Дитячий та сімейний психолог, член Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів Катерина Гольцберг пояснює, від яких публікацій у соцмережах вчителям слід утриматися, якщо сторінка відкрита, чи варто приймати заявки в друзі від учнів, як уникнути панібратства та як реагувати, коли дитина публікує щось таке, чого краще б не бачити.
«Освіторія» провела серед тисячі вчителів онлайн-опитування та запитала: «Чи спілкуєтесь ви з учнями в соцмережах?» Результати вражають: 76% педагогів відповіли «Так, це сучасно й зручно!» і тільки 24% сказали «ні»: «Соцмережі — виключно мій приватний простір».
Соцмережі — це спосіб самовираження особистості. Разом з тим, професійна роль вчителя має «стереотипне» сприйняття в очах суспільства. Люди очікують високоетичної поведінки від персони педагога, як і від представників влади чи лікарів.
Із точки зору етики вчителю, сторінка якого відкрита в соцмережах, не треба переступати межі певних норм і варто уникати:
публічного обговорення учнів, батьків і колег; суперечливого контенту: тексти чи картинки, де «ховаються» нецензурні чи жорсткі слова, фривольна лексика. Діти до таких моментів уважні й можуть потім пред’явити вчителеві цю публікацію; депресивних публікацій: навіть підсвідомо учні хочуть підживитися оптимізмом від свого вчителя, надихнутися; публікацій про особисте життя, постів з інтимним підтекстом чи з елементами еротики. Не забувайте: діти мають звичку потай слідкувати за тим, що постять дорослі — особливо їх можуть цікавити вчительські сторінки. Такі відомості учні можуть використати в момент, коли хочуть переломити волю вчителя. Наприклад, потролити вас під час уроку. А це може поставити в незручне становище, якщо педагог не продумав, як справлятися з наслідками публічності.Якщо вчитель для себе вирішує, що хоче «бути як усі», та публікує вищевказаний контент, то й до різних реакцій теж має бути готовий. Це необов’язково реакції осуду — реакції захоплення також: учень старшої школи запросто може сказати вчительці: «Купальник вам пасує більше, ніж ця сукня!» Ви готові до такого? Тоді публікуйте.
Не готові, але хочете публікувати все, що душі заманеться? Доведеться витратити трохи часу й попрацювати над налаштуваннями приватності. Наприклад, створити групи з різним доступом до контенту й не забувати кожного разу ці налаштування застосовувати.
Регламентувати на шкільному рівні, чи можуть учні додаватися до вчителів у друзі — зайве. Кожен вчитель вирішує для себе сам, чи не завадить їхнім відносинам у школі онлайн-дружба та чи взагалі комфортно дружити зі школярами в соцмережах. Це нормально, якщо педагог вирішує, що для нього немає потреби ще й у соціальних мережах комунікувати з дітьми.
Разом із тим соцмережі — додатковий інструмент спілкування між учнем і вчителем: тут можливе швидке оповіщення з навчальною чи організаційною метою. Одразу встановіть правило, в які години може відбуватися комунікація.
Також соцмережі стануть у пригоді, коли дитина хоче анонімно звернутися до вчителя за допомогою, адже не всі наважуються підійти особисто. Також не виключаю, що учень, додаючись до вчителя у друзі, буде суворіше контролювати свій контент.
Якщо ви вже додаєте дітей у друзі — додавайте всіх без винятку, щоб не дати одним почуватися «обраними», а інших демотивувати. Така диференціація може погано відбитися на особистості вчителя: йому можуть прямо сказати: «Ага, ось у вас є «улюбленці»! Тим не менш, я не виключаю право вчителів когось з учнів любити менше, а когось більше — це нормальна людська якість.
І навпаки, якщо вирішуєте не додавати учнів у друзі, це теж має стати єдиним правилом.
Для себе я взяла за правило не додавати в друзі дітей, яким менш ніж 16 років, зате охоче товаришую в соцмережах із випускниками.
Не скажу, що всі учні без винятку прагнуть «зафрендитись» зі вчителями, адже це для них навпаки стримувальний фактор, відчуття можливого контролю. Часто дівчата й хлопці «френдять» викладачів протилежної статі, коли закохуються у своїх вчителів — це гріє їхню душу. Деколи сам факт того, що ти в друзях у вчителя, дає учневі відчуття «наближеності», «привілейованості».
Для вчителів і учнів, які згодилися бути причетними до життів одне одного в режимі онлайн, є різні варіанти комунікації.
Якщо вчителя включають у чат у Viber, а там постійно висвічуються повідомлення «офтоп», то набридливе дзеленчання відіб’є бажання вчителя спілкуватися з дітьми. Озвучте правила взаємодії: з яких питань до вас можуть звертатися і коли саме. Контролюйте дотримання цих правил.
Варіант, який я б порадила всім викладачам — створити робочу сторінку на Facebook. На неї зможуть підписуватися всі охочі. Така сторінка стане вашим вчительським портфоліо з фото- та відеоальбомами з ваших предметів, методичними матеріалами, ви зможете влаштовувати тут відкриті обговорення. На такій робочій сторінці ви можете спілкуватися з колегами та учнями з будь-яких робочих питань, консультувати з домашніх завдань і навіть розсилати підопічним інтерактивні матеріали. Для особистого контенту на такій сторінці теж місце знайдеться, щоб вона виглядала не надто «суворо».
Пам’ятайте, що саме ви — модератор соцмережевого спілкування, якщо в ньому задіяні ваші учні. Даруйте за тавтологію, але дорослий має бути дорослим і не вступати з дітьми в психологічні ігри, а давати зворотний зв’язок з точки зору зрілої особистості.
Щоб не виникло панібратства, скажіть учням, що форма звертання до вас у соцмережах має бути точно така сама, як і в школі: «пані Ірино» чи «Ірина Володимирівна», але ніколи — перехід на «ти», «Ірина».
Озвучте теми, які ви точно не обговорюватимете з учнями в соцмережах: теми особистого життя чи інтимного характеру, наприклад. Якщо учень намагається таку тему запропонувати в спілкуванні, відповідь проста: «Я не маю права з вами це обговорювати». Учні цілком можуть ставити такі питання, щоб спровокувати педагога.
Попрохайте учнів дотримуватися норм ввічливого спілкування — це очевидно, але діти можуть наважитися в онлайн-спілкуванні на слова, які «вживу» не озвучили б.
Якщо вчитель додає учня в друзі, а той починає постити на сторінці неетичний контент — замисліться, можливо, це робиться спеціально, щоб відстежити вашу реакцію.
Реакцію важливо дати, але особисто. Не слід публічно розбиратися з учнем на рахунок контенту, який вас не влаштовує. Це небезпечна зона. Я особисто бачила публікації в учнів, на яких чітко видно, що вони палять. Як вчителька я мусила якось реагувати, але, з другого боку, я стала свідком чогось, до чого могла й не бути причетною. Як психолог намагаюсь уникати таких ситуацій і не втручатися в особисте життя учнів. Ви можете вирішити, що все, що відбувається з учнем за межами школи — справа його батьків. Проте якщо дитина постійно натякає в соцмережах на те, що замислюється про самогубство, варто акуратно обговорити це як з дитиною, так і з батьками.