День Української Державності: спадкоємність тисячоліть і вибір, який ми щодня підтверджуємо

15 липня Україна відзначає День Української Державності — свято, що символізує тяглість нашої державницької традиції, політичної самосвідомості та волі до незалежності. Це день, коли ми згадуємо не лише конкретну історичну подію — хрещення Русі-України у 988 році, а й саму суть українського державотворення: глибоке коріння, послідовний рух до самовизначення і здатність захищати себе в усі епохи.

Чому саме 15 липня

Історичною основою для свята стало Хрещення Русі-України, здійснене великим князем Київським Володимиром у 988 році. Саме ця подія визначила цивілізаційний вибір українського народу — європейський напрям, заснований на християнських, культурних і правових засадах. Відтоді Київ став не лише політичним, а й духовним центром Русі, а згодом — і символом української державності.

День Української Державності був офіційно започаткований у 2021 році Указом Президента України №423/2021. Вперше його відзначили 28 липня 2022 року — у День пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира. Але з 2023 року, після календарної реформи, дату святкування перенесли на 15 липня — згідно з новоюліанським календарем, який нині використовує Православна Церква України.

Цей день — не просто данина минулому. Це відповідь на виклики сьогодення, коли українська державність знову проходить випробування війною.

Державність: не абстракція, а щоденна реальність

Коли ми говоримо «українська державність», маємо на увазі не лише сучасну Конституцію чи державні інституції. Мова йде про історичну спадкоємність — лінію, що тягнеться від Русі, через Галицько-Волинське князівство, козацькі гетьманати, УНР і ЗУНР, Карпатську Україну, дисидентський рух і здобуття незалежності у 1991 році — аж до сьогодні.

Кожна з цих форм української державності мала свої виклики, обмеження, перемоги й поразки. Але головне — вона була. Була як вияв прагнення народу мати власний політичний дім.

Держава і державність — як дерево і коріння: одне не існує без іншого. Без пам’яті про те, ким ми були, неможливо усвідомити, ким ми є. А без усвідомлення цього — неможливо захищати майбутнє.

Сьогодні українська державність — це:

опір агресії РФ на всіх фронтах;
функціонування державних інституцій в умовах війни;
проведення навчання, судочинства, культурних подій — попри постійну загрозу;
здатність мобілізувати суспільство навколо ідеї свободи.

Чому це свято — політичне і глибоко особисте

День Української Державності став важливою відповіддю на головну тезу російської пропаганди: «українці й росіяни — один народ», а українська державність — «штучна», «тимчасова» або «нежиттєздатна». Цей наратив десятиліттями просували в інформаційному, історичному, освітньому та культурному полі.

Але історія — вперта річ. Вона засвідчує, що Україна як державна форма існувала в різних умовах, під різними назвами, але завжди з однією метою — зберегти власну ідентичність і свободу. Саме тому День Державності — не просто свято істориків чи політиків. Це день, коли кожен українець може відчути себе продовжувачем великої державної лінії.

Це день, коли вчитель, що проводить урок у сховищі, — частина цієї лінії. Як і лікар на прифронтовій території. Як і бібліотекарка, яка відкриває читальню в місті, що нещодавно обстріляли. Як і мама, яка вивчає з дитиною українську абетку за кордоном.

Державність у час війни

2022, 2023, 2024, 2025... Це роки не просто збройного опору. Це роки, коли українська державність доводить свою життєздатність щодня. Попри руйнування інфраструктури, енергетичні атаки, втрати і біль, Україна зберігає контроль над собою: проводяться ЗНО, здійснюється вступна кампанія, викладачі читають лекції, суди ухвалюють рішення, дипломати відстоюють інтереси держави у світі.

Це і є ознаки сильної державності: не лише право на незалежність, а й ефективний державний апарат, дієздатне військо, міжнародне визнання і свідомість громадян, що вони — частина спільної справи.

І саме в цьому контексті День Української Державності набуває особливого звучання. Бо зараз ми боремося не лише за територію. Ми боремося за свою історію, за свою тяглість, за право називати себе державою без лапок і без сумнівів.

Не лише свято, а й освітня подія

Для педагогів, учнів, студентів, освітян це свято — також привід говорити про історію не як про шкільний предмет, а як про частину нашої ідентичності.

Саме через якісну освіту можна прищепити дітям розуміння, що Україна — це не лише країна, де вони живуть, а й спільний проєкт, що триває тисячоліттями.

І кожен громадянин — його активний учасник.

Україна виросла з глибини століть, і сьогодні продовжує свій шлях. Ми — нація з історією, з культурою, з власною політичною традицією. Ми не від когось відкололись. Ми — ті, хто вижив, вистояв і збудував.

День Української Державності — це день, коли ми не просто згадуємо, а підтверджуємо:
ми є.
ми були.
і ми будемо.

Читайте також