Що таке вальдорфська педагогіка і що вона може дати луцьким дітям, знають далеко не всі. Проте сьогодні така освіта є загальновизнаною і розвивається в усьому світі. Дедалі популярнішою стає і в Україні.
Луцьк не став винятком. У місті вже чотири роки відбуваються вальдорфські семінари та лекції – їх організовує громадська організація «Дванадцять». Два роки тому започатковано дитячий садочок. Активісти вальдорфської ініціативи у Луцьку щиро вірять, що у нашому місті буде і школа. Адже є зацікавлені батьки, які хотіли б, аби їхні діти отримали саме таку освіту.
Чим вальдорфська педагогіка відрізняється від звичайної, чим діти займаються в такому дитячому садку та чому варто у Луцьку відкрити вальдорфську школу, розповіла журналістка, співзасновниця та вихователька вальдорфського садочка Ірина Кунинець.
«Ця педагогіка – для свідомих батьків. Для тих, хто розуміє, що таке здоровий розвиток. Світ зараз дуже тисне на дитину: давай швидше, давай роби, ти повинен знати. І дитина в усьому цьому має рости здоровою. Батькам варто поставити собі запитання: моя дитина повинна відповідати чиїмось стандартам чи ми готові прийняти її такою, як вона є, і допомогти їй реалізувати її завдання? Я думаю, це є саме ті важелі, які повинні батькам допомогти прийняти рішення: яку освіту вибрати для своєї дитини. Вальдорфська педагогіка базується на людинознавстві. Вона дає розуміння, що відбувається з дитиною в різному віці, вчить її не боятись помилятися. Вальдорфська педагогіка – це глибокий світогляд. Особисто мене вона дуже змінила і допомогла. Я бачу, як працює ця педагогіка практично. І тому можу розповідати іншим про неї», – каже Ірина Кунинець.
Освітня концепція Рудольфа Штайнера, базована на вихованні дитини у гармонії з природою та світом, знаходить все більше прихильників у Луцьку. Загалом ідею у наше місто привезла журналістка, активістка і мисткиня Юлія Марушко, яка зараз живе в Німеччині. Вона зініціювала перші навчальні семінари в нашій області. Далі зібралося коло людей, яким сподобалася ця педагогіка і вони вирішили здобути вальдорфську освіту. Сьогодні у місті є два вальдорфські вихователі – Ірина Кунинець та Ірина Піскач, а також одна вчителька – Руслана Гудим.
Ірина Кунинець каже, що технічний прогрес призвів до того, що дитина може весь день просидіти за телевізором чи комп’ютером. Вальдорфська педагогіка не схвалює цього.
«Ми зараз маємо таку проблему, що приходять діти, які не вміють з’їжджати з гірок, мало рухаються, а звідси – й проблеми з мовленням. Не вміють самі роздягатися і вдягатися, не самостійні. Діти, які безконтрольно дивляться телевізор, як правило, дуже збуджені. З ними складно працювати. Звичайно, мамі легше включити телевізор і в цей час займатися якимись своїми справами. Але вальдофська педагогіка пропонує здоровий розвиток: це – виховання без телевізора, комп’ютера і телефону. Телевізор має бути як свято. Це важко, звісно. Маленьких діток у кожній кімнаті оточують механічні звуки, а не звуки природи. Бо зараз у кожному домі є навіть не один, а по декілька телевізорів, гаджетів і так далі»,
– розповідає вихователька.
Вальдорфський садок у Луцьку – це домашній міні-садок в звичайному житловому будинку. Зараз у групі – 15 діток, хоча бажаючих – значно більше. У садочок приймають дітей віком від 3,5 до 7 років. Група – різновікова. І це дуже важливо: адже менші бачать старших і за ними повторюють, а старші дбають про менших. Як одна велика сім’я.
Але не кожен бажаючий може потрапити у садок. Вальдорфська педагогіка дієва, коли не лише вихователі дбають про дітей, а й батьки беруть активну участь у життєдіяльності садка, дотримуються його ритму і правил.
«Якщо ми, наприклад, просимо не вмикати вдома дитині телевізор, а дитина – тільки в ньому; якщо батьки не дослухаються – це є серйозною підставою відмовити у тому, щоб їхня дитина перебувала у нашому садочку. Це не той випадок, коли: «я готовий заплатити – візьміть мою дитину»», – пояснює вихователька.
Заняття у міні-садочку дещо нагадують заняття у звичайних садках. Проте насправді вони відрізняються.
Тут діти працюють тільки з натуральними матеріалами. У них є вільний живопис аквареллю, малювання восковими крейдами, ліплення воском. Вихователі не тільки розповідають, а й показують казки дітям. Усі іграшки – лише із натуральних матеріалів.
Заняття в садочку спрямовані на розвиток відчуттів, фантазії, уяви, мислення. Як розповіла Ірина Кунинець, діти дуже багато фантазують, тому що ця педагогіка дає їм поштовх до цього. На дітей не тиснуть, на заняттях немає готових шаблонів і картинок. У вальдорфських садочках і школах дітям не дають розмальовок, бо вони обмежують дитячу уяву й можливості. Важливо, щоб дитина вільно розвивалася – тоді вона набагато швидше, більше бачить, може і розуміє.
«Ми не кажемо дітям: «Подивіться: це ось така курочка і ось так її потрібно малювати.» Діти «дістають» зі своєї пам’яті ці образи і починають самі малювати. І це дивовижно. Ти бачиш світ дитини. Ці вільні малюнки нам показують, що думає дитина, чим живе, що для неї зараз важливе, на якому етапі свого розвитку вона зараз перебуває», – розповідає Ірина Кунинець.
У садку є кулінарні дні. Мета – не просто спекти щось разом, а навчитися ділитися тим, що ти спік. Не з’їсти в садочку, а принести додому і роздати усім членам сім’ї.
«Ми з дітьми пекли печиво і пригощали людей на вулиці. Роздавали його переважно дідусям і бабусям. Бабусі плакали, дякували дітям. Це, звичайно, було дуже символічно – по два печива. Але словами не передати ті емоції, що ми всі разом пережили. Це було дуже здорово», – каже журналістка.
Діти часто гуляють містом, гуляють в парку. Прогулянка обов’язкова у будь-яку погоду.
Ірина Кунинець каже, що вальдорфська освіта дуже близька із життям. Імпульсом для жінки стало те, що вона поїхала і побачила, як у київському садочку на «епосі урожаю» діти паличками молотили колоски. Потім виймали зернятка, самі перемелювали на борошно. І з того борошна пекли. Такі заняття є і в Луцьку.
«Минулої осені ми їздили на город до однієї сім’ї з нашого садочка. Там діти у свої кошики збирали урожай і були неймовірно щасливі», – розповідає вихователька.
На думку Ірини Кунинець, в суспільстві зараз виникає запит на іншу освіту. Бо діти зараз інші. Вони змінюються і світ довкола них також змінився. Тому підходи у навчанні теж повинні бути іншими.
Саме на це і зорієнтована вальдорфська педагогіка.
«Наша традиційна система освіти зорієнтована на оцінювання. А у вальдорфській школі головне не те, щоб олімпіаду, наприклад, виграти чи 12 балів принести. Нас зараз дуже обмежують цими 12 балами. Оцінювання дуже багато комплексів в дитині породжує і зупиняє її в якийсь момент. Дитина перестає вірити в себе. Думає, що невдаха, бо у неї погані оцінки. Бо дитину починають порівнювати з іншими. Але ж не всім бути лідерами. Кожна дитина – особистість», – розповідає Ірина Кунинець.
Каже, що сьогодні у школах учитель не завжди розуміє, що у класі є діти з різними темпераментами. І що флегматик не може так швидко зробити завдання на уроці, як холерик, приміром.
«Як можна однаково оцінювати дітей, якщо в них різні темпераменти і вони одне й те ж завдання по-різному виконають? Чи давати їм читати текст на швидкість? Флегматик може одразу не впоратися з цим завданням. Це просто різні діти. У вальдорфській школі взагалі учнів розсаджують за темпераментами: холерики сидять з холериками, сангвініки – з сангвініками», – розповідає Ірина Кунинець.
У школі головний урок триває дві години. Він починається з ритмічної частини – через вірші, пісні, ігри. Далі вчитель пояснює матеріал, малює і записує його на дошці. А діти звідти перемальовують і переписують у свої зошити. Підручників у них немає. Увесь матеріал подається практично. Наприклад, коли вивчаються дроби, одна з мам приносить на урок пиріг чи торт. Вчитель ріже торт на частини. У такий спосіб учні пізнають, що таке одна друга, одна четверта, що є більше, а що – менше.
У кінці першого навчального року всі першокласники мають свою власну абетку, яку зробили своїми руками. Математика у них – це не просто сухі цифри, які є у підручнику. Вальдофські діти уміють бачити математику у своєму житті. І коли є таке розуміння, то стає набагато цікавіше вчитися.
Користуватися телефонами і гаджетами у школах заборонено. Але у старших класах, якщо вже потрібно якісь проекти готувати, то, звичайно, діти послуговуються інтернетом.
Усі діти малюють, ліплять, грають на музичних інструментах, шиють, в’яжуть. У Київській школі, наприклад, учні в’яжуть шапочки і продають на ярмарках. Навчальна програма дуже насичена і створена з урахуванням вікових періодів розвитку дитини.
Вальдорфська педагогіка рекомендована для впровадження у державних школах. Є відповідний наказ Міністерства освіти і науки. Тому ми маємо всі шанси, аби така школа з’явилася і в Луцьку. Як розповіла Ірина Кунинець, для того, щоб відкрити вальдорфський клас при державній школі, необхідно зібрати заяви 20 батьків, які хочуть, аби їхніх дітей навчали за цією методикою. Така умова місцевого управління освіти. Також потрібні вчителі, які мають відповідну освіту. Наприклад, учитель евритмії (мистецтво мовлення і руху), вчитель рукоділля, музики, іноземних мов.
«І якщо ми говоримо про реалії Луцька, то у нас не всі спеціалісти є. Але можливе їх запрошення до міста. Сьогодні батьки ще не до кінця розуміють, для чого потрібна така школа. Їх лякає певна невідомість. Найчастіше вони запитують, чи складають діти ДПА, ЗНО. Звичайно, складають. Важко в Луцьку показати те, чого ще немає. Але ми готові ризикнути і наразі триває набір у 1-й клас за вальдорфською методикою. Навчання у 1-2 класах звичайної і вальдорфської шкіл відрізняється, але вже у 4-му програма вирівнюється. Вчитель веде свій клас не 4, а 8 років. Тобто, він дуже добре знає кожну дитину, що з нею в різний час відбувалося, яка її успішність і як їй можна допомогти. Вальдорфські випускники більш свідомі і більш зорієнтовані, знають, що вони хочуть, ким вони хочуть бути у житті. Учні мають дуже багато практики – бувають на фермерських господарствах, різних підприємствах, роблять проекти будинків, виїжджають на пленери, працюють з деревом та багато іншого», – каже журналістка.
Батьки, які виявили бажання навчатися на вчителів, мали змогу відвідати київські вальдорфські школи. Їм дуже сподобалося.
«Ми все це робимо не для того, аби просто відкрити клас, а через рік його закрити. Ні. Це є дитячі життя, якими гратися не можна. Ми будемо дуже прискіпливо говорити з батьками, які хочуть вальдорфську школу. Чи розуміють вони, скільки їм доведеться докласти зусиль. Це не той варіант, коли батьки зайняті і дитина росте сама по собі. Вони повинні бути частиною життя дитини і брати активну участь у її навчанні. Дитина-батьки-вчителі- якщо ми разом працюємо на благо дитини, то у нас усе вийде. Якщо хтось один не працює – не вийде нічого», – каже Ірина Кунинець.
Відповідно до наказу МОН України від 15.09.2014 № 1044 Про завершення узагальнюючого науково-методичного експерименту всеукраїнського рівня «Розвиток вальдорфської педагогіки в Україні» педагогічна система «Вальдорфська школа» рекомендована до впровадження у загальноосвітніх навчальних закладах України. На сьогодні 18 закладів початкової та загальної середньої освіти України реалізують ідеї вальдорфської педагогіки в містах: Київ, Дніпро, Кривий Ріг, Одеса, Запоріжжя, Харків, Миколаїв, Кременчук, Кам’янець-Подільський.