ігри грають, халтурять, уроки списують. А книги – це вже наше вміння підсунути, – сміється Ірина. – По-іншому ніяк.

– Я починаю з отаких-от дітей, – бібліотекарка показує на рівень колін. –  Запитую: "Ти береш книжку почитати чи подивитися картинки?".

Коли приносять книги назад, розпитую: "А хто це, а що він зробив?". Старші починають протестувати. Але все одно потім просять допомогти вибрати книгу.

Якщо бібліотекарки бачать, що діти починають читати менше, тоді ідуть у школу, розповідають про нову та цікаву літературу.

Кажуть, що намагаються виховувати культуру читання.

– У нас постійно є акція "Книга в кожний дім". От приходила постійно людина, а тут "оп" – і її немає. Ми дзвонимо і запитуємо, що трапилось.

Виявляється, захворіла. Антоніна Анатоліївна книжки в руки і бігом, –  розповідає Ірина.

Тут навчають і комп’ютерної грамотності. Наприклад, люди звертаються з: "Що таке скайп, що з ним робити?".

– Ми і насіння купуємо через інтернет, допомагаємо на роботу влаштуватись. Ірина Григорівна навіть відправляла в Польщу працівників, –  розповідають.

Бібліотека співпрацює з центром надання безкоштовної правової допомоги, тому кожен охочий може щопонеділка отримати консультацію.

Також сюди приходять займатися два вокальних колективи. В одному співають школярі, в іншому – пенсіонери.

–  Ми робимо все, тому що зрозуміли, що повинні працювати на громаду, – кажуть бібліотекарки.

На запитання, які у них проблеми, жінки спершу не називають нічого конкретного, а потім згадують:

–  У нас дуже маленькі зарплати. Нам хоча б мінімальну ставку і штат трохи збільшити, щоб брати нові функції.

Але ми розуміємо, що поки це не в наших силах. Наше село не відірване від громади. Тим паче, в ОТГ ми не одні.

***

– Танюш, "Повернутися дощем" не читала? – питають у першої нинішньої відвідувачки Тетяни. –  То почитай. Ще щось?

– Хвате. Я дочитаю, тоді прийду, – відповідає жінка, яка прийшла за книгами для сина-одинадцятикласника й одразу прихопила собі.

Розповідає, що хлопець любить читати. Це у них сімейне.

–  Читаю з дитинства. Зараз робота, але з понеділка йду у відпустку. Городів ще немає, тому зможу почитати, – пояснює Тетяна.

З початком весни читачів у бібліотеці завжди меншає, розповідає бібліотекарка Антоніна, і жартома додає:

–  Я благаю тебе, не засни,

Не втрачай золотої нагоди

Прочитати усе до весни,

Бо весною почнуться городи.

Інша відвідувачка, Ольга Яскульська, приходить за книгами переважно для дітей.

Часу теж не має. Але причина інша – у жінки троє дітей та напружений графік.

– Меншій доньці – 2,5 роки, вона дуже любить книжечки. Переважно купую картонні, бо вона може їх порвати. Але такі книги швидко набридають, бо в них лиш по одній казці.

А в бібліотеці великий вибір. Я взяла три книжечки, ми переглянемо, щоб запам’яталося, а потім візьмемо інші, –  каже Ольга.

Тут діти можуть не просто почитати чи посидіти за комп’ютером. Їм ще й проводять безкоштовні гуртки.

Наприклад, двоє старших дітей Ольги відвідують заняття із петриківського розпису.

–  Я була зацікавлена, щоб діти займалися в якихось гуртках, але нам було б важко возити їх в місто, бо діти різного віку. Тому дуже хотіла, щоб в селі щось з’явилося. Але де? Приміщення не було.

Щось підштовхнуло зайти в бібліотеку. Я вже була ладна на волонтерській основі пошукати фахівця, і організувати це за кошти батьків, щоб діти при ділі.

Заходжу сюди, а мені кажуть: "Зараз літо, у нас є дитячий кінозал, а з першого вересня буде ще й гурток рукоділля", –  розповідає Ольга.

Жінка каже, що завдяки оновленій бібліотеці її життя як мами трьох дітей полегшилось.

– Дітям треба просто прийти: музику ми увімкнем, мікрофони дамо. Хочете – танцюйте, хочете – спілкуйтесь.

У бібліотеці не повинно бути тишини. Якщо у нас тихо – це не порядок, –  сміється Ірина.

– От ще коли побудують цей клуб! – додає Ольга.

Про нього говорять усією бібліотекою. На території села будують будинок культури, який має стати прихистком і для бібліотеки, і для місцевих колективів та гуртків.

Більшу частину проекту фінансує Державний фонд регіонального розвитку, оскільки громада приміщення у 2000 квадратних метрів поки що дозволити собі не може.

Нова школа: як діти повертаються у село

Діти Ольги ходять у місцеву школу, хоча до міста – рукою подати.

Під опіку громади школа перейшла 1 квітня 2016 року, розповідає директор закладу Олександр Овсюк.

Він працює на посаді 33 роки. Каже, що значні зміни відбулися за час децентралізації.

– Те, що я зробив за 30 років – нічого в порівнянні з тим, що ми зробили за 3, – додає директор.

На час створення ОТГ у школі було 295 дітей. За три роки їх стало 424.

Раніше, за словами Овсюка, більше 100 дітей батьки відвозили у міські школи.

Перше, що зробила громада, щоб повернути дітей у місцеві школи – створила групи продовженого дня.

– До того у нас була група з 30 дітей, які могли перебувати в школі з 13 до 16 години. Батьки ж зазвичай працюють до 18, – розповідає директор.

Щойно з’явилася можливість, за кошти громади у школі організували дві групи продовженого дня з 13 до 19 години.

І заборонили будь-які фонди.

– Коли ми прийшли в перший клас, громади ще не було. Нам сказали: треба паперові серветки, плакати для навчання, кулер для води та одноразові стаканчики.

Перший фонд вийшов 150 гривень тільки на клас. Якщо у мене двоє дітей в школі – то це 300 гривень, – згадує Ольга Яскульська.

Жінка здивувалася, коли почула, що більше грошей здавати не потрібно.

– Я спершу подумала, що був якийсь конфлікт. Але сказали, що все тепер фінансується громадою.

Більш нічого з підручних засобів для навчання ми не купуємо, –  додає Ольга.

Наступним стало покращення матеріально-технічної бази.

– Для школи придбали спортивні та ігрові майданчики, відновили тир та побудували смугу перешкод, зробили павільйони, у яких можна проводити уроки на свіжому повітрі.

Для кожного класу купили мультимедійні комплекси, зробили логопедичний кабінет, а все приміщення школи покрите wi-fi, –  гордо розповідає директор.

Кожне робоче місце вчителя – з ноутбуком.

У школі є два сучасних лінгафонних кабінети, три комп’ютерних класи й хобі-рум: приміщення з майстернями, кабінетами для малювання і Захисту Вітчизни.

Усе це – за рахунок місцевого бюджету.

Після уроків для дітей проводять різноманітні гуртки.

– Хочемо перепрофілювати школу з комплексу на навчально-виховне об’єднання, тому що хоч і проводимо гуртки, але позашкільна тема все одно не закрита. І будуємо дитячий садок на 80 місць, –  розповідає Овсюк.

Раніше, згадує директор, тут були тільки стіни і старі меблі:

– Мені на школу нічого не давали. А я постійно доводив і просив. Ми не могли впливати на бюджетні процеси.

Зараз така можливість є, пояснює такі різкі зміни у школі директор.

– У громаді чотири школи. Перед формуванням бюджету кожна дає запит на те, що потрібно. І повинна довести чому.

Ти працюєш із депутатами, утворюєш лобі. Все, як у Верховній Раді. Діти наших депутатів ж теж ходять у місцеву школу.

Деякі школи, наприклад, купують костюми для хору. Ми костюми знайдемо іншими шляхами. Я прошу на те, що потрібне для навчання, щоб підняти рівень якості освіти, –  каже директор.

Він прогнозує, що до 2020 року дітей стане більше 500. І додає, що востаннє стільки школярів було у 1985 році.

– До нас почали приходити навіть діти з Дослідного. Це селище у нашій громаді, розташоване на межі із Дніпром.

Тим дітям до міської школи потрібно перейти через вуличку. А вони їдуть до нас, прокидаються дуже рано.

Кількість дітей збільшується не тільки у Новоолександрівській, а й в інших трьох школах громади.

Директор каже, що опорну школу в громаді робити не хотіли, оскільки був ризик незадоволення місцевих. Тому збільшили кількість шкільних автобусів.

–  До 2011 року взагалі не було підвозу. Наша школа була останньою в районі, якій дали автобус. Я сам не хотів спершу підвозу, бо були постійні проблеми із пальним та запчастинами.

А в 2017 році ми випросили в обладміністрації ще один автобус. Якщо перший привіз дітей був о 7.15, а урок починався у 8.30, то зараз перший привіз о 7.45, –  розповідає директор.

Нещодавно у школі зробили енергоаудит, щоб згодом зменшити витрати газу та електроенергії, утепливши школу. Надіються, що зможуть зробити все своїми силами.

Сучасною сільська школа стала не тільки завдяки місцевому бюджету – навчальний заклад навчився економити.

–  У нас в штаті є фахівець з публічних закупівель. Завдяки йому за 2 роки ми зекономили більше мільйона гривень і змогли додатково оснастити школу, –  ділиться директор.

В навчальному процесі школа теж старається не пасти задніх.

– Завжди кажу: "Ми із сільським головою забезпечили все на робочому місці. Тепер мене цікавить якість".

Також починаємо готувати вчителів до того, що треба відмовлятися від домашнього завдання. Є ГДЗ. Ну спишуть вони його.

Треба навчитися так доносити матеріал на уроці, щоб не було домашніх завдань, –  розповідає директор.

Педагоги можуть їздити на тренінги та брати участь у вебінарах.

– У нас доволі молодіжний колектив. Кажу, щоб вони забули, як вчили їхні вчителі. Змінилися діти і суспільство. Якщо ми не будемо змінюватися, то залишимось на обочині, – додає директор.

На запитання про стосунки батьків і школи Овсюк відповідає:

– Батьки про ситуацію кажуть своїми ногами. Якщо вони ведуть сюди дітей, значить, все добре.

Працювати на громаду. Разом

Ще до початку об’єднання Новоолександрівка була самодостатнім селом – на території є кілька підприємств.

Першою про об’єднання заговорила Волоська сільрада.

– Більше 20 років Волоське було дотаційним селом, їм тільки на зарплату з районного бюджету давали. Ні про який благоустрій мови бути не могло, – розповідає голова Новоолександрівки Олександр Візір.

Зрештою, село погодилось допомогти землякам.

– Спершу мешканці не сприймали пропозицію, тому що ми могли функціонувати самостійно, –  каже голова. –  Переконував поступово. Ми проаналізували і зрозуміли, що від об’єднання виграють усі. Але запропонував спершу підтягнути сусідів, бо вони були слабкими.

Зараз, каже Візір, села приблизно на одному рівні:

– Здебільшого сьогоднішні проблеми – перегоріла лампочка, яма на дорозі чи необрізане дерево.

Хоча до об’єднання у Волоському більше 20 років не було водопостачання, додає голова. Тому спершу розібралися з цією проблемою.

У сільраді намагаються дбати про кожного.

Наприклад, у розпорядженні громади є мобільний офіс, облаштований ноутбуком та принтером, з яким щопонеділка працівники ЦНАПу виїжджають у віддалені села, щоб люди могли отримати потрібну послугу.

Тут створили і реєстраційну службу. Тепер громада може видавати закордонні паспорти та ID-картки. Виручені кошти ідуть у місцевий бюджет.

–  Ми також допомагаємо всім, хто в складній життєвій ситуації. Проводимо роботу з тими, хто може зійти зі шляху, з одинокими, багатодітними. Дівчата, якщо треба, і вночі до них приходять, –  розповідає Олександр Візір.

Йому зараз – 68. І це його друга каденція.

Заступниця голови Валентина Бохан розповідає, що Візір є головою комісії у справах дітей:

–  У нашого голови роботи дуже багато. А він ще й не пропускає засідань цієї комісії. Знає кожну проблемну сім’ю.

Проте сільрада заклопотана не тільки соціальними та побутовими проблемами.

– Знижуються процентні ставки акцизного податку, а також зменшується субвенція, – розповідає заступниця. – Наприклад, у минулому році бюджет був 96 мільйонів, у цьогоріч вже 74 мільйони. Наступного розраховуємо на 69.

Тому тут уже думають, як найшвидше залучити інвестиції в громаду.

Децентралізацію у селі називають одним з найкращих інструментів для якісного життя.

За словами голови, громада часто бере участь в різних проектах. Завдяки одному з них отримали снігоприбиральну техніку вартістю більше трьох мільйонів.

***

У сільраді працює більше 40 людей. Колектив намагаються омолоджувати.

–  Кожному, хто сюди приходить на роботу, я кажу: "Це наша велика сім’я. Ви повинні дбати не тільки про себе, а й за свого товариша.

Якщо ви щось не так зробите, це швидко побачать. Тому постійно думайте, чи робите правильно. І перед тим, як когось критикувати, починайте з себе", –  розповідає Візір. –  Ніхто не противиться. Я відчуваю їх підтримку.

Раніше зверху диктували "Оце роби так, а це так", а тут ми можемо вільно мислити і діяти.

– Ми настільки дружні, що якщо нам щось треба, голова може допомогти. Він безвідмовний. Але якщо голова дзвонить і каже, що треба, то ми кидаємо все. Ми взаємопов’язані, –  додає директорка бібліотеки.

Кажуть, що за роки плідної роботи переконалися: хороший результат є тільки тоді, коли вони усе роблять разом.