За даними Міносвіти, минулого року найбільш популярними спеціальностями серед вступників були право, менеджмент, філологія і комп’ютерні науки. Це понад 50 000 вступників на кожну спеціальність. Приблизно такі ж дані були й у 2019, 2018, 2017 роках. При цьому понад 40% випускників вишів не працюють за фахом, адже знайти роботу за професією – нелегко. Чому на зазначені спеціальності великий попит та як випускнику обрати майбутню професію, розбиралася LIGA.Life.
Провідний експерт ринку праці, засновник рекрутингової агенції «Борщ – рекрутинг майбутнього» Сергій Марченко каже, що на ринку праці завжди є попит на кваліфікованих працівників будь-яких професій.
«Найчастіше проблемою є не галузь, а кваліфікація кандидата. Виділяються із загального тренду три галузі. Це ІТ, агробізнес, промисловість. Саме там ситуація з кадрами найбільш критична і роботодавці готові наймати дефіцитних спеціалістів практично за будь-які гроші. Найбільше на ринку філологів, юристів, економістів, бухгалтерів», – розповідає експерт.
За його словами, система освіти так і не перебудувалася на потреби ринку. Це створює проблеми для всіх – в тому числі для молодих спеціалістів.
«Наприклад, агрономи, механізатори, технологи, зоотехніки потрібні роботодавцям, але геть непопулярні в абітурієнтів. Тому молодь вчиться на юристів, а потім не знаходить роботи й мусить перекваліфіковуватися або працювати на роботах, що не потребують кваліфікації», – каже Марченко.
Для хороших кар’єрних перспектив головне не галузь чи набута спеціальність, а кваліфікація. Саме на успішний професійний досвід найбільше звертають увагу роботодавці під час прийому на роботу. Він радить абітурієнтам вчитися професії, до якої лежить душа. Коли робота подобається, в ній легко досягти досконалості. І навпаки, якою би перспективною не здавалася робота, навряд чи ви багато досягнете в галузі, яка вам не подобається.
«І дуже корисно під час навчання підробляти за спеціальністю. Навіть якщо там буде менша зарплата і гірші умови. Це дасть можливість після захисту диплому вже мати досвід роботи, який буде цікавим роботодавцям і отримати перевагу перед іншими випускниками», – додає засновник рекрутингової агенції.
Психологиня Анна Покровська розповідає, що іноді бачить розгубленість у старшокласників, які не знають, куди вступати, який факультет обрати. Бо, навчаючись у школі, дитина не змогла розкрити себе, свої таланти та навички.
Наприклад, мало спілкувалася з однолітками, займалася лише з репетиторами, не відвідувала гуртки тощо. Тож іноді такі діти довіряють зробити за них вибір батькам. Але підкреслює, що не варто цього робити, оскільки старше покоління іноді не розуміє, які професії актуальні.
«Старше покоління вважає, що знає, як складеться майбутнє. Але насправді ні, не знає. Нове покоління краще відчуває сучасний світ. Їм потрібні корисні поради від дорослих, як побудувати відносини з людьми, керівництвом, як тримати свої кордони, не порушувати кордони інших, бути у колективі... Це одна справа. Й зовсім інша, коли батьки свято вірять, що дитина зможе продовжити династію якихось професій. Це не так», – запевняє Покровська.
Як психолог, який працює з дітьми на профорієнтаційних тестах, психологиня часто бачить ситуації, коли діти з родини, наприклад, лікарів, не хочуть бути медиками, хочуть малювати, креативити абощо. І на цьому тлі виникає конфлікт поколінь.
{{read_more|Читайте також| 844, 4783}}
Віцепрезидент з бакалаврської програми Київської школи економіки, колишній заступник міністра освіти Єгор Стадний вважає, що ажіотаж на такі спеціальності як право, менеджмент, філологія та інші не згасає через те, що ніхто в Україні точно не знає, які потреби на ринку праці, які фахівці та в якій кількості потрібні.
«Тенденція очевидна. Є кілька лідерів за кількістю вступників – менеджмент, право, філологія, середня освіта. Багатьом людям здається, що це погано, бо скільки ж у нас може бути менеджерів чи юристів. Але це багатогранна проблема. Бо ми не знаємо, скільки й кого потрібно. В Україні немає точних даних про потреби ринку праці, не запущений моніторинг працевлаштування випускників», – каже Стадний.
Дітей у школі не вчать мислити з категорій майбутніх себе, а підліток не може від природи знати, чого хоче. Для цього радить розбиратися з фахівцями. Найкраще – не за два місяці до вступу, а раніше, починаючи щонайменше з 9 класу.
Учням потрібно проводити рефлексії зі спеціалістами – психологами, кар'єрними консультантами, роботодавцями, які можуть фахово розповісти про ринок праці й нові професійні тренди, а також визначити схильності дитини до певної сфери. Стадний наголошує: профорієнтаційні тести варто проводити лише за участі фахівців, які зможуть розтлумачити дані й потім якісно проаналізувати їхні відповіді.
«Сказати дитині: "Йди на стоматолога, бо у людей завжди будуть проблеми з зубами" – це одна бабка десь там щось сказала, а не аналіз ринку праці. Так не варто робити» – підкреслює експерт КШЕ і радить обирати професію, яку не автоматизують найближчим часом.
«Краще робити з себе фахівця в галузі, в якій людська робота буде набагато більше затребувана. Вчитися тому, що ніколи не зможуть робити роботи. Це пов’язано зі сферами, де творчий, креативний елемент яскраво виражений, де людські стосунки і управління ними мають велику складову», – пояснює Стадний.
За його словами, якщо випускник розгублений і не знає, на яку спеціальність хотів би вступати, краще зосередитися на виборі хорошого університету. Адже на цьому етапі вибір спеціальності не такий важливий.
«Хороший університет зробить все, щоб ви через два-три роки почали замислюватися над тим, що хочете робити в рамках обраної спеціальності, а, можливо, навіть не тільки в її рамках. Бо хороший університет може дати ще можливість обирати дисципліни й змінити спеціальність без серйозної втрати часу і років. Критично важливо потрапити в університет, який, як ракетоносій, винесе вас на орбіту проінформованості й зрілості, на якій ви, роздивляючись у сторони, зможете зрозуміти, що насправді хочете робити та ким бути. Перед вступом треба думати, чи буде навчання тут трампліном у доросле професійне життя або згаяним часом», – розповідає Єгор Стадний.
Стадний пропонує для вибору хорошого університету п’ять правил:
1. Відкиньте будь-які заклади, де є хабарництво. Якщо вам хтось сказав, що студенти заносять гроші, а викладачі беруть хабарі за сесії – викреслюйте цей заклад зі списку. Це допоможе створити шорт-лист безпечних університетів. Але треба бути уважними. Є деякі гігантські університети, де кожен інститут – окреме царство. І якщо ви про окремий університет чули, що там є ганебні зловживання, то ліпше перепитати, чи то саме той інститут чи факультет, який вас цікавить.
2. Шукайте крутих викладачів. Зараз у соцмережах можна знайти багатьох студентів, які є важливим джерелом інформації. У них варто запитати, чи є викладачі, до яких студенти ходили на пари не за оцінки, а тому що, було цікаво. Якщо є один чи кілька таких, це означає, що там є круті викладачі, які слідкують за оновленням матеріалу, своїми курсами та дисциплінами. Якщо жодної такої людини немає, не треба розглядати такий університет.
3. Шукайте хороших одногрупників з високим рівнем знань. Якщо ви потрапляєте у посередню або слабку групу, навіть якщо гарно знаєте предмет, неодмінно відставатимете. Бо викладачі на першому занятті діагностують рівень знань аудиторії. І якщо загальний рівень нижчий за ваш персональний, ви приречені бути завжди недовантажені.
Треба вступати не туди, де низький прохідний бал, а туди, де сильні одногрупники. Де, можливо, ви відставатимете від решти групи. Бо якщо група сильна, вона виноситиме вас вперед.
4. Шукайте середовище для розвитку м’яких навичок. Soft skills не обов’язково пов’язані з професійними вміннями, але важливі для кожної людини в роботі і стосунках з іншими. Варто поцікавитися про академічне дозвілля – різноманітні студентські клуби та організації, де студенти можуть зробити свій проєкт.
Там має бути хороша інфраструктура, матеріальна та логістична допомога адміністрації тощо. У такому середовищі студенти можуть розвинути стресостійкість і лідерські навички. Це важливо.
5. Вступайте за рекомендаціями бізнесу, роботодавців. Якщо в Україні роботодавці радять той чи інший університет, варто прислухатися. Роботодавці голосують своїми грошима, знають, кого хотіли б брати на роботу.
У нас ще немає культури рекомендацій від ринку праці. І якщо таке трапляється, то це цінні поради.
За словами експерта, на вищу освіту слід дивитися як на інвестицію в себе, у свій моральний та матеріальний добробут.
Уявіть, що у вас є альтер его і ви з ним долаєте два шляхи: ви пішли в університет, а ваше альтер его – працювати після школи. Скільки грошей заробить альтер его, поки ви навчаєтеся в університеті? Наприклад, 500 000 гривень за чотири роки. Навчаючись, ви втрачатимете гроші, заходитимете в мінус, навіть якщо навчаєтеся на так званих бюджетних місцях.
Після випуску у вас в одній руці диплом, а в іншій – борг перед самим собою. Натомість ваше альтер его заробило 500 000 гривень. Це ціна, яку ви вже заплатили.
«Якщо ви чотири роки проводите в посередньому університеті, який не дає якісної освіти, то марнуєте час. Бо потім почнете з тих самих позицій, що і після школи. Хороша освіта принесе вам гарне місце роботи й більший заробіток, ніж міг би бути після школи. І це лише одна сторона медалі. Адже є ще моральне задоволення, люди, яких зустрінете в університеті. Це теж надбання. І саме з такої точки зори слід дивитися на вищу освіту», – підсумовує Єгор Стадний.
{{read_more|Читайте також| 2828, 2569}}
Кар’єрна консультантка, HR та рекрутерка Надія Бєлецька вважає, що випускники мають робити самостійний вибір під час вступу. І не боятися, якщо згодом захочеться змінити плани на майбутнє.
«Немає ідеальної формули, як обрати професію. Але не треба орієнтуватися на улюблений предмет у школі. Не потрібно думати, що професія, яку ви оберете зараз, стане вашою на все життя. Зазвичай так не буває. Якщо людина кожні п’ять років змінюватиме професію, роботу, це означатиме, що людина розвивається і все у неї гаразд», – стверджує експертка.
На сьогодні нормально шукати роботу на найближчі два-три роки й не потрібно цього боятися. Так само не потрібно боятися вступати в університет, а через рік-два змінювати його або і зовсім залишати навчання, якщо воно не приносить бажаного результату. Це нормально, адже дитина дорослішає, погляди змінюються.
«Як обрати, куди йти навчатися? Я б радила виписати всі навички, вміння і спробувати зрозуміти, де ви б могли їх застосувати. Обирайте не професію для початку, а напрямок. Можливо, ви б хотіли стати нейробіологом, гейм-дизайнером, PR-менеджером, спічрайтером, Lego-скульптором абощо. Ваші батьки й не чули про деякі з цих професій. Невдовзі з’являться нові професії, світ не стоїть на місці. Тож головне зрозуміти, що саме кортить робити у житті», – пояснює Бєлецька.
Вона також радить ретельно вивчити сферу, яку випускники вважають привабливою. Часто вони не знають, що стоїть за тією чи іншою професією, мають романтичні, хибні уявлення, навіяні дорослими, фільмами абощо.
Наприклад, якщо це лікар-хірург, слід розпитати, як проходить його день, які задачі перед ним стоять, які складнощі виникають. Це потрібно, аби зрозуміти реальність професії та чи готова дитина в ній працювати у майбутньому.
«Щоб краще зрозуміти, чи підходить професія, можна пошукати компанії, де б у майбутньому хотіли працювати, або вважаєте топами у сфері. Попросіться на стажування, щоб зануритися у процес і подивитися, як все працює зсередини. Або ж просто прийдіть, щоби подивитися, як виглядає офіс, люди, які там працюють, поспілкуйтеся з ними. І якщо все влаштовує, тоді буде і бажання вчитися, і реальне уявлення про професію, кінцевий результат», – додає кар’єрна консультантка.
Останнім часом дедалі частіше зустрічає випускників, які, закінчуючи школу, вже беруть участь у якихось проєктах або навіть мають якийсь досвід роботи. За словами Надії Бєлецької, роботодавці часто не звертають особливої уваги на диплом, адже розуміють реалії навчання в українських вишах. Оцінюють знання й навички. Важливе уміння – аналіз. Аналізувати інформацію, перевіряти її та вивчати декілька джерел. Також варто навчитись аналізувати власні вчинки та поведінку.
За час, проведений у школі та виші, треба навчитися бути гнучкими та стресостійкими.
«Стресостійкість – це не про те, що ти не піддаєшся стресу, а про те, як вмієш працювати над собою, контролювати свої емоції та ставитися до роботи у стресових ситуаціях. Якщо є бажання розвиватись в кар’єрі, навички самопрезентації та вміння проводити публічні виступи – must have», – підкреслює рекрутерка.
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram