У спорт часто приходять випадково: порадили, змусили батьки, пішли за компанію, поруч з домом відкрили спортивну секцію.
Комусь таланить одразу вгадати з вибором, а хтось, зазнавши невдач, губиться і припиняє подальші експерименти.
Як зробити свідомий вибір і не піддати дитину стресу, з’ясовувала "Українська правда. Життя".
Для цього ми поспілкувалися із:
дитячим кардіо-ревматологом, доцентом кафедри педіатрії Національного медичного університету, кандидатом медичних наук Любов’ю Глєбовою; заслуженим майстром спорту, першим чемпіоном світу з дзюдо в історії України Георгієм Зантараєю; майстром спорту, тренером з карате, першим віце-президентом Української Федерації карате кіокушинкан, засновником клубу "Атіка Карате"Сергієм Броністовським шеф-інструктором київського клубу таеквондо ІТФ "Скорпіон" Андрієм Карчевським.
Спеціальної норми фізичної активності для дітей не існує.
"Дитину до 3-х років не можна змушувати щось робити в плані фізичних навантажень. Вона має жити активно і в своє задоволення", – пояснює дитячий кардіо-ревматолог, доцент кафедри педіатрії НМУ, кандидат медичних наук Любов Петрівна Глєбова.
Вона уточнює, що у цьому віці додатковим заняттям може бути лише басейн, якщо немає протипоказань від ЛОР-лікарів.
"Починаючи з 3-х років можна ставити дітей на лижі, велосипеди, ролики, ковзани. Але такі заняття також мають бути в задоволення, – підкреслює дитячий лікар.
Немає жодної необхідності віддавати дитину на спортивні секції в такому віці".
З 4 років, за словами медика, можуть бути: танці й так звані "філософські єдиноборства" (айкідо, таеквондо, карате, дзю-дзюцу тощо).
З 4 років, за словами медика, діти можуть займатися танцями та "філософськими єдиноборствами""Якщо дитина виростає в спортивній сім’ї або батьки ставлять перед собою мету виростити чемпіона, то тут нічого не вдієш, – коментує Любов Петрівна.
Зазвичай у спорт діти йдуть з раннього дитинства: спортивна гімнастика і акробатика – 4 роки, художня гімнастика – 5 років, бокс і ММА не раніше – 10-12 років".
Батьки часто переконані, що їхні діти здорові, а похід до лікаря за довідкою – проста формальність і марнування часу.
Проте, лікарі наполягають на такому "невідкладному медичному пакеті" майбутнього спортсмена:
Електрокардіограма; ЕХО-кардіограма (якщо її не робили планово в 4 роки); Проба Руф’є (оцінка функціонально-резервних можливостей організму при фізичному навантаженні).
Перед кожним заняттям варто перевіряти пульс і бажано артеріальний тиск.
Протипоказання для відвідування спортивних секцій:
патологія серцево-судинної системи; ортопедична патологія; патологія хребта, порушення постави та інша патологія.
На думку Любові Глєбової, найбільш універсальні для знайомства зі спортом – "філософські єдиноборства": "Вони є хорошим тест-драйвом для дитячого організму за умови, що малюки навчатимуться у адекватного і професійного тренера".
Лікар пояснює, що на таких заняттях діти не лише розвиватимуть свої фізичні якості, вони вчитимуться вигравати й програвати, знаходитися в колективі, дотримуватися дисципліни та поважати одне одного.
"У таких дітей загальний розвиток: психологічний, фізичний та соціальний відбувається значно швидше ніж у їхніх однолітків, – зазначає вона.
Рік-два таких занять дозволять вам перевірити можливості дитини і її готовність до професійного спорту".
На "філософських єдиноборствах" діти ще й вчаться дотримуватися дисципліни та поважати одне одного
Перш ніж обирати секцію єдиноборств, слід розділити їх на спортивні та прикладні, а також виділити в окрему категорію традиційні бойові мистецтва.
Головна мета спортивних єдиноборств – змагання, прикладних єдиноборств – самозахист.
Традиційні бойові мистецтва – це шлях самовдосконалення і розвитку. Як і в будь-якому іншому виді мистецтва, тут важливий процес, а не результат.
Звичайно цей поділ умовний, адже спортивні єдиноборства можуть бути прикладними, а бойове мистецтво може перейти в категорію спорту. Проте такий поділ дозволяє збагнути мету занять і зрозуміти, на що буде націлений тренувальний процес.
Також єдиноборства можна розділити на два блоки:
ударні (карате, таеквондо, тайський бокс, бокс); борцівські (дзюдо, айкідо, дзю-дзюцу, бразильське джиу-джицу тощо).Як такого "універсального" бойового мистецтва не існує. У кожного є своя "фішка".
"Універсального" бойового мистецтва не існує, у кожного є своя "фішка"Зокрема, в айкідо приділено багато уваги страховкам, проте через відсутність змагань, атаки досить умовні.
В карате й таеквондо вчать роботі ніг і ударній техніці руками і ногами, проте відсутній розділ боротьби в партері (на підлозі).
В боксі спортсмени відпрацьовують усього чотири надпотужні удари руками, але не використовують борцівські техніки та удари ногами.
З’являється все більше бойових систем, які намагаються міксувати різні бойові види: хортинг, фрі-файт, ММА, зендокай карате-до, кудо. Але в даному випадку треба кожного разу з’ясовувати чи має тренер солідну бойову базу, аби тренування не перетворилися на "бойову солянку" і не заплутали ваших дітей.
Особистість вчителя – один із ключових моментів у виборі секції для дитини.
Він може бути професіоналом, мати високий рівень і досвід викладання, але зовсім не вміти працювати з дітьми.
Тренер зобов’язаний любити дітей, інакше йому взагалі не варто цим займатися.
Він повинен брати відповідальність за свою працю, турбуватися про здоров’я підопічних і підтримувати в них постійний інтерес до спорту.
Діти дуже звикають до свого вчителя. Часом особистість вчителя сягає своїм авторитетом рівня батьків чи друзів, тому категорично забороняється часта зміна інструкторського складу або постійні заміни та пропуски.
В східних бойових мистецтвах роль вчителя стоїть на ще вищому рівні. Це не просто обслуговуючий персонал, а наставник-"сенсей"!
"Не можна бути сенсеєм, якщо ти не живеш як сенсей, – ось як коментує це майстер спорту, тренер з карате Сергій Броністовський.
Коли ти вимагаєш від дітей результатів, то і сам маєш їх досягати. Якщо ти їх вчиш моральності, то маєш цього дотримуватися і сам. Якщо вимагаєш надзусиль, то й сам маєш їх докладати".
Сергій Броністовський, майстер спорту, тренер з каратеУ самого Сергія 5-й дан, він суддя найвищої міжнародної категорії "А", а ще тренує власну доньку – Марію Броністовську, чемпіонку з карате кіокушин України в куміте і в ката.
Гарний тренер добре знає, що робота з дітьми передбачає також роботу з батьками.
Останні мають розуміти, що у них з тренером спільна робота з виховання дитини.
Проблеми виникають, коли батьки намагаються перекласти відповідальність за виховання дитини на тренера. Він же бачить дитину максимум 12 разів на місяць по півтори години, плюс змагання, і за цей час має її підготувати фізично і психологічно.
Будь-яке бойове мистецтво системне, воно вимагає регулярних занять та ведення здорового способу життя.
Зараз же у дітей багато спокус: віртуальна реальність накладена на культ "лідерства і успішності". І часто діти поводяться як розбещені споживачі.
"Тренер вже не сприймається в тому статусі, як раніше.
Він не має права підвищувати голос на учнів, бути суворим і вимогливим. На нього можуть подати за це позов до суду.
Тренерів сприймають як аніматорів", – пояснює заслужений майстер спорту, перший чемпіон світу з дзюдо в історії України Георгій Зантарая.
Георгій Зантарая, заслужений майстер спорту, перший чемпіон світу з дзюдо в історії УкраїниВін уточнює, що зараз можна вважати успіхом, коли з десяти учнів, лишаються і показують хороші результати лише двоє. Раніше ж, коли сам Зантарая починав, усі десять гарно боролися.
"Це проблема у вихованні, я вважаю, – пояснює спортсмен.
Я раджу батькам замислитися про майбутнє. В мене самого двоє дітей. І я знаю, що в маленькому віці вони не здатні робити свідомий вибір, часто вони лінуються та реагують неадекватно.
Батьки мають розуміти, що дітям краще виховуватися в природних, а не штучно створених умовах. Якщо дитина має дістати в носа, то вона має через це пройти і зробити вірні висновки. Не потрібно гіперопікати дітей, щоб в сорок років вони не знали, як за себе постояти".
В багатьох видах бойових мистецтв існує такий момент ‒ відсутність контролю якості.
Коли це стосується дитячого спорту, то питання стоїть досить гостро.
Будь-який спорт, так само як і йога та інші оздоровчі практики, можуть як робити тебе сильним і здоровим, так і навпаки.
Непрофесійна підготовка та неправильна методика проведення занять можуть завдати значної шкоди здоров’ю дітей.
Контроль якості у всьому світі покладається не на державу, а на федерації, спортивні асоціації та клуби. Перш за все вони мають забезпечувати контроль якості своїх філій та інструкторів.
Сергій Броністовський пояснює, що кожен майстер зобов’язаний підвищувати свою кваліфікацію і проходити курси при вишах спортивного напряму. На сьогодні таких вишів у країні вистачає.
Обов’язково врахуйте враження вашої дитини. Її думка має бути ключовою у виборі місця тренування"Зараз інтернет дає можливість отримати максимум інформації і все одно батьки ведуть своїх дітей в найближчу до дому секцію, не дізнавшись завчасно ні про напрямок бойового мистецтва, ні про тренера, ні про організацію, – зазначає спеціаліст.
Сергій Броністовський радить не віддавати дітей у секції, які не мають міжнародного чи національного визнання.
Поцікавтеся структурою організації, підпорядкованістю клуба, інформацією про тренера.
Шукайте і займайтеся у професіоналів.
Самій дитині, за великим рахунком, не важливий набір технік. Їй не важливо, як називається те, що вона вивчає.
Натомість дитині дуже важлива загальна позитивна атмосфера, яку формують особистість тренера, колектив і місце.
"То є мікросвіт, де вона переймається певними проблемами, сумує, радіє, творить та формує свою особистість", – пояснює шеф-інструктор київського клубу таеквондо ІТФ "Скорпіон" Андрій Карчевський.
Андрій Карчевський, шеф-інструктор київського клубу таеквондо ІТФ "Скорпіон"На думку експерта, варто віддавати дітей до секцій традиційних бойових мистецтв.
На додаток до рухових навичок та бойових прийомів учням там прищеплюватимуть певні цінності такі як повага, гідність, честь, дисципліна тощо.
Також дуже важливо обирати секцію, яка має рекреаційну частину тренувального процесу, наприклад, літні або зимові збори (табори).
"Звісно ж це не обов’язково, але у суто спортивному клубі чи секції тренерові може просто бракувати часу на виховання вашої дитини, – аргументує Карчевський.
На першому місці там можуть стояти саме спортивні досягнення, а не якась примарна "філософія".
На жаль, непоодинокими є випадки зовсім неспортивної поведінки під час змагань як з боку дітей-учасників, так і батьків-глядачів".
1. Проконсультуйтеся з лікарем та отримайте рекомендацію на відвідування конкретної спортивної секції.
2. При виборі секції батькам варто відмовитися від своїх особистих амбіцій і нереалізованих мрій і врахувати психофізичні особливості дитини. Набагато легше підсилити природжені якості та розвивати їх, ніж ламати і підлаштовувати дитину під обраний вид єдиноборства.
3. Відмовтеся від ідеї "аби тільки поруч з домом/школою", а ще краще в самому будинку чи в квартирі. Гарних тренерів не так багато і краще витратити зайвий час на дорогу, ніж на негативний досвід.
4. Зберіть інформацію про тренера та організацію, в якій плануєте займатися. Не займайтеся в секціях і не водіть до них дітей, якщо вони не мають міжнародного чи національного визнання.
5. Відвідайте пробні заняття і порівняйте методику викладання, підхід тренера і обов’язково врахуйте враження вашої дитини. Її думка має бути ключовою у виборі місця тренування.