У 10 років Ілон Маск навчився програмувати, а у 12 років – створив і продав власну гру Blastar за 500 доларів. 15-річний Річард Бренсон заснував журнал Student. Того ж віку Нік Д’Алозіо створив застосунок Trimit, що автоматично скорочує контент до коротких абзаців для соціальних мереж. Згодом він продав свої розробки компанії Yahoo за 30 мільйонів доларів.
Усі ці приклади окрім розуму та винахідливості підлітків також свідчать і про розвинені підприємницькі навички. Здібності до бізнесу «прокачують» і в українських школярів завдяки студбіз – соціальному підприємству у закладах освіти. Це бізнес, що створюють підлітки під наглядом дорослих. Діти вчаться працювати в команді, створювати товари чи послуги, працювати не тільки коли є настрій. Вони самі займаються продажем, рекламою, та головне – беруть відповідальність за свої рішення. Усе це, звісно, щоб отримати прибуток та спрямувати його на розвиток свого бізнесу і соціально важливі проєкти.
Останні роки в українських школах усе більше студбіз. Діти разом з вчителями вирощують мікрогрін та зелень, проводять фотосесії та друкують фотоальбоми, шиють різноманітні аксесуари та виготовляють вироби для декору.
Щоб показати шлях розвитку подібного підприємництва, ми поговорили з Наталією Павловою, кураторкою соціальних шкільних підприємств
Each Craft та
МилоТворці. Ініціатива вже декілька років працює у київській школі № 203. Там учні самі шиють шопери з вживаних джинсів, розмальовують та продають, а гроші – спрямовують на допомогу ЗСУ та розвиток виробництва.
Коли ініціатива переростає у справу
Вже 14 років Наталія Павлова працює у Києві в спеціалізованій авіаційно-технологічній школі № 203. Вона викладає математику, і з 2019 року – ще й фінансову грамотність.
«Завжди прагну зробити предмети максимально практичними та наблизити їх до життя. Щоб знання, які діти отримають у школі, можна було б застосувати в майбутньому. Саме практичного досвіду бракує дітям у школі. Чим більше буде практичних кейсів в навчанні, тим краще буде адаптація дитини в дорослому житті», – розповідає Наталія.
У 2021 році директор школи побачив оголошення про конкурс
StudBiz. Запрошували команди шкіл, які хотіли б створити своє соціальне підприємство (далі – студбіз). Це такий бізнес, що працює при закладі освіти і дохід з якого йде на розвиток закладу чи соціальні проєкти. Там усім керують діти, а дорослі мають підтримувати організаційно і вести документацію.
«Разом з директором запропонували дітям ідею учням – усі разом вирішили спробувати. І ми пройшли відбір серед 217 поданих заявок. Потрапили до десятки шкіл, команди яких потім брали участь у тренінгу зі створення підприємств. Спільно із тренерами діти обрали напрямок апсайклінгу – створення нових речей зі вживаних. Придумали шити шопери зі старих джинсів. Займаємось цим і донині», – розповідає Наталія.
Наталія з учнями отримали грант на запуск підприємства. На 30 тисяч гривень змогли купити швейні машинки та інструменти для шиття. Приміщення для майбутнього швейного цеху виділили у школі. А ремонт в приміщенні зробили самотужки з дітьми.
«Цікаво, що досвіду виробництва таких речей ніхто з команди не мав. Я у дитинстві тільки ходила на шкільний гурток з пошиття одягу і все. Довелось нам гуртом шукати відео в інтернеті та вчитись. Ускладнювало ситуацію те, що шити потрібно було з вживаних речей. Тому продумували усе до дрібниць: від того хто буде прати одяг до того, як прикрасимо готовий виріб. Перший шопер ми шили командою з дванадцяти дітей і на це пішло два тижні. На другий витратили вже чотири дні. А за наступний місяць – виготовили вже 46 шоперів», – розповідає Наталія.
Рестарт та виклики студбізу
Один шопер коштував 300-350 гривень. Кожен виріб учні розмальовували акриловими фарбами для тканини. Покупці могли також замовити малюнок, який хотіли бачити на своєму шопері. Сумки рекламували у соціальних мережах, серед учнів школи та викладачів. Також школярі брали участь в ярмарках, проводили майстер-класи для інших дітей.
Та після початку повномасштабного вторгнення соціальне підприємництво в школі тимчасово зупинили. З весни по осінь 2022 року шити на продаж сумки було нікому. Хтось з учнів з родинами виїхав за кордон чи в інші регіони України. Наталія пригадує, що це був найтяжчий період її роботи як кураторки.
«На окремих напрямках просто не було нікого, щоб робити хоч щось. Треба було перебудовувати нашу структуру. Ту частину завдань, що можна було робити дистанційно – робили з-за кордону. А на місці шукали людей і це була проблема – ніхто з нових дітей не затримувався в команді з різних причин: хтось перегорів, хтось очікував чогось іншого, а хтось виїхав з міста. Але з часом ми все організували як нам було треба», – розповідає Наталія. Перезапустити соціальне шкільне підприємство допомогла перемога у
премії StudBiz Award. Команда отримала грант у €1500 на розвиток та 10 годин менторського наставництва.
«Вирішили відкрити ще один напрям у діяльності – сублімаційний друк на чашках, футболках, тарілках, пазлах», – розповідає Наталія.
Проте зараз підприємство працює не на повну потужність. Більшість команди навчається у 11 класі та у вільний час готується до вступу у ВНЗ.
«Ми з дітьми проходили цілу серію тренінгів, де ретельно обговорювали розподіл ролей. Вони були потім дуже заряджені на роботу. І якщо на початку мені треба було їх підштовхувати та організовувати, то зараз вже не потрібно. Вони настільки розібрались в нашій діяльності, що пояснення зайві. Кожен має свій шматочок роботи за який відповідає. Що робити, коли ці діти закінчать школу – поки не знаю. Мабуть, будемо разом готувати нову команду», – розповідає Наталія.
У 2025 році команда пані Наталії знову увійшла до п'ятірки переможці
StudBiz Award, премії для кращих соціальних підприємств у закладах освіти. Цього разу перемогу здобуло підприємство МилоТворці, які виробляють мило ручної роботи в цій же школі.
Кураторка мріє, що колись соціальне шкільне підприємництво стане одним з уроків шкільної програми чи профілем у старшій школі.
«Соціальне підприємництво – це ж про практику виробництва товарів чи створення сервісу послуг. За бажанням можна і за напрямами поділити. Можна було б ввести цей предмет у 9 класі та почати з теоретичних тем: стратегії, формування команди, маркетингу. І за три роки, до випуску зі школи, діти отримали б важливі практичні підприємницькі та соціальні навички», – розповідає Наталія.
Для тих вчителів, які готові створити соціальне шкільне підприємництво в освітньому закладі, Наталя радить:
Почати з навчання і знайомства з іншими підприємствами. А краще – поїхати командою до них в гості, щоб усі на власні очі побачити як працюють інші. Щоб підлітки поспілкувались з однолітками іншого підприємства і запитали те, що їх хвилює. Перелік деяких студбізів можна подивитись на сайті онлайн-платформи StudBiz. Там також є і методичні матеріали для вчителів та учнів. Стане у пригоді й посібник для тренерів від School of ME, що допоможе створити підприємство у своєму закладі.
«Я із задоволенням беру участь в навчаннях, шкода що в добі усього лише 24 години, бо часу на усе мені мало. Коли я стала кураторкою то дізналась, як створити свою громадську організацію та звітуватись за її роботу, як мотивувати дітей та багато чого іншого. Згодом деякі з тренінгових вправ я почала впроваджувати у свою вчительку діяльність», – ділиться Наталія.
Дуже ретельно продумати діяльність, щоб дітей вона дійсно цікавила та була безпечною.
«Карантин під час ковіду, а потім і повномасштабне вторгнення – усе це дуже вплинуло на роботу. Звісно, було та залишається питання безпеки. Але у часи криз може знижуватися і мотивація дітей. Проте якщо справа їм дійсно цікава, то вони завжди знайдуть вільний час та можливість займатись улюбленою роботою в команді», – розповідає Наталія.
Бути готовим підхопити роботу та вкласти багато ресурсів на організацію дітей.
«Постійність – це не про підлітків. Та і не кожна дитина хоче вирішувати самостійно питання, виявляти нові сфери для розвитку. Тому на початку їм потрібно приділяти більше часу, щоб підштовхнути у потрібному напрямку, – розповідає Наталія, – Окрім важливої соціальної мети, мотивацією можуть стати й додаткові кошти та можливість для самореалізації в підприємництві».
Пам’ятайте про послідовну заміну команди (наступництво), щоб роботу старшокласників могли підхопити учні інших класів.
«Підприємство працює у стінах школи. А отже й цікаве буде більше тим дітям, які там навчаються. Вони можуть прийти на перерві щось поробити там, зустрітись з командою у столовій та обговорити нові ідеї. Випускники школи якщо і будуть долучатись, то вже меншою мірою. Тому і важливо, щоб вони навчили молодших, передали їм свої знання та навички», – зазначає Наталія.
