Крик – відчайдушна спроба налагодити дисципліну і змусити інших слухати.
“Нова українська школа” публікує матеріали, які доводять, що це не найкращий варіант, а також пропозиції, що можна робити натомість.
Крик формує модель поведінки учнів
Частина роботи вчителя – показувати учням, як впоратися із гнівом, стресом та конфліктами у здоровий і конструктивний спосіб. Якщо ви наказуєте так робити – це не спрацює. Потрібен приклад. А крик точно не показує, як ефективно боротися зі стресом.
Крик навчає ігнорувати
Коли ваш основний інструмент боротьби з негативною ситуацією – крик, учні, зрештою, вчаться ігнорувати всі інші рівні і відтінки вашого голосу. Учні думають, що коли ви не кричите – вам неважливо бути почутою/-им. Тож, щоб привернути увагу – вам доведеться кричати щораз голосніше. Крик породжує ще більше крику.
Крик підриває учнівську відповідальність
Дослідження, яке проводили в Австралії у 2001 році, показало, що учні, вчителі яких мали більш агресивні методи керування класом (наприклад, кричали), були менш схильні діяти відповідально.
Коли на учнів кричать, вони діють переважно під впливом страху. Тому якщо ви вірите, що частина вашої роботи – виростити зрілих свідомих людей, знайте, що крик тільки сповільнить цей процес.
Учні менш схильні вас поважати
Підлітки, яких виховують авторитарні батьки, менш схильні визнавати їхній авторитет, аніж діти, яких виховують батьки з іншими стилями виховання (Journal of Adolescence (Trinkner, Cohn, Rebellon, & Van Gundy, 2012). Оскільки батьківська і вчительська робота вимагає схожих навичок, можна припустити, що учні авторитарних учителів мають до них схоже ставлення.
Слухняність, якої ви добиваєтеся криком, справді може виглядати як повага, але така поведінка навряд чи відображає реальні почуття.
Крик може провокувати булінг
Ставлення учнів одне до одного за останні роки стало однією з головних проблем освітян. Дослідження 2010 року показує, що класи, в яких учитель використовує авторитарний стиль (із покараннями і примусом), створює середовище, в якому більш ймовірно може виникнути булінг між учнями.
Крик викликає неспокій
Крик діє не тільки на дитину, на яку ви кричите, але й на всіх, хто має вуха. Навіть піраміда потреб Маслоу показує, що потреба безпеки передує бажанню задовольнити будь-які розумові чи творчі зацікавлення. Тож коли учні стурбовані напругою у класі, вони менше здатні до якісної академічної роботи.
Звернення – відповідь
Придумайте фразу, початок якої говоритимете ви, а продовжуватимуть діти. Щось на зразок “Готові слухати?” – “Готові вчитися”, “Чіка-чіка” – “Бум-бум”.
Або ж вигадайте якусь дію. Скажіть тихо: “Якщо чуєте мене – торкністься носа/схрестіть руки/подивіться, як професор”. Після кількох спроб до забави долучиться весь клас.
Можна також створювати різні ритми, плескаючи в долоні. Нехай діти відтворять те, що почули. Так вони зосередяться, а ви зможете похвалити учнів, як вони вдало копіюють найважчі ритми.
Безпровідний дзвінок
Це ідея однієї вчительки із США. Вона натискає на кнопку дзвінка, щоб дати сигнал тиші. Інколи їй доводиться дзвонити з десяток разів, поки діти затихнуть, але це стримує її від крику. Дзвінок має різні варіанти звуків, тому діти не звикають до нього і не ігнорують. “Деякі учні казали, що я єдина вчителька, яка на них не кричить, і я цим пишаюся, – каже педагог. – Я покінчила з криком, коли спробувала інші методи”.
Знак рукою
Вигадайте жест, який позначатиме тишу. Одна з учительок із США пропонує піднімати руки над головою у формі літери Т. Діти мають повторити цей знак за нею і перестати шуміти.
Знаки рукою можна розширити і на інші слова. Деякі вчителі жестами позначають слова “так”, “ні”, “стоп” і “сядьте”.
Вимкнути світло
Перестаньте кричати і просто вимкніть світло. Якщо ви у класі без вікон і не хочете опинитися в цілковитій темряві, спробуйте вимикати частину світла чи помигати ним кілька разів.
Додаток для рівня шуму
Встановіть додаток, який визначає рівень шуму, і оберіть прийнятний для вашого класу рівень. Роботу додатку можна вивести на екран чи мультимедійну дошку, щоб діти бачили, наскільки у класі тихо.
Якщо учні не можуть впоратися з шумом самі, додаток буде давати їм сповіщення.
Безкоштовні додатки тут: Classcraft’s Volume Meter, Bouncy Balls.
Таймер
Інколи варто дати дітям час перемкнутися з однієї активності на іншу, а не очікувати тиші одразу. Порахуйте під час такого переходу від десяти до нуля. Якщо діти не встигнуть підготуватися до роботи – визначте наслідки.
Під час переходу між різними видами роботи також добре спрацює таймер. Встановіть правило: скільки часу діти заспокоюватимуться – стільки залишаться після уроку в класі. Вчителька Ніккі (США) каже, що в неї цей процес ніколи не займав більше 20 секунд.
Вирізняйте тихих
Подякуйте тим, хто найшвидше готовий вас слухати. Не змінюючи гучність голосу, скажіть: “Дякую, що ти перший, хто готовий мене слухати”. Діти обожнюють бути першими з тих, кого відзначили. Інші будуть брати з них приклад і долучаться.
Також можна зіграти у гру з кодовим словом. Підготуйте подарунок дня, і коли стане шумно, своїм звичайним голосом або й тихіше промовте: “Кодове слово – ____”. Запитайте, хто почув. Нехай діти/представники команд скажуть слово вам на вухо. Ті, хто почули правильно, отримають бали.
Важливо повторити цю гру кілька разів і щоразу говорити кодове слово тихіше. Клас теж буде щораз більше стишуватися. Учень/команда, яка набере найбільше балів, отримає приз.
Стишуйтеся
Інколи найкраще рішення – стишитися і почекати. Подивіться на годинник, на учнів, на годинник, знову на учнів. Чекайте. Як тільки перші учні помітять, що ви замовкли, вони самі втихомирять галасливих.
Одного разу вчителька зі США Пейдж показала учням, наскільки важливий її голос на уроці. “Був клас, який не давав мені їх навчати. Ми провели в тиші тиждень. Учні усвідомили, що додаткова допомога і підказки полегшили б їм життя, після того, як самостійно прочитали частину Одісеї”.
Уявіть, що вас знімає камера
Якщо нічого не працює – уявіть, що за вами спостерігають. Одна з учительок каже, що запитує себе, чи пишалася б вона своєю поведінкою пізніше, і це зупиняє її крик, хоча жодної камери у класі немає.
Надія Швадчак, “Нова українська школа”