Як навчитися любити: відповідальність, повага і турбота

30.12.2025

Чесність може звільняти, але водночас лякати – бо вимагає внутрішньої сили й готовності бути вразливим. У своєму блозі Маргарита Січкар розмірковує про те, чому прагнення до справжності неминуче приводить нас до теми любові – не як почуття, а як навички, яку потрібно плекати. Це роздуми про сенс, відповідальність і вміння бути поруч без контролю та вимог.

Бувають дні, коли щось турбує зсередини. Начебто все гаразд, але в душі — неспокій. Тонкий, невидимий, схожий на нитку, що смикає за серце. Я все частіше ловлю себе на думках про сенс життя. Причому не лише свого. Дивлюсь на людину у черзі, у кафе — і думаю: а він/вона коли-небудь ставив(-ла) собі це запитання? Для чого я живу? І що, як усі ми — не вічні. То навіщо тоді витрачати своє життя на порожнє? У чому той вселенський задум?

І ось приходить думка: може, наше головне завдання — навчитися любити? Не вимагати, не міняти, не контролювати. Просто — любити. Безумовно. Як це, спитаєте? Адже цього не вчать. Немає уроків «любові», хоча уроки щастя вже з’являються. А от як любити — ніхто до ладу не пояснює.

А дарма. Бо щастя й любов — пов’язані напряму. Одне живе в іншому.

Про любов чудово написав Еріх Фромм у своїй книзі «Мистецтво любити». Там усе розкладено по поличках: любов — це не просто емоція, це вміння. І як будь-яке вміння — її треба розвивати. Любов складається з чотирьох головних інгредієнтів: відповідальність, розуміння, повага й турбота.

І якщо чогось із цього бракує — це не любов. Це лише слово, що вилетіло з уст.

Мені завжди було дивно, коли люди швидко кажуть: «Я тебе люблю». Я довго визріваю, щоб вимовити це — особливо у стосунках. Навіть близьким кажу нечасто. Бо вірю: коли слово повторюється без глибини, воно втрачає свою силу.

Навчитись любити — це розвинути в собі чотири якості:

Відповідальність — бути поруч не тільки тоді, коли зручно. Усвідомлювати, що твої дії мають наслідки. Думати перед тим, як щось сказати або зробити.

Розуміння — бачити людину з її минулим, з її болем і мріями. Прислухатися. Бути емпатичним. Шукати не правду, а контакт.

Повага — прийняти іншу людину з її світоглядом, досвідом, межами. Дати їй право бути собою. Побачити в ній цінність — навіть якщо вона не схожа на тебе.

Турбота — створити умови, в яких інший розквітає. Бути поруч, коли темно. Принести плед, коли холодно. Промовчати, коли хочеться кричати. Дати тепло, коли світ байдужий.

І знаєте, цього можна навчити з дитинства. Дайте дитині горщик і квітку. Посадіть її разом. Запропонуйте доглядати. Це і буде любов у дії: поливати, слідкувати, захоплюватися, піклуватися. Якщо не доглядати — квітка зав’яне. Так і любов — без уваги вона гасне.

Пізніше — з’являється котик, хом’ячок, песик. Усе те саме: відповідальність, розуміння, повага, турбота.

Хочете визначити, чи людина здатна любити?

Спитайте про її дитинство.

Були у неї тваринки? Хай розповість, як їх звали, що вони любили, які були смішні випадки. Якщо очі блищать, якщо людина згадує з теплом — перед вами той, хто вміє любити.

А якщо каже: «Не було, не дозволяли», — робіть висновки самі.

І тут зазвичай оживають хейтери. Вони не мали ні тварин, ні рослин, про які б піклувались. У таких випадках я кажу просто: ідіть у сад. У прямому й переносному сенсі. Посадіть щось. Погладьте котика. Або… зайдіть у книжковий. Купіть Еріха Фромма «Мистецтво любити».

Прочитайте. І тоді, можливо, сперечатись уже не захочеться. Бо все стане зрозумілим.

І почніть практику.

Любіть усе, до чого торкаєтесь: чашку, сумку, книжку, машину.

Тренуйтесь на котиках.

А потім — на людях. І на собі.

Бо вміння любити — це й є вищий сенс.

Читайте також