Чим заперечити людині, яка вірить у «шапочку з фольги», вважає висадку на Місяць фейком, а коронавірус – всесвітньою змовою фармацевтів? Відповіді знають науковці. Техніки скорочитання, винайдення атомної енергетики та відверті думки відомих учених про сучасні зміни у світі – це і набагато більше ти знайдеш на сторінках книг.
Кожен із нас вчив фізику в школі, однак чи знайшли ми пояснення всім дивовижним речам, що нас оточують? У книжці доктори фізико-математичних наук популярно пояснюють, чому річки розмивають береги, як грати на келихах, чому закладає вуха, і як все це пояснити за допомогою звичайних фізичних законів. Наприклад, чи забував ти колись покласти зварені яйця у холодну воду? Якщо так, ти точно знаєш, як погано вони чистяться: шкарлупа надійно прилипає й відривається тільки зі шматками білка. То чому зварені яйця завжди одразу кладуть у холодну воду? Ні, не тільки для того, щоб вони охололи. Усе пояснюється тим, що у білка й шкарлупи різні коефіцієнти об’ємного розширення, і при різкому охолодженні білок стискається сильніше, ніж шкаралупа, і сам від неї «відлипає». В результаті яйце легко почистити.
Тож фізика – навіть у наших звичних побутових діях. Ця наука продовжує стрімко розвиватися, і водночас її закони універсальні та незмінні в часі: нашим нащадкам не доведеться відкривати їх наново — через тисячу років вони діятимуть так само, як і тисячу років тому. Ця книжка для тебе, якщо хочеш подивитися на звичні речі та явища очима фізика.
Якщо хочеш чогось навчитися, сьогодні достатньо клікнути мишкою, щоб отримати безліч порад. Та далеко не всі вони засновані на об’єктивних дослідженнях. У цій книжці когнітивні психологи наводять результати досліджень про методи навчання, що проаналізовані науковою спільнотою. Окрім наукових експериментів, вони підтверджують аргументи реальними історіями людей. Ці кейси ілюструють засади, відповідно до яких ми вчимося і запам’ятовуємо.
З дитинства ми чули, що вивчити матеріал можна, лише регулярно його повторюючи, вбиваючи в пам’ять. Насправді ж при механічному повторюванні ліміт того, що ти здатний втримати в голові, швидко вичерпується. А от опрацьовуючи матеріал, ти можеш вивчити безмежну кількість інформації. Опрацювання — це метод, за яким учень надає значення новому матеріалу, переказуючи його своїми словами та співвідносячи з тим, що знає. Що більше ти можеш пояснити, як нові знання співвідносяться з попередніми, то краще засвоюєш новий матеріал і створюєш зв’язки, які допоможуть згадати його пізніше. Скажімо, вивчаючи теплообмін, ти краще зрозумієш теплопровідність, коли уявиш, як зігріваєш руки об гарячу чашку з какао.
Ще один спосіб навчання – ментальна модель – подумки створена репрезентація зовнішньої реальності. Уявімо відбивача бейсбольної команди, який чекає на подачу. У нього менше секунди, щоб визначити, чи це буде кручений м’яч, чи інший вид подачі. Як він це робить? Спостерігає за прихованими сигналами: як суперник замахується, кидає, як крутяться шви на м’ячі. Класний відбивач не дозволяє собі відволікатися ні на що інше, крім особливостей подачі, і завдяки тренуванням формує чіткі ментальні моделі на основі різних підказок до кожної з них. Він співвідносить ці моделі з тим, що знає про позу відбивання, зону страйку та обертання м’яча — знання, необхідні для того, щоб правильно відбити. Усе це він поєднує з ментальними моделями позицій гравців.
Тож люди, які вміють знаходити основні засади в новому матеріалі та об’єднувати їх у ментальну модель, а потім співвідносити її із попередніми знаннями, майстерніше опановують складний матеріал.
Багато хто вважає, що інтелектуальні здібності закладені з народження і що неспроможність опанувати певний предмет — це вирок. Насправді, вивчаючи щось нове, ми щоразу змінюємо свій мозок — кожний досвід зберігається в пам’яті. Ми дійсно з’являємося на світ із певними схильностями, закладеними в генах, але завдяки навчанню
та розробці ментальних моделей розвиваємо здібності, учимося думати, розв’язувати задачі і творити.
Автор книжки все дитинство та юність страждав на дислексію – нездатність читати текст. Та вже за 10 років після закінчення школи побив світовий рекорд із запам’ятовування перших десяти тисяч цифр числа Пі. Горслі розробив власну методику, завдяки якій ти зможеш не лише працювати більш ефективно та креативно, а й піднімеш рівень своєї ерудованості. Книжка складається з трьох частин, у яких висвітлено чотири принципи вдосконалення пам’яті. Першу присвячено підвищенню концентрації. Другу — розвитку вміння створювати образи й асоціації. Третю — формуванню звички. Ці чотири принципи — вирішення будь-якої проблеми з пам’яттю.
Автор запевняє: грандіозний прорив у твоєму житті станеться тоді, коли усвідомиш, що здатний навчитися абсолютно всьому необхідному для досягнення будь-якої мети. А ключ до успіху – пам’ять. Вона і є твоє життя. Без неї ти не міг би навчатися, мислити й творити, не мав би інтелекту. Ти не міг би накопичувати досвід у жодній сфері життя, адже досвід — це спогади. Лише запам’ятовуючи інформацію, нею можна скористатись. Нині популярним є твердження, що в епоху інтернету пам’ять нікому не потрібна. Та щоб прийняти будь-яке рішення, потрібні факти. Якщо вони будуть у тебе в голові, ти зможеш ними вільно оперувати. Наприклад, не беручи до уваги базові низькокваліфіковані позиції, роботодавці не наймають людей за талант ґуґлити, тому що зацікавлені у співробітниках, які насправді володіють інформацією, мають багатий досвід і впевнені у своїх знаннях.
Отож просто розуміти інформацію — замало: потрібно ще й уміти пригадати та застосувати її в потрібний момент. Пам’ять допомагає нам нагромаджувати всі здобуті знання. Хіба ж не заради цього ми вчимося? Пам’ять — це основа навчання. Покращивши пам’ять, ти поліпшиш всі сфери свого життя. Тобі буде легко оперувати інформацією та вибудовувати асоціації. Що більше фактів та спогадів зберігатиметься у твоєму мозку, то більше унікальних зв’язків між ними ти зможеш створити. Удосконаливши пам’ять, ти одночасно підвищиш й рівень інтелекту, адже він ґрунтується на всіх подіях, людях та відомостях, що ти можеш пригадати. Що більше ти пам’ятатимеш, то більше зможете зробити: теоретичні знання завжди передують практичним навичкам.
Автор переконує, що розвинути пам’ять може кожна людина, а він у книзі навчить перетворювати нерозбірливу інформацію в образну й чітко структуровану: так вона набуде значення й не зітреться, а залишиться в голові назавжди.
Фізика — наука експериментальна, а вимірювання та їхні похибки лежать в основі кожного досліду й відкриття. Навіть найвеличніші теоретичні досягнення беруть початок із прогнозів щодо певних величин, які можна виміряти. Усе це дотепно та з прикладами розповідають у книжці автори – вчені та популяризатори фізики. Вони не втомлюють читача теоріями та формулами, а проводять далі — у світ експерименту. Адже саме це найцікавіше в науці, і саме експериментів багатьом з нас не вистачило в школі, щоб дійсно полюбити фізику.
Наприклад, чи знаєш ти, що, коли лежиш, твій зріст більший? Коли ми стоїмо, м’які тканини між хребцями стискаються під дією сили тяжіння, а коли лягаємо, хребет розтягується. Ситуація здається очевидною, коли про це знаєш, але чи міг хтось це передбачити? Насправді цього ефекту не спрогнозували навіть учені з NASA, коли планували перші польоти в космос. Астронавти скаржилися, що в космосі їхні скафандри стали затісними. Пізніші дослідження, здійснені на орбітальній станції Skylab, показали, що всі шість астронавтів, які брали участь у місії, стали приблизно на 3 % вищими — для зросту 182 сантиметри це трохи більше ніж 5 сантиметрів. Ураховуючи цю особливість, зараз скафандри роблять більшими.
Це лише один з багатьох наведених у книжці прикладів взаємодії нашого тіла з фізичними законами. Тому, якщо фізика досі лишається для тебе відірваним від реальності переліком формул, ця книга змінить твоє ставлення: ти знову відкриєш закони Ньютона, нарешті зрозумієш різницю між вагою і масою та з’ясуєш, в чому помилявся Галілео Галілей.
Пітер Камп — експерт зі скорочитання, який понад 20 років досліджував цю тему і навіть створив власну компанію Peter Kump Reading Consultants, давав поради представникам Білого дому, працівникам багатьох корпорацій і приватним особам. Від ранкових новин до нескінченного потоку повідомлень — ми просто захлинаємося в морі інформації. Щоб впоратися з цими об’ємами, а також легко опрацьовувати професійну та художню літературу, потрібно вміти швидко читати.
Книжка починається з тесту, який дозволить оцінити свої навички читання – з’ясувати початковий рівень і визначити, скільки з прочитаного ти запам’ятовуєш. Далі автор пропонує цілий курс, який ти маєш пройти, не нехтуючи вправами і завданнями після кожного розділу. Їх автор рекомендує виконувати щоденно. У середньому на одне заняття потрібно до 20 хвилин.
Автор обіцяє: використовуючи техніку скорочитання, ти економитимеш третину або й половину часу, який зазвичай витрачаєш на вивчення технічного і навчального матеріалу, а також краще розумітимеш прочитане. Професіонали чи ділові люди зможуть читати звіти, електронну й звичайну кореспонденцію, професійні журнали у 2-4 рази швидше, ніж зараз. Якщо ж ти читаєш для задоволення, то швидкість збільшиться у 5-10 разів, якщо мова про більшість романів і белетристику. А ще навичка скорочитання не просто допоможе швидко сприймати текст — ти навчишся читати абсолютно по-новому: замість того, щоб до всієї інформації підходити однаково й читати кожне слово в реченні, ти ознайомишся з різними підходами до читання та навчишся пристосовувати кожен із них до своєї мети. Продуктивні читачі можуть читати з різною швидкістю, залежно від складності матеріалу, його подачі, обізнаності з темою та мети читання.
Основний меседж книжки, приправленої гумором та дотепними звертаннями автора до читача, в тому, що наука бурхливо та безупинно розвивається, і водночас вона молода та сповнена таємниць.
Згадай, як у школі слухав про пригоди найвідоміших мандрівників в історії. Вони спрямовували кораблі у невідомість, відкривали нові землі та креслили нові маршрути на мапі світу. Напевно, тоді це викликало захват і… легенький укол суму: всі континенти уже кимось відкриті, всі безіменні острови уже якось названі. У часи існування супутників та GPS, здається, ера відкриттів відійшла у забуття. Але автор заспокоює: це не так. І попереду ще безліч відкриттів. І навіть більше — ми ледь-ледь вступили у нову еру досліджень. Ми відкриваємо період, який, імовірно, переверне наше розуміння Всесвіту догори дриґом. По-перше, ми знаємо те, що знаємо дуже мало, тож приблизно розуміємо, які треба ставити запитання. По-друге, людський розум створює дедалі більше нових неймовірних інструментів: потужні прискорювачі елементарних частинок, детектори гравітаційних хвиль, телескопи, що неодмінно допоможуть знайти відповіді. І все це відбувається просто зараз!
Цікавим є вже те, що грандіозні наукові таємниці таки мають реальні, однозначні відповіді. Але поки що ми їх не знаємо. Проте є ймовірність, що деякі з них ми дізнаємося у найближчому майбутньому. Наприклад, чи є просто зараз десь у Всесвіті розумне життя? На переконання автора, відповідь існує. І вона докорінно змінить наше уявлення про світ.
Історія науки — це історія безперервних революцій, які щоразу розплющують нам очі. Щоразу ми розуміємо: наш світогляд спотворювався нашою ж точкою зору. Пласка Земля, геоцентрична система світу, Всесвіт, що складається переважно з зірок і планет, — свого часу це були розумні ідеї, котрі тепер здаються нам відверто наївними. Ми певні, що на горизонті вже майоріють нові революції, що зруйнують сучасні прогресивні ідеї на зразок теорії відносності і квантової фізики та замінять їх новими, неймовірними концепціями. Через двісті років люди, мабуть, розглядатимуть наші уявлення про світ так само, як ми зараз розглядаємо світогляд печерних людей. Шлях людства до розуміння Всесвіту ще далекий від фінішної прямої.
Авторка переконує, що таких понять, як технар і гуманітарій, не існує. Адже кожен може засвоїти будь-яку інформацію. Потрібно тільки навчитися вчитися і застосовувати позитивні прийоми мислення на свою користь. Вони певною мірою компенсують ті негативні підходи, які або не працюють, або ускладнюють нам життя (наприклад, якщо переконувати себе, що домашні завдання найкраще робити в останній день). Сідати за роботу з певними негативними відчуттями — це цілком нормально. Важливо те, що ти з ними зробиш. Дослідження показали, що різниця між тими, хто швидко входить у ритм праці, та тими, хто має із цим проблеми, полягає в тому, що перші відкидають негативне мислення й кажуть собі щось на кшталт: «Досить гаяти час, просто візьми і зроби. Якщо почати, у процесі буде легше».
Авторка пропонує позитивний підхід до «відкладання на потім»: ти можеш прокрастинувати, якщо дотримуватимешся трьох правил. По-перше, у цей час не підходь до комп’ютера і відклади подалі телефон – соцмережі та сповіщення дуже затягують.
По-друге, визнач найпростіше із завдань, які потрібно виконати (поки не обов’язково братися за нього). І третє: запиши справу, яку треба виконати, на аркуші паперу й носи його з собою, аж поки не будеш готовий повернутися до роботи.
Дослідження підтвердили ефективність цього методу, бо він допомагає перевести роботу над завданням у розпорошений режим мислення — людина думає про завдання навіть під час байдикування.
Експерименти над собою — принаймні для початку — варто проводити саме над звичкою відкладати на потім. Усвідомлюючи власні реакції, ти можеш застосовувати легкий тиск на себе, щоб змінити реакції на зачіпки, що ведуть до прокрастинації, і таким чином поступово змінювати свої звички.
А найкращий спосіб узяти під контроль свої звички доволі простий: раз на тиждень складайте короткий перелік найважливіших завдань. Потім щодня пиши список завдань, яким сьогодні можеш приділити багато часу або які можеш завершити. Спробуй складати такий денний перелік завдань напередодні ввечері: дослідження показують, що це допомагає підсвідомості попрацювати над записаними завданнями й пошукати способи їх виконання.
Світ котиться у прірву? Автор книжки – когнітивіст і професор Гарварду – різко не погоджується із цим твердженням і наводить багато аргументів. Варто почати хоч би з того, що ми живемо значно довше та якісніше за наших предків. У ХІХ столітті у світі почалася Велика втеча — звільнення людства від злиднів, хвороб і ранньої смерті. Тривалість життя почала зростати, у ХХ столітті набрала швидкості й не виказує жодних ознак гальмування. Ми схильні думати, що наближаємось до смерті на один рік із кожним роком нашого старіння, проте впродовж ХХ століття пересічна людина наближалася до смерті лише на сім місяців за кожен рік свого старіння. Дивовижно, що дар довголіття поширюється тепер на все людство, зокрема й на найбідніші країни світу, і значно швидше, ніж це відбувалося в багатих країнах. Тому не має значення, скільки тобі років, — попереду значно більше часу, ніж у людей твого віку в попередні десятиліття і століття.
Зі збільшенням тривалості життя розтягується також і наш запас життєвих сил, нехай навіть і не на рівнозначну кількість років. У межах проекту «Світовий тягар хвороб» (GlobalBurden of Disease) дослідники спробували кількісно виміряти це покращення, підрахувавши не лише кількість людей, що гинуть від кожної з 291 хвороби та інвалідності, але й кількість років здорового життя, яку вони при цьому втрачають, зважуючи за ступенем, до якого кожна хвороба погіршує якість життя. У світі зразка 1990 року, за приблизними оцінками творців проекту, 56,8 із 64,5 років життя, на які могла розраховувати пересічна людина, були роками здорового життя. Такі цифри демонструють, що люди сьогодні проживають значно більше років у розквіті здоров’я, ніж їхні предки взагалі жили на світі, якщо скласти докупи їхні здорові й нездорові роки. Безумовно, ми можемо порадіти і поступовим покращенням, таким як зниження рівня смертності від раку за останні 25 років приблизно на 1 % на рік, завдяки чому врятовано мільйони життів лише в Сполучених Штатах. Однак люди продовжують скаржитися на все підряд. Тож, якщо хочеш позбутися цієї деструктивної звички або заперечувати тим, хто вічно ниє, а також знайти підтвердження тому, що життя прекрасне і стає тільки кращим – ця книга ідеальний вибір.
Псевдонаука, релігія, заперечення кліматичних змін – над цими та іншими антинауковими речами розмірковує автор. Якщо в людини, скажімо, анемія, можна звернутися до народного цілителя, а можна поприймати вітамін В12. Щоб убезпечити дитину від поліомієліту, можна молитися, а можна зробити щеплення. Про стать дитини під час вагітності можна ворожити за допомогою «маятника»: вліво-вправо – хлопчик, вгору-вниз – дівчинка. Чи навпаки? Це не має значення, адже шанс вгадати 50 %. А можна зробити ультразвукову діагностику і бути впевненим на 99 %. Обравши науку.
Автор називає наукову спільноту унікальним середовищем. Звісно, часто науковці не погоджуються один з одним. Але вони пишаються тим, що є можливість змінити думку після появи нових доказів. Шлях до кожного відкриття оприлюднюють, і хто завгодно може його пройти, дійшовши тих самих висновків. Якщо хтось бреше, фальсифікує дані, публікує лише ту частину результатів, що підтримує його бажані висновки, то його, напевно, викриють. Тож науковець радше збреше дружині чи податковому інспекторові, ніж у науковому журналі – жартує автор.
Він впевнений, що випадки обману в науці завжди стають широковідомими. Підтасування даних у науковій спільноті — це смертний гріх, не вартий прощення, і важко знайти відповідник з-поміж понять інших професій. Тобто в науковців інша шкала цінностей, згідно з якою істина є чимось майже священним. Ось чому багатьох науковців так дратують астрологи, згиначі ложок та подібні їм, яких вони поблажливо терплять як невинних шарлатанів.
Зворотним боком любові до правди є те, що провідні науковці прагнутимуть її понад усе. На них покладено важкий тягар відповідальності за попередження суспільства про ці наслідки. Наприклад, Ейнштейн визнавав цю небезпеку, коли казав: «Якби ж я знав, то став би слюсарем». Але, звісно, він би ним не став. Та при нагоді підписав відомого листа, що попереджав Рузвельта про можливі небезпеки атомної бомби. Подекуди науковці наражаються на ту саму ворожість, що й вісники, що принесли погані звістки, за що мають бути страчені. Однак, розмірковуючи про цінність науки, автор все одно приходить до висновку, що краса — це правда, а правда — це краса.
Негатив, погані новини, скарги – вони постійно оточують нас. Автор книжки – професор, доктор медицини, радник ВООЗ та ЮНІСЕФ, співзасновник організації «Лікарі без кордонів» у Швеції – глибоко замислився над цією проблемою і вирішив провести дослідження: поставив людям із 30 країн на кожному з материків запитання «Що, на вашу думку, відбувається зі світом: він стає гіршим, кращим чи не змінюється?» Дослідження виявило, що переважна більшість людей у кожній з опитаних країн вважає, що світ стає гіршим. Не дивно, що мивсі постійно почуваємося пригніченими. Зараз так легко довідуватися про все погане, що стається у світі.
Набагато важче дізнаватися про хороші явища: мільярди покращень і вдосконалень, про які ніде не повідомляють. І тут автор має на увазі не звичайні позитивні новини, які могли б збалансувати негатив, а фундаментальні вдосконалення, які змінюють світ, але вони повільні, надто фрагментарні або малі, щоб стати новиною. І це насамперед про тихе диво людського прогресу. Основні факти про світовий прогрес настільки маловідомі, що автора запрошують розповісти про них на конференціях, корпоративних зустрічах по всьому світу. Він зізнається, його лекції іноді називають натхненними, багато людей кажуть, що вони мають заспокійливу дію. І такий ефект логічний. Здебільшого професор просто показує офіційні статистичні дані ООН. Оскільки світогляд людей набагато більш негативний за реальність, чиста статистика може зробити їх позитивнішими. Коли дізнаєшся, що все значно краще, ніж ти думав, це заспокоює й надихає. Такий собі новий вид щасливої таблетки — цілком безкоштовно, онлайн.
Отже, щоб ця планета отримала захищені природні ресурси, фінансову стабільність і мир, нам потрібна міжнародна співпраця на основі доступного всім фактологічного розуміння світу. Так автор приходить до висновку, що сучасна нестача знання про світ є найбільшою проблемою, яка стосується всіх.
Обирай книжку за промокодом і приєднуйся до подорожі у величний світ науки: вона обіцяє бути довгою і неймовірно цікавою.
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram