У деяких випадках важко сказати, хто більше ненавидить школу – батьки чи діти. Причини у батьків можуть бути різні – від нестачі часу до дитини, яка не хоче нічого робити. І їм щовечора доводиться сідати за кляті домашні завдання. Інколи – робити за дітей половину заданого. Але чи це те, чим у навчальному процесі мають займатися батьки? Світлана Ройз, дитяча і сімейна психологиня, відповіла журналісту "Укарїнської правди" на три найважливіші в цьому контексті питання.
Чи варто робити з дитиною домашнє завдання і чому? Як організувати навчальний процес? Що робити з навчанням у підлітковому віці?
За словами Ройз, насамперед потрібно знайти баланс між байдужістю та тим, щоб проживати життя за дитину.
– Це стосується будь-якої сфери. Якщо ж говорити про зацікавленість батьків шкільним життям, то краще, коли батьки залучені, можливо, не в сам навчальний процес, а в шкільне життя, – радить психологиня.
Нова українська школа передбачає, що на домашнє завдання дитина має витрачати від 45 хвилин до 1 години 30 хвилин – усе залежить від класу.
Наприклад, у другому класі – 45 хвилин, у третьому – 1 година 10 хвилин, у четвертому – 1 година 30 хвилин.
Коли батьки запитують, чи треба з дитиною робити домашнє завдання, психологиня просить спершу відповісти на запитання: "Для чого?".
Відповіді можуть бути різними, каже Ройз. Наприклад:
щоб пришвидшити процес, щоб дитина не наробила помилок, щоб дитина була під контролем, щоб підтримати дитину, це єдина можливість провести з дитиною час.
Знайшли свою відповідь?
Які наслідки можуть бути від такої мотивації? За словами Ройз:
Якщо батьки перевіряють, чи зробить дитина помилку, то чи буде у дитини можливість потім навчитися ці помилки перевіряти і виправляти? Якщо батьки роблять домашнє завдання з дитиною, щоб вона не отримала погану оцінку, то у дитини не виробиться відповідальність за вчинене. Тобто, вчитися – це не його відповідальність, а відповідальність, поділена з батьками. Якщо батьки контролюють дитину, то цей контроль буде супроводжуватися у всіх діях. Те, що в нас відбувається в одній сфері, часто розповсюджується на інші. Так батьки будуть контролювати дитину до 10 чи 11 класу.
Завдання вчителя і батьків у житті дитини – різні, стверджує Ройз. І батькам не варто змішувати ролі.
Привчити дитину самостійно виконувати домашнє завдання.
Експертка радить:
Спершу ми можемо перебувати поруч і підказувати, до чого приступати далі. Якщо потрібно, відповідаємо на запитання дитини. Якщо розуміємо, що вона може сама, то супроводжуємо, але відповідей не даємо. Коли бачимо, що дитина може справитися із завданням сама, то кажемо: "Я з тобою, я перебуватиму в цій кімнаті". Потім ми даємо дитині можливість зробити якусь частину роботи самому, але якщо треба, вона знає, що на нас можна покластися. Наприклад, можемо сказати: "Ти робиш сам, але я з тобою і буду до тебе підходити через кожні 5 хвилин".Тобто спершу ми буквально перебуваємо разом з дитиною, потім збільшуємо дистанцію і поступово знімаємо з себе відповідальність.
Батьки мають навчити дитину, як організувати робоче місце, з чого починати робити домашнє завдання, каже Ройз.
– Коли дитина переходить у старшу школу, наше завдання – не бути критикуючими наглядачами, а бути поруч і готовими відповісти на запитання, – радить Ройз.
Чим довше батьки у молодшому віці роблять з дитиною домашнє завдання, точніше, за дитину домашнє завдання, тим потім важче у старшій школі очікувати від дитини, що вона робитиме щось самостійно, попереджає експертка.
Загалом, за словами Ройз, навчання відбувається у три етапи:
Спершу показуємо, як робити, потім робимо разом і тоді дозволяємо дитині зробити самій.
Причин може бути декілька. Одна з них – відсутня мотивація.
За словами Світлани Ройз, якщо в інших частинах життя дитина стійка і завершує почате, то в навчанні вона може протистояти або конкретному викладачу, або навіть батькам.
– Тоді завдання батьків та вчителів мотивувати дитину знайти у предметі щось цікаве, – додає експертка.
Найбільш якісна – навчальна мотивація, каже Ройз.
– Це коли на запитання "Чому ти ідеш в школу?" дитина відповість – я йду вчитися. Але до неї треба дозріти, – каже Ройз.
Ця мотивація, за словами експертки, дозріває приблизно в 10 років.
У нереформованій школі самостійно виконувати завдання дітям справді складно.
Дитина справді може потребувати додаткової допомоги.
Якщо їй важко сконцентруватися або вона швидко все забуває, варто звернутися до нейропсихолога, радить психологиня.
– Зараз багато дітей з дислексією та синдромом гіперактивності. Часто батьків, які за це хвилюються, прошу подивитися фільм "Зірочки на землі". Він про хлопчика, якому не давалися шкільні предмети до того часу, поки він не зустрів вчителя, який зміг повірити в його потенціал, – розповідає експертка.
За словами Світлани Ройз, фільм допомагає зрозуміти, що у таких випадках треба не думати над тим, робити з дитиною, а як їй донести. Для цього існують спеціалісти, які допоможуть знайти ключ до сприйняття дитини.
– У підлітковому віці мозок не націлений на активне вивчення нової інформації. Це час, коли дитина засвоює вже отриману, – розповідає Ройз.
Ознака, що дитина увійшла в підлітковий вік – це сонливість. Вона не може схопити той обсяг інформації, який їй пропонують у школі.
Дитині у цей період треба більше відпочивати і відсипатися, а ще займатися спортом, каже експертка.
– У цей час дитині треба більше підтримки вчителів і батьків. Ідеально, коли в її житті саме в цей момент з’явиться авторитетний дорослий – тренер чи шкільний вчитель. Найбільше виграє той дорослий, який пам’ятає, що це визріває особистість, – додає психологиня.
Ройз радить батькам говорити це своїм дітям:
"Я тобі довіряю, я знаю, що ти дорослий, і деякі речі ти можеш координувати сам.
Як мені поставити запитання так, щоб це не виглядало для тебе як контроль?
Пообіцяй, будь ласка, що якщо буде щось таке, де буде потрібна моя допомога, ти мені про це скажеш, тому що твоя безпека і твій комфорт для мене найважливіші".
За словами Ройз, сучасні діти роблять те, у чому вбачають сенс.
– Нам важливо їм пояснити, чому саме ця робота важлива . І якщо зараз складно, значить саме зараз ми вчимося, – додає психологиня.
Також експертка радить не позбавляти дітей можливості займатися улюбленою справою, оскільки, за словами Ройз, немає доказів того, що домашні завдання корисні.
– У дитини обов’язково повинно бути щось і для тіла, і для душі. Якщо в неї є ще щось, окрім школи, в неї природно буде більше мотивації. Шкільне життя - це вдих. Дитина не може без видиху. Він може бути у вільній грі, у сні, спорті. Іноді, коли нам здається, що дитина нічого не робить - це її можливість відпочити.
Якщо ж ми заради школи будемо позбавляти її улюблених занять, правда, вона мститиме шкільному процесу?