Нерв життя — як блукаючий нерв впливає на здоров’я та емоційний баланс

30.11.2025

189

У соцмережах блукаючий нерв перетворився на нову «чарівну кнопку спокою»: від голосових вібрацій та ритмічних рухів пальців до модних пристроїв, покликаних нібито полегшити стрес. Чи справді ми можемо тренувати цей внутрішній канал зв’язку між мозком і органами — і чи працюють популярні техніки? Авторка BBC Рут Клегг досліджує феномен, який став вірусним у часи виснаження та хронічного напруження.

У нашому організмі є головна «магістраль», яка передає інформацію від мозку до основних органів. Ви, можливо, навіть не здогадуєтеся про її існування – не кажучи вже про те, що її можна тренувати. Але достатньо швидко прогорнути соцмережі – і там ви знайдете безліч порад щодо блукаючого нерва: як його вилікувати, стимулювати чи навіть «перезапустити», щоб нібито зменшити рівень стресу й тривожності.

Торкатися вуха чимось схожим на гумову зубну щітку, рухати очима з боку в бік, постукувати по тілу чи полоскати горло водою у важкому жилеті – це лише деякі з технік, які радять для тренування цього нерва й покращення самопочуття.

З огляду на те що рівень стресу зашкалює, а вигоряння серед людей до 35 років зростає, не дивно, що такі пости у соцмережах набирають мільйони переглядів.

Деякі з цих методів можуть здаватися абсурдними. Але чи справді можливо тренувати цього могутнього «внутрішнього посланця» – і чи може це швидко полегшити стрес?

Я вирішила перевірити це й прийшла до маленької студії у центрі англійського містечка Стокпорт, освітленої свічками, де зібралася невелика група. Усі вони видають голосні звуки, схожі на гудіння.

Мені кажуть, що гудіння може стимулювати блукаючий нерв і знижувати частоту серцевих скорочень. І справді, я починаю почуватися спокійніше. Низьке гудіння відчувається в тілі, і здається, що мозок трохи заспокоївся.

На цьому занятті з соматики йога-терапевтка Ейріан Колліндж показує нам серію м’яких рухів, поєднаних із глибоким диханням, похитуваннями і коливаннями.

Хоч вона й не поділяє всіх методів, які поширюють у соцмережах, Ейріан каже, що деякі елементи її практики дійсно охоплюють дихальні вправи, рухи очей і постукування.

Але, за її словами, «це процес», і швидких рішень немає. Він базується на теорії, що, завдяки встановленню звʼязку зі своїм тілом, ми можемо заспокоїти нервову систему.

Деякі науковці вважають це надмірним спрощенням складних внутрішніх процесів організму. Однак інші вказують, що це може допомагати знайти момент спокою в метушливому світі.

Сара, яка лежить трохи далі від мене, почала відвідувати ці заняття близько року тому. Вона каже, що це змінило її життя. «Я навіть заплакала після першого заняття, – зізнається вона. – Здалося, що вперше в житті мій мозок просто вимкнувся».

35-річна жінка, яка має проблеми з психічним здоров'ям, каже, що відчуває, ніби «чистить свій мозок ниткою, як зуби». Її партнер, 37-річний Ксандер, погоджується. Він каже, що заняття зробили його більш уважним до власних почуттів.

«Як чоловіки, ми зазвичай не запрограмовані на це, – каже він. – Я боровся з депресією більшу частину свого дорослого життя, але тепер, замість того щоб намагатися виправити свої думки, я можу просто побути зі своїми емоціями й прийняти їх».

«Коли мені стає занадто важко, я можу трохи відступити від роботи, піти на пробіжку, вибратися в гори, – додає Ксандер. – Розуміння моєї нервової системи – величезна частина цього процесу».

Так званий блукаючий нерв починається в мозку двома основними гілками – лівою і правою – які з'єднуються з усіма головними органами, постійно передаючи життєво важливу інформацію в обидва боки.

Він є частиною вегетативної нервової системи, яка контролює функції, про які ми не замислюємося – дихання, серцебиття, травлення.

Ця система складається з двох основних частин:

симпатичної нервової системи, яка запускає реакцію «бийся або тікай», готуючи нас до всього – від втечі від дикого звіра до важливої співбесіди;
парасимпатичної нервової системи, що використовує блукаючий нерв, щоб «натискати на гальма» й повертати тіло в стан спокою.

Якщо одна з них виходить із рівноваги, виникають проблеми. Але чи справді ми можемо самостійно відновити баланс, активувавши блукаючий нерв?

Професор-психіатр Геміш Макаллістер-Вільямс ставиться до цього скептично.

«Є переконливі докази, що стимуляція блукаючого нерва допомагає при неврологічних розладах, таких як епілепсія, і при психічних захворюваннях, наприклад депресії, що не піддається лікуванню, – каже він. – Але йдеться про пристрій, вбудований у тіло – щось на кшталт кардіостимулятора, який посилає електричні імпульси до блукаючого нерва».

Такий пристрій надсилає слабкі електричні сигнали, що викликають у мозку вивільнення серотоніну й дофаміну, які допомагають регулювати настрій.

Хоча імплантована стимуляція потребує хірургічного втручання й доступна лише обмеженій кількості пацієнтів, з'являється дедалі більше неінвазивних портативних пристроїв.

У Британії вони коштують від 200 до понад 1000 фунтів стерлінгів (260-1300 доларів), зазвичай кріпляться до вуха, носяться на шиї або розміщуються на грудях.

Професор Макаллістер-Вільямс зазначає: «Є кілька досліджень, які показують, що такі зовнішні стимулятори можуть впливати на активність мозку, але доказів набагато менше, ніж у випадку з імплантами».

Зовнішнім пристроям складніше передавати імпульси через шкіру, м'язи й жирову тканину, тому ефект не такий безпосередній.

Мати трьох дітей Люсі Ламберт, яка страждала від вигорання, каже, що такі неінвазивні стимулятори їй допомогли. Вона залишила роботу в початковій школі, бо почувалася «виснаженою, втомленою й тривожною».

«Я працювала на межі можливостей так довго, що навіть не помічала цього, – каже Люсі. – Потім це просто вибухнуло. Список справ став нестерпним. Ментальне навантаження було таким величезним, що я не могла встати з ліжка», – додає вона.

Після безрезультатних спроб лікування брат порадив їй пристрій, який вібрує, посилаючи слабкі електричні сигнали до блукаючого нерва через шкіру на шиї або у вусі.

«Я помічала, що коли починала відчувати перенавантаження, спершу виникав головний біль. Я носила пристрій по 10 хвилин двічі на день – біль зникав, і все тіло заспокоювалося», – каже вона.

«Ці вібрації справді мають ефект, – вважає Люсі.

Вона каже, що пристрій не вилікував вигорання, але допоміг створити «умови, за яких може початися справжнє відновлення».

Доктор Кріс Баркер, фахівець із лікування болю, каже, що ця галузь медицини ще розвивається.

Він зазначає, що науковці дедалі більше розуміють важливість блукаючого нерва, але хоча є «чіткі докази», що дисбаланс нервової системи впливає на психічне здоров'я, серцебиття та травлення, ще не всі знають, як це правильно виправити.

«Цілком логічно зосередитися на тому, що не працює, і спробувати це виправити. Але наші тіла – надзвичайно складні, і часто проблема є частиною ширшого дисбалансу», – каже доктор Баркер.

Він додає, що важливо не впадати в крайнощі, а «зрозуміти, що саме працює для тебе» – і на це потрібен час.

Варто зазначити, що людям із серцевими або дихальними захворюваннями перед тим, як стимулювати нервову систему, слід проконсультуватися з лікарем.

Тепер, через кілька років після вигорання, 47-річна Люсі запускає власний бізнес, допомагаючи іншим розвивати емоційну стійкість і впевненість.

Вона досі щодня користується пристроями, медитує й регулярно перевіряє свій емоційний стан.

«Ці пристрої змушують мене зупинитися й розслабитися», – каже Люсі.

Проте вона визнає, що важко сказати, чи саме пристрої дають такий ефект, чи просто той факт, що вона нарешті дозволила собі відпочити.

Попри нестачу переконливих наукових доказів, для Люсі вони стали важливою частиною одужання. Розуміння власної нервової системи й ролі блукаючого нерва дало їй відчуття контролю.

«Це допомогло мені взяти відповідальність за своє психічне здоров'я та добробут, і моє життя змінилося на краще», – підсумовує Люсі.

Читайте також