Люди не схильні думати про гроші спокійно, а коли йдеться про дітей, то часто й зовсім втрачають здоровий глузд. Через цю гримучу суміш почуттів батькам часто важко говорити з дітьми про фінанси відверто й чесно.
Так чи інакше батькам слід потурбуватися про фінансову грамотність своєї малечі.
Коли починати?
Щойно дитина навчиться рахувати. У сучасному споживацькому світі виховати фінансово грамотну, заощадливу та помірковану дитину – справа не з легких.
Кожна розмова про гроші — розмова про цінності.
Кишенькові гроші — це про стриманість.
Благодійність — про щедрість.
Робота — про наполегливість.
Обговорення потреб і бажань дітей, а також різниці між потребами й бажаннями — це про економність і розважливість.
У книжці "Як говорити з дітьми про гроші" фінансовий експерт та журналіст Рон Лібер ділиться порадами як формувати фінансову грамотність у своїх дітей. Ось кілька з них, які Рон більш детально описує у своїй книжці.
"...коли діти питають нас про витрати, то випробовують наші цінності й пріоритети. Але допитливість — це насправді наполегливі спроби зрозуміти, як влаштовано світ і як дорослі приймають рішення"
Рон Лібер роками вивчає тему ефективної фінансової комунікації з дітьми. Він виявив, що є одна відповідь, яка чудово спрацьовує для всіх запитань про гроші.
Ця відповідь є питанням: чому ти запитуєш?
Такий початок дає фору батькам на роздуми. На практиці причинами запитання, навіть незручного, зазвичай є цікавість чи страх.
Важливо виявити причину дитячого запитання, тому озвучувати "Чому ти запитуєш?" варто оптимістичним, підбадьорливим тоном.
Коли ми роздаємо завдання дітям і пропонуємо їм за це плату, чого хочемо досягти?
Підлітки мають виконувати хатні обов’язки з тієї ж причини, що й ми: бо ця робота має виконуватися. Не тому, що за це буде грошова винагорода.
Якщо діти ставляться до своїх обов’язків недбало, можна позбавити їх інших важливих речей, але не грошей.
Хай кишенькові кошти будуть окремим явищем — не зарплатнею, а навчальним інструментом, щораз потужнішим відповідно до того, як сума збільшуватиметься щороку, а разом із нею зростатиме й відповідальність.
"Навчити дітей терпіння — важлива частина більшої мети. Не втрачаймо цього шансу, поки наші діти ще в тому віці, коли ми можемо самі давати їм гроші.
Зрештою, ми, батьки, працюємо на те, щоб виростити достойних дорослих. Тому не втрачаймо шансу зробити з дітей зрілих особистостей, що мають 15-20-річний стаж керування власними фінансами", - пояснює Лібер
Запровадьте чітку систему зберігання та витрачання кишенькових грошей.
Дієвість цього методу автор перевірив у власній родині. За системою Лібера, кишенькові гроші розподіляють на три скарбнички (чисті пластикові контейнери):
перша — для витрат друга — для благодійності третя — для заощадженьРозподіляючи гроші, діти вчаться, що деякі кошти можна витратити одразу, якісь варто віддати тим, хто їх більше потребує, а деякі треба відкласти, щоб купити щось пізніше.
Незалежно від того, у банку чи в банці лежатимуть дитячі гроші, із плином часу потреби вашого чада зростатимуть.
Тож батькам інколи доведеться задумуватися над запитаннями: "На що конкретно ми б хотіли, щоб діти витрачали гроші? Що треба цілковито заборонити?".
Відповіді постійно змінюватимуться, адже не можна передбачити все.
Втім, уже з п’яти років діти здатні дотримуватися меж, які пролягатимуть крізь усе їхнє життя: меж між потребами й забаганками.
Із молодшими дітьми визначити, що таке потреба, а що — забаганка, доволі легко.
Ми потребуємо їжі, щоб жити, одягу, щоб носити, дому, щоб у ньому спати, лікарів і ліків, коли хворіємо, послуг няні або гуртків, якщо батьків немає вдома.
Потребами можуть також бути автомобіль, а для деяких родин — купівля книжок. Натомість є те, чого ми бажаємо: щось смачненьке, спортивне приладдя, іграшки, екскурсії, подорожі.
Можна пояснити дітям, що це приємні речі, але не завжди нам вдається отримати все, чого хочеться, і вже точно не все одразу.
Корисно під час розподілу кишенькових грошей запропонувати дітям самим визначити, що належить до списку потреб, а що — до забаганок, і подивитися, яких висновків вони дійдуть.
Найпростіше пояснити цю пораду на прикладі. Мама просить своїх дітей оцінити, скільки годин радості на гривню приносить кожна їхня забаганка.
Наприклад, новий (черговий) конструктор, який син складе раз і закине на гору іграшок, матиме оцінку 500 грн / 1 годину радості, а футбольний м’яч з такою ж ціною може мати вартість 0,18 грн / 1 годину радості.
Щоправда, така арифметика з м’ячем працює за умови щоденної годинної гри у футбол протягом 90 літніх днів, що звучить цілком реалістично.
Ідея оцінювати вартість годинорадості проста, та використовувати її навіть у дорослому житті розумно та практично.
Сімейний ритуал — завжди промоція цінностей і чеснот. Завдяки йому діти вчаться шукати й цінувати новизну і пригоду.
Ось декілька варіантів сімейних традицій, пов’язаних із витрачанням грошей:
ходити сім’єю на гаражні розпродажі і влаштовувати змагання, хто знайде найкумеднішу річ за найнижчою ціною; на день народження ходити у книгарню або ж інший магазин і дозволяти малечі самій собі обрати подарунок, але одразу зазначати бюджет; відвідувати у подорожі кав’ярні і купувати там морозиво найдивнішого смаку (полювання на смаколики);Вмикайте фантазію й не забувайте, що головна умова традицій та ритуалів – повторюваність, тобто регулярність.
Наслідки матеріалізму неприємні. Численні дослідження, проведені по всьому світу, доводять, що матеріалістичний світогляд спричиняє вищий рівень депресії та тривожності.
Скажемо очевидне: ті, хто дивиться багато телереклами, а нині додалася ще й всюдисуща реклама в інтернеті (сайти та соцмережі кричать "купи, купи, купи") - у групі ризику.
Усі діти, хочемо ми того чи ні, щодня споживають різні комерційні меседжі. Але чому б не закрити для них деякі найширші канали цих послань, поки вони ще малі, щоб самим розпізнавати хитрощі продавців? Це одне з найпростіших завдань.
Важче — по-справжньому впливати на своїх дітей.
Усе починається з того, який приклад ми подаємо дітям, коли витрачаємо гроші на власні забаганки й потреби.