Мовний фронт: справжні українські імена проти суржику

Редакторка Ольга Васильєва у своєму блозі в фейсбуці нагадує: в українських іменах немає суфікса -ік – це російська мовна калька. Вона пояснює, які зменшувальні й розмовні форми імен є питомо українськими, чому «Толік» чи «Віталік» — суржикізми та як зберегти автентичність нашої мови у щоденному спілкуванні.

В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник.

На Полтавщині столітня бабуся називала свого внука (мого чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи – Толіком. Так її навчили батьки, бо сто років тому українці не говорили російською. Натомість «толіки» та «віталіки» — це суржикізми й наслідок русифікації.

Також нагадаю, що розмовні (не паспортні) форми в нас такі:

• не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась;
• не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась;
• не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась;
• не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь;
• не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь;
• не Паша, а Павлик або Павлусь;
• не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;
• не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;
• не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;
• не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик;
• не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик;
• не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;
• не Олєжа, а Олежко, Олько‌ або Лесь, Лесик;
• не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько‌;
• не Нікіта, а Микитка або Микитко;
• не Коля, а Миколка або Колько;
• не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко;
• не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко;
• не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко;
• не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;
• не Жора, а Горко або Гошко;
• не Гера, а Германко або Герко;
• не Рома, а Романко, Ромась або Ромко;
• не Дєня, а Дениско або Денько‌;
• не Тьома, а Артемко або Темко;
• не Тіма чи Тімоша, а Тимко;
• не Вася, а Василько, Васьо‌ або Васько;
• не Марік, а Марик або Марко;
• не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;
• не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко;
• не Боря, а Борик, Борко або Бориско;
• не Слава чи Славік, а Славик або Славко;
• не Владя чи Владік, а Владик або Владко;
• не Толя чи Толік, а Толик або Только;
• не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;
• не Вітя, а Вітик або Вітько;
• не Федя, а Федусь або Федько‌;
• не Вова, а Володик або Володько;
• не Сєрьожа, а Сергійко;
• не Кірюша, а Кирилко;
• не Ігорьоша, а Ігорко;
• не Глєбушка, а Глібко;
• не Іллюша, а Ілько‌;
• не Льова, а Левко‌;
• не Сєва, а Севко.

Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова — Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади.

Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Уявіть собі, вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років.

Потім під час нашого тривалого перебування України у складі російської імперії / СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо — чоловік і Вася — жінка, а зараз чуємо всюди «Вася» і для жінок, і для чоловіків. Те саме із «Саша» / «Шура» та «Женя», хоча це жіночі форми (теж зросійщені, бо в Україні Олександра — це Саня, Санда або Леся, а Женя — Ївга, Геня або Євгенка).

В Україні поширені й такі московські форми жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта й інші, які потребують заміни:

• Наташа — Ната, Наталка, Наталя;
• Маша — Маруся, Марічка, Марійка;
• Даша — Дара, Даруся, Дарця;
• Глаша — Глафа, Глафця;
• Катюша — Катруся, Катря, Катеринка;
• Іріша — Іруся, Іринка; Орися, Оринка.
• Ксюша — Ксеня.

Оксанками вони називатися не люблять, хоча Оксана має те саме значення і грецьке походження, що й Ксенія, як Остап / Євстафій. Зате Оксанами не називають у росії, і це імʼя визнане там суто українським, як і Остап. 

До речі, закінчення -ій редукувалося не тільки в імені Євстафій: Афанасій –Панас, Григорій – Григір, Прокопій – Прокіп, Лаврентій – Лаврін, Панкратій –Панкрат, Ігнатій – Гнат, Євгеній – Євген, Арсеній – Арсен, Антоній – Антін, Василій – Василь, Геннадій – Геннадь, Анатолій – Анатоль, Віталій – Виталь. Закінчення -ій у цих іменах – російська адаптація грецьких імен. Але це не стосується імен, де -ій наголошене: Андрій, Сергій, Тимофій, Олексій, Овсій, Гордій та інші.

• Анюта — Ганнуся, Ганя, Ганця.

Ганна – ім’я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені — Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися?

Також Альона – це Олена, а Крістіна – це Христина (Христя).

Закінчення -ця у скорочених формах жіночих імен – Ганця, Янця, Дарця, Вірця, Юльця, Ольця, Гальця, Любця тощо – теж суто українське. Змусьте мocковита його вимовити. 

Думаю, ви помітили, що скорочені форми Лесь, Лесик застосовують аж до п’яти чоловічих імен: Олександр, Олексій, Олег, Леонід та Олесь. Так само й форму Леся застосовують до пʼяти жіночих імен: Олександра, Олена, Ольга, Лариса, Олеся. Самостійними іменами Олесь та Олеся стали не дуже давно. А Генко, Геник може бути і Євгеном, і Геннадієм; Данько, Даник – і Данилом, і Богданом; Володик, Володасик — і Володимиром, і Всеволодом; Вітик – і Віталієм, і Віктором. Ось така народна тенденція до спрощення.

Називаймося правильно, плекаймо своє! 

Читайте також

Новий правопис набув чинності: 30 головних змін

Мовний фронт: «українці» чи «українці й українки»

Титульне фото з відкритих джерел

Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram