Ми поговорили з засновницею органічного садочка Kangaroo Nursery School та простору самоспрямованого навчання Savage Kangaroo School Оленою Єгоровою про особливості підходу до навчання в цих закладах, передісторію створення та те, як вдається долати виклики війни.
Мені було 14 років, коли я потрапила на навчання до школи в США. У звичайній старшій школі в невеличкому містечку в штаті Нью-Йорк мене неабияк дивували прояви небаченої свободи учнів, починаючи із вибору навчальних дисциплін і засобів виконання поточних академічних завдань й закінчуючи зовнішнім виглядом та невимушеністю в комунікації з викладачами. Наприклад, до директорки, яка завжди була в доброму гуморі, діти зверталися просто по імені – Кейт.
Незабаром я повернулася до України, але мої уявлення про норми в освіті й вихованні, особистісну свободу й самореалізацію, вочевидь, зазнали значного впливу під час проживання в американській родині і відвідування такої інакшої школи. А коли після закінчення університету я влаштувалася працювати в українське представництво данської компанії, на цей ґрунт наклалися ще й враження від взаємодії з данськими колегами і спостереження за данськими сім’ями під час відряджень.
В 2011 році в нас з чоловіком народилася друга дитина. З освітою першого сина я ще не була готова до суттєвих експериментів, проте завжди знаходила для Сергія цікаві освітні осередки й неформально налаштованих емпатійних вчителів. А з народженням Назара, я чітко усвідомила, що більшість проявів традиційної освіти, які не подобались в дитинстві мені самій, з роками нікуди не поділися. І я не хотіла з ними миритися. Якраз із колишньою вчителькою Сергія, Ганною Щепетовою, ми разом і заснували в 2012 році спочатку розвивальний центр Kangaroo Club, а ще за рік відкрили маленький органічний садок, розрахований всього на вісім малючків – Kangaroo Nursery School. І першими відвідувачами садочка разом з Назаром і дітьми наших з Ганною друзів стали малюки з київської спільноти експатів — 1,5-2-річні французи, бельгійці, швейцарці, німці, батькам яких філософія простору вільної гри й органічного розвитку була зрозумілою і близькою.
Ми з командою і не уявляли, що до клубу й садочку згодом додамо початкову школу. Коли прийшов час обирати, куди підуть у перший клас Назар і декілька інших випускників садка, я зрозуміла, що власне наш варіант або хоумскулінг, або альтернативна школа.
Kangaroo Club тоді вже декілька років співпрацював із вчителем із Канади на ім’я Стюарт Севедж, чиї ідеї щодо освіти дітей дуже резонували з моїми. Під впливом багатьох дискусій за кавою з паном Севеджем я створила експериментальну вільну школу, якій Стюарт жартома «подарував» своє прізвище – так школа отримала назву Savage Kangaroo. У 2019 році я брала участь в міжнародній конференції демократичної освіти IDEC, де я нарешті відчула, що ми й справді належимо до світової спільноти демократичних шкіл.
Тим часом співавторка Kangaroo-простору Ганна переїхала жити в США, я народила дочку Дарію, світ зіткнувся з випробуваннями коронавірусом і тепер ще з російським вторгненням в Україну. Клуб ми, на жаль, були змушені закрити, але садок і школа Kangaroo продовжують працювати і мають намір розвиватися далі всупереч всім викликам.
Я б радше говорила в цілому про цей надважливий період – зростання й дорослішання людини від народження до приблизно двадцяти років. В перші роки важливо закласти фундамент сприйняття дитиною світу як теплого й безпечного, щедрого та небайдужого. А далі настає час досліджувати, висувати й перевіряти гіпотези, робити помилки, усвідомлювати наслідки свого вибору й дій, шукати власні шляхи розв'язання проблем. І розвивати вміння комунікувати з іншими людьми, співпрацювати, вирішувати конфлікти, розуміти причини тієї чи іншої поведінки – власної та оточення. Саме розвиткові емоційного й соціального інтелектів, психологічній стійкості ми приділяємо найбільшу увагу, а розвиток ерудиції, формування умінь та навичок відбуваються паралельно. Часто взагалі природним шляхом, без спеціального направлення туди уваги і зусиль.
Всі ми постійно розвиваємось і змінюємось, тому говорити напевно про очікування щодо результатів «на виході», неможливо. Для нас важливо створювати умови, в яких дитині цікаво проводити час і отримувати задоволення: від спілкування з іншими учасниками, фіксування власного прогресу, зроблених відкриттів і здобутків. Та й «наші» батьки – це здебільшого особистісно зрілі люди, для яких поняття безумовного прийняття й довіри до власної дитини є цілком зрозумілим і звичним.
В «Кенгуру» дисципліна досягається не вимогами й непохитними стандартами, а спільним розумінням і згодою з тим, що певні речі працюють певним чином. Якщо щось перестає задовольняти когось з учасників процесу, ми виносимо цю ситуацію на загальний розгляд і або змінюємо правила, або знаходимо інші рішення, з якими погоджуються усі.
Звісно, одна справа, коли в традиційному класі один дорослий на 20-30 чи більше дітей, а коли на 15 дітей в просторі присутні від трьох до п’яти дорослих, – інша. В цьому випадку справді не проблема побачити й почути кожного. В тому числі приділити комусь увагу індивідуально, або дати людині спокій і дати їй можливість самій визначити, коли і як взаємодіяти з іншими. Звісно, що хтось із дорослих буде при цьому в доступності і готовий в будь-який момент надати підтримку.
За відсутності примусу майже немає й приводів для неслухняності. А в окремих випадках, коли справді треба швидко зібратися й разом щось зробити, діти розуміють, що ситуація особлива, тому й тут жодних питань з дисципліною, як правило, не виникає.
Я помітила на своїх дітях та на наших вихованцях, що якщо дорослі не пропонують їм готових рішень, то малеча з задоволенням вдається до пошуків власних. Діти по своїй природі прагнуть самостійності, починаючи з перших кроків, і виховувати тут особливо нічого не потрібно, важливо не заважати.
Самостійність розвивається в безпечних умовах, і дбати треба саме про те, щоб експериментувати й помилятися було безпечно. Як фізично, так і емоційно.
Дитина, яка зростає у свободі, виростає з розумінням, що чогось не знати й не вміти – нормально, але вона здатна розібратися і впоратися майже з будь-чим. Також за потреби така дитина вміє звертатися по допомогу, і це теж важлива компетенція, формуванню якої ми приділяємо увагу.
Групи різновікові: в садку одна спільна група кількістю до 25 дітей віком від 2 до 7 років, в школі одна група кількістю до 15 дітей віком від 5-6-7 до 11 років станом на сьогодні. Ми щороку дорослішаємо, зараз в школі навчаються діти з 0 по 5 клас включно.
Поділ за віком і класами є, але дуже умовний, кожен може долучитися до будь-якого заняття чи уроку і займатися там доти, доки залишається зацікавленість і це не заважає іншим. Якщо якісь заняття/гуртки не викликали в дітей зацікавленості чи втратили її – закриваємо цю активність і шукаємо іншу. Інколи щось пропонують вчителі, інколи про щось запитують батьки чи самі діти під час обговорень, або надходить якась рекламна пропозиція, тоді питаємо в дітей, чи хочуть вони це спробувати, якщо дозволяє бюджет.
У випадку позитивної відповіді пробуємо і дивимося на результат. Якщо навіть одна дитина справді хоче чимось займатись, намагаємось це заняття включити в розклад і спостерігаємо, чи доєднається протягом найближчого часу ще хтось. В інтересах цієї дитини знайти собі товаришів, які захочуть займатися разом з нею, щоб садок чи школа продовжили співпрацювати з цим викладачем. Якщо ж ніхто більше не долучається, але ця дитина і далі хоче продовжувати займатись, то такі заняття надалі оплачують батьки, а школа надає час, місце і супровід.
До нас звертаються насамперед прогресивні, активні батьки з високим рівнем психологічної зрілості й поваги до дітей. Як правило, вони добре володіють іноземними мовами, подорожують світом, мають цікаві захоплення і живуть насиченим життям, яке охоплює дітей та їхні інтереси. Такі сім’ї обирають нас свідомо і лишаються з нами надовго. З їхніми дітьми цікаво і приємно мати справу і ми мріємо про те, щоб таких сімей в Україні й в нашій спільноті ставало якомога більше.
Інколи до нас також долучаються сім’ї, чиї діти мали негативний попередній досвід відвідування садка або школи і тепер відмовляються туди ходити або створюють там проблеми «поганою» поведінкою. Батьки переводять дитину до нас, але після того, як її поведінка й емоційний фон покращуються, нерідко знов переходять до державної або мейнстрімної приватної школи. Або ж сім’я залишається з нами, але періодично просить про більшу системність, більше навантажень академічною складовою, менше прогулянок і безтурботності. З такими сім’ями вибудовувати співпрацю найскладніше, проте, з часом саме вони стають найкращими друзями і рекомендателями нашого простору.
Ще частина наших сімей – люблячі турботливі батьки дітей з особливими освітніми потребами. Вони багато читають, отримують нові навички, шукають і знаходять для дітей всі доступні їм можливості для щасливого наповненого життя. Ми пишаємося нашою співпрацею. Загалом, в нас до третини дітей мають ті чи інші особливості на кшталт підвищеної чутливості, дислексії, диспраксії, легких форм розладів спектру аутизму тощо.
Я щиро вважаю, що наша школа підходить будь-якій дитині, але далеко не всі батьки бачать потребу в альтернативі, і навіть серед тих, хто таку потребу відчуває, багато хто не готовий змінювати звичні й зрозумілі правила так радикально. Та й фінансове питання, звісно, теж не на останньому місці, хоча ми і в цьому проявляємо певну гнучкість, деяким сім’ям надаючи індивідуальні умови.
До дорослих учасників проєкту, незалежно від віку, діти звертаються просто по імені і на «ти». Хоча старші діти інколи можуть відчувати, що комусь їм зручніше казати «ви», і це також вільний вибір дитини. Між собою дорослі так само всі на «ти», виключення бувають хіба що відносно деяких запрошених педагогів, що приходять проводити окремі заняття.
В нас багато гнучкості й спонтанності, ми граємо і постійно рухаємось як всередині простору, так і за його межами, подорожуємо містом, країною і світом. Від мейнстрімних шкіл ми відрізняємось значно більше, від інших демократичних, мабуть, менше, але знавці кажуть, що кожна демократична школа – унікальна і неповторна, і я з цим погоджуюсь.
Щодо класно-урочної системи, частково вона все ж присутня, бо багато хто з дорослих має педагогічну освіту і досвід викладати саме в такий спосіб. Хоча це все одно відбувається досить неформально. Можна по ходу ставити питання, відхилятися від теми, охоплювати суміжні сфери. Сидіти на підлозі, лежати, ходити по класу, якщо це не заважає іншим. Альтернативою є спілкування в колах, дискусії, практичні заняття, самостійні дослідження і їхні подальші обговорення. Якщо тема викликає інтерес і гарний відгук, занурюємось в неї надовше, йдемо глибше. Там де нецікаво, проходимо коротко та/або відкладаємо до моменту, коли стане актуально.
Атестацію наші діти здають один раз на рік в кінці навчального року, тому фокусуватись на охопленні всієї програми за календарно-тематичним планом нам взагалі немає потреби. Наші учні дуже люблять контрольні, самостійні, тестові роботи – для них це завжди цікавий виклик і можливість себе проявити, а не тривожний момент істини, за яким слідує оцінка.
Школа розміщена на першому поверсі багатоповерхового будинку в ЖК «Династія» (вул. Липківського, 37-в), садок – на другому поверсі ЖК «Смарагдовий» поряд (вул. Генерала Шаповала, 2а). Це дає можливість за необхідності переходити до того з двох приміщень, де наразі кращі умови перебування – світло, вода, опалення, а під час тривог швидко спускатися в обладнане укриття, взявши з собою тривожні валізи.
Територія обох ЖК закрита і цілодобово охороняється. Школа і садок мають систему кондиціювання й вентиляції, яку можна включати на обігрів, а опалення забезпечується в школі – власною котельною будинку, в садку – централізовано «Київтеплоенерго» та додатково розміщеними по периметру електричними ІЧ-випромінювачами, сертифікованими для використання в дитячих закладах. Тому зараз в обох приміщеннях тепло і комфортно.
Ми продовжуємо працювати офлайн, за виключенням часу повітряних тривог. Зазвичай, якщо повітряна тривога з самого ранку, то відкриваємося через дві години після завершення тривоги, щоб колектив мав змогу повернутись з укриття додому, зібратись і доїхати.
Дітям потрібно навчатись і жити наповненим життям, батькам – працювати й підтримувати економіку країни, тому віримо в ЗСУ і злагоджено працюємо на перемогу.
Цікаво спостерігати за дітьми, як і у них змінились цінності й ставлення до школи. Сьогодні діти більше цінують живе спілкування в школі, ніж до початку війни. А коли поєднані бажання навчатись, дружний професійний колектив, комфортний простір, смачна їжа, гнучкий режим – діти самі просяться до школи й ми щасливі, що маємо можливість щодня з ними тут зустрічатись.
Якщо зацікавились, записуйтесь на знайомство за тел. +380 66 659 1274 або +380 67 445 3535.